Трамп-миротворець. Важливі висновки для України

Після перемоги на президентських виборах Дональд Трамп, якщо судити з його публічних заяв, поставив перед собою два першочергові завдання на зовнішньополітичній арені. Їх конче потрібно виконати швидко, щоби спокійно зосередитися на досягненні стратегічної переваги США в конкуренції з Китаєм. Це — закінчення «цієї безглуздої війни в Україні» та припинення вогню в Газі. Якщо вирішити перше питання за 24 години виявилося трохи складніше, ніж самовпевнено обіцяв обраний президент, то виконання другого завдання 47-й президент Сполучених Штатів одержав від своєї команди й партнерів уже як подарунок до інавгурації. Позавчора набрала чинності укладена минулого тижня в місті Дохаугода між Ізраїлем і палестинським угрупованням ХАМАС.

У неділю в Газі вперше за понад рік бойових дій запанувала тиша. Три заручниці-ізраїльтянки, захоплені терористами жахливого ранку 7 жовтня позаминулого року, вже вийшли з полону й обійняли своїх рідних. Натомість з ізраїльських тюрем звільнили 90 палестинських в’язнів, переважно жінок, а також неповнолітніх і юнаків віком до 21 року. Протягом найближчих шести тижнів ХАМАС зобов’язався звільнити ще 30 заручників і заручниць, а Ізраїль — випустити на волю 735 засуджених або палестинців, які очікують суду, включно з терористами, які відбувають довічне ув’язнення. Передбачається, що ХАМАС звільнятиме наступні групи заручників щосуботи. Підрозділи ЦАХАЛ мають бути виведені з більшої частини території Сектору, за винятком буферної зони по периметру й так званого філадельфійського коридору на кордоні з Єгиптом. Палестинці, які добровільно або примусово перемістилися між різними районами (передусім із півночі на південь), одержали змогу повернутися додому — точніше, туди, де були їхні домівки. Для того, щоб їх прийняти, зведуть містечка з мобільних будиночків — караванів, як їх тут називають. Збільшаться також обсяги гуманітарної допомоги Сектору Гази й номенклатура дозволених для ввезення матеріалів.

Це стане лише першим етапом угоди з трьох, повна реалізація яких передбачає звільнення всіх заручників. Якщо не брати до уваги трьох дівчат, які повернулися вчора, йдеться ще про 94 людей. Щоправда, на жаль, точно не відомо, скільки з них живі. За повернення тіл загиблих терористи також сподіваються звільнити своїх ув’язнених соратників. Докладно наступні етапи угоди ще не пропрацьовано. Загальна рамка полягає в тому, що, якщо все мине гладко, бойові дії більше не відновляться. Ізраїльські війська повністю покинуть Сектор Гази, який почне відбудовуватися після руйнівної війни.

Міжнародна громадськість бурхливо вітає припинення вогню та сподівається, що воно стане остаточним. Спостерігачі, які симпатизують Ізраїлю, радіють довгоочікуваному поверненню додому заручниць. Прогресивна пропалестинська громадськість теж зітхнула з полегшенням, оскільки операція ЦАХАЛ, яку багато хто у світі схильний розцінювати як геноцид, припинилася. Навіть якщо інформація про кількість жертв, яку міжнародні організації включно з ООН некритично повторюють за Міністерством охорони здоров’я Гази, котре перебуває під контролем ХАМАС, дуже завищені, однаково очевидно, що рахунок загиблих унаслідок бойових дій палестинців іде на десятки тисяч. Усім хочеться думати, що війна, жахливими кадрами якої відкривалися всі випуски новин із жовтня 2023-го, закінчилася. В самому Секторі Гази в неділю ХАМАС узагалі влаштував щось на кшталт святкування перемоги.

В Ізраїлі ж суспільство й політикум розкололися в оцінці досягнутої угоди. Навіть деякі міністри від керівної партії «Лікуд» Біньяміна Нетаньягу голосували проти її затвердження. Парламентська фракція ультраправої партії «Оцма єгудіт» («Єврейська міць») Ітамара Бен-Ґвіра взагалі вийшла з уряду. Коаліція не розвалилася лише тому, що до неї кілька місяців тому приєдналася раніше опозиційна партія «Тіква хадаша» («Нова надія») Гідеона Саара. Входження останньої до коаліції стало однією з необхідних передумов, які взагалі уможливили затвердження угоди. Ще один коаліційний партнер із правих, лідер партії «Ційонут датіт» («Релігійний сіонізм») Бецалель Смотрич, хоч і залишився в уряді, але теж голосував проти. Він погрожує розвалити коаліцію, якщо після першого етапу, за шість тижнів, бойові дії не відновляться. Деякі заяви прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу можна інтерпретувати так, що він як мінімум не впевнений у стійкості угоди, а як максимум — не збирається виконувати її в повному обсязі. Принаймні він постійно наголошує на тимчасовому характері перемир’я. Крім того, Біньямін Нетаньягу вже кілька разів за останній тиждень обіцяв, що ЦАХАЛ і далі контролюватиме «філадельфійський коридор», усупереч зобов’язанню повністю вивести війська із Сектору Гази на другому етапі реалізації угоди.

Риторичні хитрощі глави уряду можна зрозуміти. Угода з ХАМАС украй малопопулярна саме серед електорату «Лікуда» й радикальніших партій правонаціоналістичного флангу. Ізраїльські «турбо-патріоти» називають угоду «капітулянтською».

Ще недавно Біньямін Нетаньягу обіцяв суспільству повну перемогу. Під цим словосполученням малося на увазі виконання двох завдань операції «Сталеві мечі», як офіційно називали війну в Газі, — звільнення заручників і знищення ХАМАС. Неважко помітити, що ефективно виконати ці завдання одночасно було насправді неможливо. Під час проведення бойових операцій ЦАХАЛ доводилося постійно враховувати чинник заручників — особливо після випадків загибелі деяких із них, що стали відомими. Попри декілька щасливих винятків Ізраїль виявився не в змозі звільнити переважну більшість полонених у силовий спосіб. Для того, щоб вони повернулися до своїх родин, треба було вести переговори з тими самими терористами, знищення яких було метою операції. Протягом довгих 15 місяців ізраїльський уряд уперто відмовлявся визнати очевидне: необхідно обирати між звільненням заручників і знищенням ХАМАС.

Основну конфігурацію угоди з ХАМАС запропонувала адміністрація вже колишнього американського президента Джо Байдена ще навесні минулого року. Для демократів війна в Газі стала одним із помітних чинників, які підривали підтримку американського суспільства напередодні виборів. Ізраїльська сторона при цьому від самого початку була готова до тимчасового припинення вогню на період, достатній, щоб обміняти заручників на палестинських в’язнів, як це було організовано ще в листопаді 2023 року, але вважала для себе неприйнятним закінчити війну, не розгромивши ХАМАС. Біньямін Нетаньягу виявляв дивовижну вивертливість, аби представити ситуацію так, нібито домовленостей щоразу не виходило досягти через незговірливість терористів, дратував Джо Байдена, ставив під загрозу майбутнє американо-ізраїльського партнерства, але на тиск Білого дому не піддавався.

Що ж змінилося тепер?

Вище ми вже згадували зміни на ізраїльській політичній сцені, які додали уряду стійкості й дали змогу затвердити угоду попри критику справа. Була також низка другорядних чинників, які накопичувалися поступово, але в підсумку суттєво змінили контекст. З одного боку, це тиск міжнародної спільноти, починаючи з нової хвилі демонстративного визнання палестинської держави та закінчуючи позовом про геноцид у Міжнародному суді справедливості й ордерами на арешт від Міжнародного кримінального суду. З іншого — за останні пів року Ізраїль досяг низки безперечних воєнних успіхів, від ліквідації лідерів ХАМАС до розгрому Хезболли. Це створило для Біньяміна Нетаньягу сприятливе інформаційне тло, на якому припинення бойових дій у Газі не виглядає як однозначна поразка.

Безперечно, одним із найсуттєвіших чинників стали результати виборів у Сполучених Штатах. «Цього не сталося б, якби мене не обрали», — заявив Дональд Трамп на мітингу, що відбувся напередодні інавгурації у Вашингтоні, згадавши звільнення ізраїльських заручників.

Дональд Трамп досить чітко дав зрозуміти, що хоче бачити угоду досягнутою ще до своєї інавгурації. Його неформальний спецпредставник на Близькому Сході Стів Віткофф брав активну участь в останньому, вирішальному раунді переговорів у місті Доха. Співробітники адміністрації Джо Байдена, яка ще діяла на той момент і мало чого домоглася за попередні місяці, практично віддали йому ініціативу. Ізраїльські ЗМІ наводять красномовні подробиці категоричного й жорсткого стилю, в якому Стів Віткофф домігся згоди Біньяміна Нетаньягу. В соціальній мережі X Дональд Трамп хвалився, що його посланець за одну зустріч домігся від ізраїльського прем’єра більше, ніж Байден за рік.

 Імовірно, Біньямін Нетаньягу намагатиметься виторгувати щось у нового господаря Білого дому в нагороду за свою зговірливість. Під час першої каденції Дональда Трампа вважали найбільш проізраїльським президентом Сполучених Штатів в історії. Він визнав анексію Голанських висот, переніс посольство до Єрусалима й ініціював «угоди Авраама», тобто нормалізацію відносин Ізраїлю з кількома арабськими країнами. Можливо, Біньямін Нетаньягу сподівається, що цього разу господар Овального кабінету посприяє досягненню угоди із Саудівською Аравією, переконавши Ер-Ріяд не наполягати на попередній умові створення держави Палестина. Та це поки залишається гіпотетичною перспективою. Наразі ж угода між Ізраїлем і ХАМАС дає змогу побачити деякі елементи стилю Трампа-миротворця. Він не пропонує позиції для переговорів — він висуває ультиматум. Тому, кого вважає противником, обіцяє «пекло», але щоб досягнути угоди, тисне на того, кого вважає залежним від нього союзником. Водночас міркування, які сам союзник вважає важливими для гарантування своєї безпеки, ігнорує. Звісно, прямі аналогії тут недоречні, але деякі досить цікаві для нас висновки напрошуються…