Кому Умєров і Дейнеко злили 23 мільярди: зв’язок Lechmar з організатором оборудки «Львівського арсеналу»

Почнемо з пояснення: в січні 2024 року міністр оборони Рустем Умєров обрав керівником державного підприємства «Агенція оборонних закупівель» Марину Безрукову. Вона мала хорошу репутацію в іноземних партнерів та антикорспільноті завдяки попередній роботі в НЕК «Укренерго». Закупівлі в «Укренерго» вже давно не викликали питань у іноземних партнерів, і саме на цю компанію наші союзники спрямовували великі поставки енергообладнання, саме їй надавали кредити під час війни.

За кілька місяців Умєров зрозумів, що Безрукова, за якою немає якихось високих покровителів, не стала слухняним виконавцем усіляких прохань і послуг. Відтак, почалися нападки на Агенцію оборонних закупівель (АОЗ). Спочатку її хотіли «злити» під ДП «Державний оператор тилу», яким керує колишній менеджер із бізнесу Умєрова Арсен Жумаділов. Коли це викликало різку реакцію з боку НАТО, від злиття відмовилися. Тож Умєров почав забирати гроші у власної Агенції, щоб випхати їх на визначених посередників.

У листопаді Умєров попросив уряд забрати з бюджету Міноборони 23 млрд грн і віддати їх Державній прикордонній службі. Бо прикордонники якраз напередодні отримали комерційну пропозицію від польської фірми Phu Lechmar на поставку різних мін і снарядів до 100 млрд грн. Це значно більше, ніж уся чеська ініціатива з мільйоном снарядів. Це можна порівняти хіба що з разовими поставками зброї з США.

Добре, що в Агенції на той момент на рахунках цієї сотні мільярдів не було. Умєрову вдалося відібрати лише 23 млрд грн, які перебували в оперативному розпорядженні та були вже заплановані на контракти, які Агенція мала укласти до кінця року. В ході контрактування закупівельники вже проводили інспекцію на складах, а іноземні постачальники отримували у своїх урядів експортні ліцензії. Однак гроші для оплати вирішили забрати. Як потім написала нардеп Олександра Устінова (що восени вже була кандидатом Умєрова на заміну Безрукової), ці мільярди АОЗ нібито не встигала освоїти, про що йшлося у відповідному листі Генштабу. Мовляв, зриваються поставки снарядів і мін.

Насправді мова йшла про контракти, зірвані «Спецтехноекспортом» — державним спецімпортером, якого Умєров якраз тоді і забирав з відання ГУР до Міноборони. Тому Безрукова в листі і просила перерозподілити ці гроші на інші, більш надійні, контракти, і це була суто формальна процедура.

Однак уже в п’ятницю, 29 листопада, уряд за поданням міністра оборони віддав гроші прикордонникам. У понеділок зранку вся сума терміново залишила територію України за 100-відсотковим авансом. Це суперечить усім нормам і практикам закупівель зброї, що лежить на складах, а не перебуває в виробництві. Бо коли зброя лежить, то немає проблеми її привезти й отримати оплату, — достатньо лише заплатити певний символічний аванс. А коли зброю тільки збираються виробляти, то справді потрібен значний аванс на закупівлі сировини, обладнання тощо.

У нашому ж випадку Lechmar є класичним посередником без власного виробництва. Це давно існуюча компанія. 2019 року вона постачала щось збройне на адресу «Укрспецекспорту». А наприкінці 2023-го навіть уклала контракт з Агенцією оборонних закупівель на поставку артилерійських снарядів приблизно на 3 млрд грн. Це було в той період, коли в Україні вирував скандал з аферою компанії «Львівський арсенал». Вона ще за часів міністра оборони Резнікова отримала повну передоплату в сумі 1,5 млрд грн за поставку снарядів з Європи, але привезла рівно нуль. За це СБУ тепер доганяє екскерівника Департаменту військово-технічної політики Олександра Лієва та Олексія Хорошаєва. Це колишній працівник спецімпортера «Прогрес», який давно перейшов у приватну компанію Sevotech, що і мала поставити боєприпаси «Арсеналу». Слідство вважає його організатором оборудки, і нещодавно Хорошаєва затримали в Чехії.

Саме в розпал того скандалу Lechmar отримала в Україні той контракт на 3 млрд грн. На щастя, Агенція була дуже обережною, тож безпосередньо в контракті прописали, що всі гроші за снаряди поляки отримають тільки за фактом поставки.

Передчуття не підвело: вже за місяць Lechmar почала зривати графік поставок через якісь проблеми з підривниками для снарядів. А ще через місяць фірма повідомила, що перепродала снаряди іншому покупцю, тому розриває контракт з АОЗ. Тобто в тій історії Україна не втратила жодної копійки, а поляки показали, які вони партнери.

Тож недивно, що Lechmar потім не потикала носу до Агенції, а надіслала свою фантастичну пропозицію прикордонникам.

За нашими даними, у початковій комерційній пропозиції ціни було завищено у півтора рази порівняно із закупівельними цінами Агенції. Бач, а Умєрову з Дейнеко така пропозиція сподобалась, і вони пішли на 100-відсотковий аванс за боєприпаси, які Lechmar має привезти вже у січні 2025-го. Тобто саме у ці дні якісь неймовірні ешелони з сотнями тисяч мін і снарядів уже мають прибувати в Україну.

Цей скандал напередодні приходу Дональда Трампа у Білий дім боляче бив по Володимиру Зеленському. Відтак, організатори угоди вжили заходів із легалізації Lechmar.

У Польщі було засновано благодійну фундацію «Лехмар», яка оголосила збір позашляховиків для України. Невідомо, скільки всього і кому ця фундація передала. Але у себе на сайті похвалилася подарунками: по два позашляховики для Державної прикордонної служби, Міноборони і Нацгвардії.

На початку грудня в Києві було зареєстровано ТОВ «Лехмар Київ». За даними LIGA 360, його основними власниками стали представники польської материнської компанії Марта Ковальчик і Анджей Пекала. Півтора відсотка статутного капіталу української ТОВки відійшло непублічним бізнесменам із Києва — братам Сергію і Олегу Єрьоміним.

З неофіційних джерел відомо, що раніше один з Єрьоміних нібито служив у СБУ, інший — у ГУР, і начебто керівник прикордонників Сергій Дейнеко знайомий із ними особисто.

А офіційно відомо таке. У Сергія Єрьоміна є ще одна компанія — ТОВ «Спецекспоресурси», основним видом діяльності якої є «виробництво зброї і боєприпасів». Директором цієї фірми, як і «Лехмар Київ», є Костянтин Бучок. Єрьомін і Бучок також присутні у «Благодійному фонді «Душа та серце з Україною!», перший як співзасновник, другий знову як директор. Цікавий факт — Сергій Єрьомін записаний як «Сергій Єрьомкін», однак адреси реєстрації збігаються.

За даними LIGA 360, cпівзасновником цього фонду є ще один благодійний фонд — Nadační fond rozvoj budoucnosti Ukrajiny з Чехії. У цьому місці не падайте: вищезгаданий організатор 1,5-мільярдної оборудки з «Львівським арсеналом» Олексій Хорошаєв очолює наглядову раду цього чеського фонду, а раніше був і у числі його фундаторів.

Наголосимо: Сергій Єрьомін зі схеми «Лехмару» є чинним співзасновником благодійного фонду разом із чеською благодійною організацією, посадовою особою якої є Хорошаєв зі схеми «Львівського арсеналу».

Це виглядає як «А шо, Резнікову можна було, а нам нє?». Ну і, звісно, це ставить ще більше запитань щодо мотивів, якими керувався Умєров, «дістаючи» 23 млрд грн із власної Агенції оборонних закупівель, щоб Дейнеко злив цю купу грошей авансом на фірму, яка вже зривала поставки воюючій Україні. Бо якось дуже символічно саме у розпал цього скандалу Умєров змінив статут Агенції і прописав у ньому норму про те, що Міноборони може через голову Безрукової давати вказівки її підлеглим підписати контракт із фірмою, яку їм вкаже міністерство.

В ідеальному світі немає крамоли у тому, що міністр оборони тримає руку на пульсі оборонних закупівель, навіть якщо вже стиснув ту руку до судом. Але в українській дійсності і от саме цей міністр, до якого і без цього тьма претензій, має якомога далі дистанціюватися від оборонних закупівель. Його втручання у процеси не має нічого спільного із суспільним благом, відтак, відокремленість закупівель від МО — наразі чи не єдиний антикорупційний запобіжник.

От узяв би і ліквідував уже ту Агенцію і сам би підписував контракти, з ким хотів би. Тим більше що «лієвський» департамент у Міноборони лишився фактично у недоторканному вигляді. В ньому Умєров навіть залишив Тоомаса Нахкура, який погоджував контракт із «Львівським арсеналом» із передоплатою у 97%, попри відсутність дозволу експортного контролю на імпорт мін у ТОВ «Львівський арсенал» та у їхнього «виробника» — фірми Хорошаєва.