Олександра Гончарук про участь у Нацвідборі на Євробачення-2025, травму та пісню "Живи": інтерв'ю Фокусу

"Точка перетину" — це пісня, яка відображає складний та емоційно насичений період у житті Олександри Гончарук. Учасниця нацвідбору на Євробачення-2025 розповідає, як пережитий трагічний досвід змінив її підхід до музики та надихнув на створення пісні "Живи". "Це не просто пісня, це мій вибір жити після трагедії", — зізнається артистка. Детальніше в інтерв'ю Фокусу з Олександрою Гончарук, яка виступає під сценічним ім'ям Слухай Сашу.

Олександро, розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Звідки ви родом і як почався ваш шлях у музиці?

Я народилася в Києві. З дитинства варилася в темі музики. Усе почалося з тата, який є музикантом і свого часу брав участь у легендарному фестивалі — Червона Рута. У 6 років попросила батьків відправити мене до музичної школи. Бабуся вирішила, що мені треба йти на клас скрипки. Я не була проти.

Але не скажу, що для дитини це якийсь класний досвід, адже іноді, як у моєму випадку, музична школа може стати справжнім ментальним випробуванням і через некомпетентних, злих викладачів відбити бажання пов'язувати життя з музикою. Після закінчення музшколи я кілька років не брала скрипку в руки зовсім. На стільки була велика травма. Але зараз не уявляю себе без цього інструмента.

Розкажіть про своїх батьків, чим вони займаються?

Мої батьки це дві полярності. Тато — підприємець, культурний діяч, актор, музикант. Мама — проджект-менеджер у великій медичній компанії. Тато з дитинства підтримував мою творчість. Він доволі обережно давав певні поради, щоб я самостійно мала змогу знайти свій стиль і себе в музиці. Жодного свята не обходилося без джему, пісень, танців. Мама хотіла бачити мене в якійсь більш "серйозній" професії. Але побачивши з часом мою творчість, змінила думку на користь музичної кар'єри.

Розкажіть докладніше про ваш досвід у музичній школі

Я з раннього дитинства мріяла про музшколу і не підозрювала, що цей навчальний заклад принесе мені безліч ментальних перешкод і травм. Думаю, більшість людей, які закінчили подібний музичний заклад матимуть схожий негативний досвід. На жаль, психологічне насильство було присутнє на більшості занять. Кожен рік закінчувався словами "все, я кидаю школу, це моє останнє заняття". Але щороку, після літніх канікул я поверталася. Перед своїм останнім і найголовнішим іспитом, замість слів підтримки я почула "Якщо складеш — це буде дивом" від своєї викладачки. Після закінчення музичної школи я кілька років не брала інструмент до рук. Але з часом, вирішила попри травму все ж таки заграти і полюбити скрипку. І зараз дуже рада тому, що змогла побороти цей бар'єр.

Хто або що вплинуло на ваш музичний стиль? Чи є артисти, яких ви вважаєте своїми наставниками або прикладами для наслідування?

Я виросла на класиці: Ah-ha, U2, Radiohead, David Bowie, Beatles та інші. Дуже багато слухала і слухаю напрямки інді та іконічним звучанням вважаю для себе гурт Alt-J. 10 років тому я вперше почула їхній трек "Taro" і відчула все те саме, що людина переживає під час першої шаленої закоханості. Смисли, інструментал. Усе при ньому. Досі повертаюся до цієї композиції, коли швидко треба підняти собі настрій.

Якщо говорити про приклади для наслідування, то на думку спадає саунд продюсер і брат усіма відомої Billie Eilish — Finneas Eilish, який написав більшість пісень для Біллі. Дуже подобається його бачення і робота зі звуком, мелодією.

Як ви зазвичай створюєте свої пісні? Що для вас спочатку: мелодія, текст чи настрій?

Останні пару років першим у процесі написання з'являється мелодія. На цю мелодію роблю невеличкий каркас із басом, драм партії. Під це потім уже накидаю текст, враховуючи ритм, фонетичні цікаві прийоми тощо. Настрій розумію, коли чую перші нотки. Але іноді можу сісти за написання музики з метою передати актуальні емоції, події.

Чи є у вас улюблена пісня серед тих, що ви написали? Якщо так, то яка і чому?

Важко назвати улюблену пісню, бо кожну люблю, наче мої дітки. Але, певно, найособливішою є — "Точка перетину". Це дуже особиста історія для мене. Я багато плакала, усміхалася і вкладала себе під час її написання. Вона була для мене справжньою терапією, бо тільки так, у важкий для себе період я могла вербалізувати увесь той вир почуттів, що був усередині.

Ви берете участь у національному відборі на Євробачення-2025. Як з'явилася ідея подати заявку?

У якийсь момент мені дуже набридло писати про кохання і я поставила собі за мету написати пісню про будь-що, але не на тему кохання, романтики тощо. І одного вечора я згадала про свою найкращу подружку — Сашу Близнюкову та її талант писати неймовірні тексти. Копаючись у її матеріалі я натрапила на текст, який мене ну дуже надихнув і за один вечір я написала пісню "Живи" на текст Саші.

Коли я за пару годин написала майже готове демо на пісню, усвідомила, що писала її насамперед для себе. Бо рік тому я пережила прямий приліт ракети в дім, у якому перебувала на той момент і ця важка подія мала негативні наслідки — перманентна апатія, небажання щось робити, бо "нащо, якщо шанси померти доволі високі?" І так далі. Але в моє життя швидко увірвався спорт, а точніше скелелазіння і подорожі. Цей рік був роком ментального зцілення. Я дуже багато подорожувала, лазила по скелях, купалася в річках, жила в наметах тощо. І цей трек на 100% описав мій момент вибору між "дати собі потонути в негативних думках" та "обрати жити зараз", бо хто, як не ти тепер знаєш, що життя має кінець.

Щойно пісню було дописано, я зрозуміла, що її мають почути наші люди, яких мені дуже хочеться підтримати. Я знала, що проходить нацвідбір і подумала, що це непогана можливість показати світові пісню.

Розкажіть історію про той день — день прильоту

Це було 2 січня 24-го року. Київ переживав масовану ракетну атаку і, на жаль, я не чула вибухів, щоб прокинутися і спуститися в укриття. Прокинулася я вже від самого прильоту ракети у двір будинку. Це був дуже страшний, гучний звук. Будинок ніби підлетів. Дуже хотілося кричати і плакати, але магічним чином я взяла себе в руки і спустилася вниз. Доповнювало цю страшну картину ще й те, що вибухи не закінчувалися. Внизу на нас чекали завали, які трохи перешкоджали проходу з під'їзду у двір. Страшно було бачити обличчя літніх сусідів. Усе було ніби в уповільненій зйомці. На даний момент це найстрашніший день у моєму житті. Я досі посекундно його пам'ятаю й іноді бачу уві сні.

Ця подія показала, що є реальні ризики померти і що життя — це дуже крихка "матерія". Я переживала кілька стадій. Від сильної, тягучої апатії до вибору жити це життя яскраво, тому що все може закінчитися в один день. Цей приліт став для мене каталізатором вийти з амплуа просто автора для інших артистів і показати себе, свою творчість, свій голос.

Раніше я переживала через речі на кшталт "а що, якщо людям не сподобаються мої пісні". Але після дня Х усі подібні страхи втратили сенс. Хочеться щоб люди і мої діти просто мали можливість почути мою творчість.

Чи є для вас конкуренти, які здаються особливо сильними в нинішньому нацвідборі?

Не вважаю когось із учасників своїм конкурентом, бо всі ми дуже різні й цікаві. Для себе виділила GRISANA. Дуже запальний трек, як і сама виконавиця.

Які найближчі творчі цілі ви ставите перед собою, крім участі в нацвідборі?

Більше писати музику для фільмів. Бо окрім сольної кар'єри мрію побудувати ім'я талановитого, впізнаваного кінокомпозитора. Також планую якомога більше випускати власної творчості і виходити з-під амплуа виключно автора, саунд-продюсера.

Як ви оцінюєте свої шанси? І що для вас головне: перемога чи можливість донести свою творчість до ширшої аудиторії?

На цей час голосування закінчено і вітаю з перемогою Фіінку! Не думала про перемогу, бо мала на меті бути почутою людьми. Так воно і сталося. Щодня в мене сльозинка на обличчі від кількості повідомлень про те, як людям важливо було почути трек "Живи" і його сенс. Це найвища похвала для мене.

Нагадаємо, раніше Фокус писав, з Вінниці до Берліна: як MON FIA стала однією з головних претенденток на Євробачення-2025.