Пам’яті бандуриста Данила Мельника

Данило Мельник після повномасштабного вторгнення РФ служив у батальйоні «Вовки да Вінчі». До цього вже мав досвід бойових зіткнень із ворогом: воював добровольцем, вийшов з  Іловайська у 2014 році.

Данило народився в селі Устимівка на Київщині. З дитинства мав проблеми з кульшовими суглобами - не міг бігати, як інші. Через це йому довелося перенести вісім операцій.

Віддушиною для хлопця стала музика. Ще маленьким хлопчиком співав українських патріотичних та козацьких пісень у складі чоловічого хору «Чумаки». Закінчив музичну школу імені Миколи Лисенка. Багато концертував, отримував перші місця на музичних конкурсах.

Паралельно мав бажання здобути технічну спеціальність. Втім, вирішила вибір зустріч із доцентом Тарасом Яницьким, який запросив Данила на навчання до Київського університету культури і мистецтв по класу бандури.

«З Данилом ми потоваришували ще в день першого знайомства. Коли побачив його з бандурою на вулиці в компанії підлітків-рокерів, одразу вирішив підійти і запропонувати вступити у свій клас. Як зараз пам'ятаю: Данило був одягнутий у чорне шкіряне пальто, мав чудову поставу, розмовляв зі мною напрочуд спокійно і дивився крізь окуляри таким серйозним поглядом, немов кандидат технічних наук», - згадує Яницький. 

У патріотичній багатодітній родині проукраїнська позиція була – як повітря. Ще у 2013 році, коли постав Євромайдан, сини Устим, Данило і Богдан разом із батьком майже постійно були на акціях у Києві, періодично приєднувалася і мати. Уже тоді було розуміння, що буде війна.

Данило після закінчення першого курсу вишу разом із батьком та братами став на захист України. Хлопець доєднався до добровольчого батальйону «Донбас».

У 2014 році з Іловайського котла Данило виходив разом із старшим братом Устимом, який закінчив консерваторію по класу кларнета. Дивом врятувалися.

Після цього хлопець повернувся до навчання. Гарт і випробування Революцією Гідності та Іловайськом не минули для нього безслідно. Через тремор рук Данилові довелося наново вчитися грати на бандурі. Після закінчення вишу викладав уроки мистецтва школярам і постійно проводив благодійні концерти.

Коли почався повномасштабний наступ росіян, Данило повернувся на війну: вступив до батальйону «Вовки да Вінчі». Обрав позивний «Кенон», що в перекладі з англійської означає гармата. Їздив на навчання, одержав сертифікат, мав бути оператором БПЛА.

Як і у 2014 році, Данило взяв на війну бандуру. «Він переконався, що там є з ким співати і люди цінують пісні, що він виконує. Він вписався в цю команду», - каже мати Героя пані Марія.

Однією з найулюбленіших пісень хлопця була козацька «Добрий вечір тобі, зелена діброво». У ній є слова: «Вже про тебе, козаче, вороги питають. Щодня й ночі в темнім лузі все тебе шукають. Гей, як крикне козаченько до гаю, до гаю: «Наїжджайте, воріженьки, сам вас накликаю!».

Пані Марія каже, її сини добровольцями йшли воювати з російським нападником. Уже двоє полягли, захищаючи Україну.

Данило, якого мати називає Данком, загинув під Бахмутом 10 травня 2023 року. Тоді, під час нетривалого перепочинку взводу, повідомили, що на «нулі» є поранені. Данило відправився на підмогу і поліг у тому бою. Наступного дня захисник мав перевестися до підрозділу операторів БПЛА...

«Був принциповим і справедливим, завжди заступався за слабших. При цьому був дуже скромним і лагідним, умів вислухати і підтримати, любив життя і все живе. Умів кохати і виявляти турботу, був чудовим сином, братом, чоловіком, завжди знаходив добре слово для друзів. Данило вірив в Бога. Любив грати на фортепіано і слухати дощ, цікавився технікою, подорожував... І понад усе любив Україну. Мріяв бачити її сильною, вільною та незалежною», – написала дружина полеглого воїна Інна.

Із Данилом Мельником попрощались 21 травня 2023 року у Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві. Поховали на Алеї Героїв Лісового кладовища. Йому назавжди 29 років.

24 листопада 2024 року у скорботному місці шани подвигу українських захисників до Данила Мельника приєднався старший брат – журналіст, майор ЗСУ Дмитро Богуславський, який служив у 48-й окремій артилерійській бригаді.

Вічна слава – Героям!

Фото: Фейсбук-сторінка Тарас Яницький, Фейсбук-сторінка Інна Мельник, Фейсбук-сторінка Марія Гармаш