«Майже кожна соцмережа з часом перетворюється на “бадьору помийку”», — Андрій Пилипенко у подкасті «Медіуми»

Як у 2024 році російська пропаганда намагалася маніпулювати суспільною думкою? Які наративи залишаються незмінними протягом багатьох років? Чому маніпулятивні повідомлення так легко знаходять відгук серед виснаженого війною українського суспільства? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Андрієм Пилипенком, аналітиком ГО «Детектор медіа».

А також про закриття компанією Meta своєї фактчекерської програми: чи створить відмова від співпраці з фактчекерами ризики для боротьби з фейками та чи потрібне втручання влади для боротьби з анонімними телеграм-каналами?

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Теми й наративи, які використовують роспропагандисти, залишаються відносно стабільними»;

05:20 «Минулого року ми побачили й багато нового»;

08:13 «Відвертою брехнею дуже важко вплинути на свідомість українців»;

10:00 «З початку війни держава комунікувала з громадянами через Telegram. Тоді не визнавали настільки серйозно загрозу російської пропаганди»;

13:25 «Маючи TikTok або Telegram на комп’ютері, а не на телефоні, ви будете проводити там менше часу»;

15:00 «Після заяв Цукерберга про зміну підходів до модерування контенту — феномен, як фактчекінг, фактично було поставлено під сумнів»;

17:08 «Нам потрібно говорити про певне публічне державне регулювання соцмереж».

«Теми й наративи, які використовують роспропагандисти, залишаються відносно стабільними»

Наталя Соколенко: Ви у своєму дослідженні описали головні маніпулятивні повідомлення, які наші вороги поширювали в нашому інформаційному просторі. Отже, про що брехала російська пропаганда у 2024 році? На чому вона фокусувалася?

Андрій Пилипенко: Звісно, згадуючи минулий рік, ми не можемо оминути ключові теми, якими російська пропаганда маніпулювала в соціальних мережах. Проте, на мою думку як дослідника, теми й наративи, які використовують російські пропагандисти, залишаються відносно стабільними. Наприклад, це може бути дискредитація НАТО або ідеї вступу України до НАТО, маніпулювання темою легітимності чи нелегітимності влади. Однак залежно від інформаційних приводів змінюються техніки й деякі акценти в цих маніпуляціях. Ми у своїй статті фокусувалися на внутрішньополітичних і соціальних темах, на так званих «больових точках», на які минулого року постійно била кремлівська пропагандистська машина. У першу чергу, звісно, це була війна та все, що охоплює події на фронті: наступи, відступи, військові операції, постачання західної зброї. Минулого року ми отримали літаки F-16 — навколо цього також створили великий пропагандистський і дезінформаційний кейс. На відміну від початку повномасштабного вторгнення, коли кожен із нас міг сміятися з якихось недолугих маніпуляцій, які часто будувалися на різниці між українською та російською мовами, некоректному перекладі або нерозумінні українського контексту. Чим довше триває війна і чим більше українське суспільство виснажене та змучене війною, тим, у певному сенсі, легше пропаганді підживлювати або поширювати вже наявні протиріччя та розколи. Але це техніка, яка відома ще з часів Давнього Риму: «розділяй і володарюй». У нашому випадку — це «розділяй і протиставляй», наприклад, цивільних і військових, державу і волонтерів, політиків і громадян, які виїхали за кордон тощо.

Тема настільки широка, що я волів би зосередитися на конкретних прикладах. У нашій статті, опублікованій на «Детекторі медіа» в травні, ми описували випадок, коли Володимир Путін у своєму виступі визнав, наприклад, голову Верховної Ради України Руслана Стефанчука — єдиною людиною, з якою він хоче провести переговори. Що зробили в цей час російські пропагандисти? Вони змінили статтю у Вікіпедії і призначили пана Стефанчука ​​— головою української держави. Ці правки до Вікіпедії протрималися недовго, але це яскравий приклад маніпуляції, коли Кремль вкидає певну тезу, яка потім розганяється через телеграм-канали. Це було саме в той період, коли активно почалися дискусії на тему так званої легітимності та нелегітимності. Ми можемо повернутися 10 років тому, у 2014 рік. Тоді Путін також називав тодішнього голову Верховної Ради Турчинова — єдиною людиною, з якою він готовий говорити в тому контексті, у тій ситуації. Тобто теми й наративи відносно стабільні, але змінюються приводи та акценти. 

«Минулого року ми побачили й багато нового»

Андрій Пилипенко: Якщо говорити про конкретні техніки маніпуляції, які використовувала пропаганда, звісно, не бракувало відвертих фейків та брехні. У наших моніторингах різних соціальних мереж, зокрема Telegram, ми бачили багато вкидів про польських найманців, так званих французьких інструкторів тощо. Іноді є певний привід, наприклад, заява президента Франції Еммануеля Макрона про реальні проблеми, які існують, як-от навчання новобранців чи певні моменти, які можуть виникати під час війни. Але пропаганда бере конкретну зернину — якусь заяву публічного політика — і починає її роздмухувати, будуючи на цій основі відверті фейки.

Для чого це робиться? На нашу думку, насамперед для того, щоб виправдати російські військові злочини. Ми пам'ятаємо, що на початку вересня був удар по військовому навчальному закладу в Полтаві, коли загинуло багато людей. Як російська пропаганда обґрунтовувала цей удар? Вони називали це ударом по польських чи французьких найманцях. Це один із ключових маніпулятивних прийомів. 

Минулого року ми побачили й багато нового. У чому полягала ця новизна? Якими новими маніпулятивними техніками російська пропаганда намагалася впливати на уми українців? Зокрема, це проявлялося через лексику, через новомову. Багато хто міг чути, як називаються удари українськими ракетами та дронами по території Росії, насамперед по військових об'єктах, а також нафтопереробних заводах. Замість того, щоб писати про результати таких ударів, вони говорили про «уламки». Менш очевидні приклади полягають у наступному. Наприклад, дезінформація використовувала такі евфемізми, як «задимлення». Тобто є влучання, щось горить. Або «втручання сторонніх осіб», коли йдеться про успішні диверсійні операції українських спецслужб на території Російської Федерації.

Якщо повернутися до серпня та вересня, коли російські обстріли продовжувалися, здебільшого по цивільних українських об'єктах, російська пропаганда підсвічувала тему «інфраструктурної війни». Для чого? Щоб перекласти відповідальність нібито це Україна першою почала цей процес. Водночас це не важливо, чи є ця історія правдивою. Пропаганда говорить лише про те, що Росія буцімто «б'є у відповідь». І таких технік маніпуляції можна знайти дуже багато.

«Відвертою брехнею дуже важко вплинути на свідомість українців»

Вадим Міський: Дуже цікаво. Тобто вони розвиваються, прогресують, не стоять на місці. Хоча наративи залишаються усталеними протягом багатьох років. І, власне, ці речі виділені у вашій статті, головні пропагандистські теми: події на фронті, мобілізація, конфлікти між військовими та політиками, нелегітимність президента, обстріли України, про які вони також брешуть. Причому це відбувається не тільки в часи повномасштабного вторгнення, а й з початку війни на Донбасі. Це також дискредитація західної допомоги. Хоча ці теми є «довгограючими платівками», усе ж таки існує простір для розвитку. З'являються нові маніпулятивні техніки.

Андрій Пилипенко: Так, звісно. Мені здається, українці навчилися реагувати на відверті фейки. Маємо результати опитування щодо медіаспоживання українців, проведеного на замовлення USAID-Internews. Там майже половина, 47% респондентів, вважають, що дезінформація є дуже актуальною проблемою. Тобто якимось «пласким фейком» чи відвертою брехнею дуже важко вплинути на свідомість українців.

Водночас, якщо пропагандисти залишають певний простір для невизначеності, зокрема, використовуючи доволі поширену техніку: «від вас приховують», то це вже може працювати.

Наталя Соколенко: Знаєте, я мушу визнати, що це справді так працює. Я читаю одну вайбер-групу, яку я створила разом із знайомим для однієї громади на Сумщині, що на самому кордоні з Росією. Щодня, коли в мене є п’ять хвилин вільного часу, я заходжу і читаю. І там наскрізна тема — «від вас приховують».

«З початку війни держава комунікувала з громадянами через Telegram. Тоді не визнавали настільки серйозно загрозу російської пропаганди»

Вадим Міський: Власне, це одна з головних рис Telegram, який використовує контент в значній мірі приправлений цією конспірологією. Мовляв, є хтось, хто від вас щось приховує і тільки добрий анонімний Telegram-канал вам розплющить очі. А чому саме Telegram став основною платформою для поширення різноманітних чуток, вигадок і цієї нібито закритої інформації, яку, за їхніми словами, українська влада «не хоче нам розповідати»? Чому пропагандисти так облюбували саме цю платформу?

Андрій Пилипенко: Пошлюся на результати опитування серед українців. Ми бачимо, що в порівнянні навіть із 2023-м роком, у 2024-му люди більше користуються Telegram. Приблизно три чверті опитаних використовують його як засіб для комунікації — щоб написати своїм родичам чи знайомим — і водночас такий самий відсоток використовує його як джерело новин.

Тут не будемо вдаватися в технічні деталі чи дискусію про те, як зараз функціонують різні платформи і соціальні медіа. Але є кілька факторів, які зійшлися. Ми маємо швидкість комунікації, маємо той факт, що з початку війни держава комунікувала з громадянами через Telegram. Тоді ще не визнавали настільки серйозно загрозу російської пропаганди, дезінформації, фейків, анонімних каналів тощо. Зараз дискусії щодо того, що цю ситуацію потрібно змінювати, тривають. Як змінювати? Немає такої «срібної кулі», простого рішення, яке б дозволило сказати: «Давайте ми завтра встановимо додаток X». Але не той X, що належить Ілону Маску, а якийсь інший додаток чи нову платформу.

На жаль, це мій особистий висновок у 2024 році: майже кожна соцмережа з часом перетворюється, якщо так можна висловитися, на «бадьору помийку». Наприклад, після купівлі Twitter і перейменування його на X Ілоном Маском, соцмережа стала чимось подібним. Зараз у таку ж безодню може потрапити продукт Meta — Instagram і Facebook. Там уже давно перебуває Telegram, який змішує «бочку меду» з «бочкою дьогтю» в різних пропорціях, але результат — «бочка дезінформації». Тут ми можемо лише повертатися до класичних перевірених тем, таких як критичне мислення та перевірка джерел інформації. Якщо ви бачите, що у вашому чаті ОСББ чи чаті громади пишуть про те, що «від вас щось приховують», прохання поділитися, як мінімум, джерелом інформації. Хто це сказав? Це сусідка? Чи це якийсь чиновник? Чи державний орган? А, можливо, це просто скриншот? Прекрасний приклад російської дезінформації у 2024 році — це численні маніпуляції з обкладинками іноземних медіа. Береться реальне медіа — газета чи видання — і його вміст перекручується. Додається інший заголовок, змінюється фотографія і під брендом відомого поважного legacy media подається дезінформація. Вона може стосуватися української влади, західної зброї, втрат української армії в бойових діях чи будь-чого іншого.

«Маючи TikTok або Telegram на комп’ютері, а не на телефоні, ви будете проводити там менше часу»

Наталя Соколенко: У такій ситуації що ж робити слухачам? Та й, до речі, не тільки слухачам, а й журналістам, які, наприклад, у гонитві за сенсацією можуть втрапити в халепу.

Андрій Пилипенко: Ніхто не говорить про те, що якась платформа чи додаток несуть загрозу самі по собі, але можна змінювати підходи та принципи вашого споживання інформації й контенту з різних мереж. Ми проводили дослідження щодо різних соціальних платформ, наприклад, TikTok. Використання мобільної версії та використання браузерної версії через комп’ютер показало різні результати. Маючи той самий TikTok або Telegram на комп’ютері, а не на телефоні, ви точно будете проводити там менше часу. Ви по-іншому підходитимете до споживання цієї інформації.

І, як не дивно, результати наших досліджень у «Детекторі медіа» показують, що навіть шанс побачити якусь відверту брехню чи маніпуляцію у вас буде значно вищим. Тому, можливо, вже в умовах, у яких ми зараз перебуваємо, варто говорити навіть про час використання певних додатків. Особливо якщо йдеться про дітей, підлітків тощо. Нормувати час використання певних додатків, використовувати їх більш свідомо — якщо так можна сказати. Ну, звісно, і критичне мислення.

«Після заяв Цукерберга про зміну підходів до модерування контенту — феномен, як фактчекінг, фактично було поставлено під сумнів»

Наталя Соколенко: А для журналістів? Є бажання випередити всіх, дати сенсаційну інформацію. Ну от які ваші поради?

Андрій Пилипенко: Після заяв пана Цукерберга про зміну підходів до модерування контенту — феномен, як фактчекінг, фактично було поставлено під сумнів. Журналісти опинилися в ситуації, коли їм доводиться бігти за клікбейтом. Тобто це питання, яке потребує глибшої дискусії, говорити про розмивання меж між журналістикою, блогерством і тим, що є преміум-користувачі в різних соціальних платформах. Наприклад, є ті самі контриб'ютори в Twitter. Наявність синьої галочки не означає, що цей профіль чи автор поширює лише правду, що він не брехатиме, не маніпулюватиме або не перепубліковуватиме фейків. Це створює значні труднощі.

І тут ми вже переходимо до питання довіри до джерел масової інформації. Я вважаю, що якщо журналісти підписують свої матеріали власними прізвищами, це вже має бути певним фільтром. Звісно, повинні бути джерела для цитування. Але в умовах, коли потрібно захопити увагу споживача, час на це скоротився, мені здається, вже навіть не до 10 секунд, як казали раніше, а приблизно до 2 секунд. Це той проміжок, коли людина перегортає до наступного посту, особливо якщо йдеться про відеоконтент. Тому, як журналістам боротися з клікбейтом і як уникати маніпулятивних заголовків — питання складне. Ми маємо приклади, коли навіть, перепрошую, смерть якоїсь особи подавали некоректно: використовували невідповідні регалії або контексти, які знецінювали життя, творчість чи діяльність цієї людини.

Ці питання потрібно порушувати, публікувати статті, які закликають до дотримання професійних стандартів.

«Нам потрібно говорити про певне публічне державне регулювання соцмереж»

Вадим Міський: Так, тут дійсно є про що поміркувати і поговорити. Будемо спостерігати, наскільки успішними виявляться ініціативи пана Цукерберга, зокрема ті, що пов'язані із запереченням та знеціненням фактчекінгу. Очевидно, це матиме значний вплив. Наскільки великий — залежить, у тому числі, і від журналістів, і від користувачів. 

Андрій Пилипенко: Якщо ми говоримо про саморегулювання, про яке каже Цукерберг, то можна згадати те, що Маск зробив із Twitter, запровадивши так звані нотатки спільноти замість перевірених фактів. Ми знаємо, що американські фактчекери підтвердили: Meta відмовилася від співпраці з ними. Маск із 2020 року проводить цей експеримент. Я переглянув, до яких результатів вони дійшли. Якщо ми транслюємо цей американський контекст на українську історію з Telegram, то, боюся, що саморегулювання всередині соцмережі, враховуючи наявність анонімних телеграм-каналів, дезінформації тощо, явно не буде достатнім. Нам точно потрібно продовжувати фахові дискусії та говорити про певне публічне державне регулювання. Звісно, йдеться не про заборони, а про визначення певних принципів: реєстрацію, можливо, визнання деяких каналів як медіа тощо.

Ми вже бачимо на прикладі Twitter, де замість фактчекінгу використовується саморегулювання через нотатки спільноти — цей інструмент не працює ідеально. Наприклад, або контриб'ютори були малоактивними, або, як у випадку з ситуацією в Ізраїлі та ХАМАСом, нотатки або не з'являлися, або їх публікація відкладалася на кілька днів. Тобто цей інструмент явно недосконалий. Мені здається, що без якогось інституційного чи державного впливу для регулювання месенджерів ми не обійдемося.

Наталя Соколенко: Тим більше під час війни, коли Росія веде проти нас тотальну війну — на суходолі, в морі, в небі й в інформаційному просторі. Вона вкладає в це надзвичайно великі зусилля. Тому тут потрібен не стільки саморегулювання, як елементарний захист нашого інформаційного поля.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Оксаною Полулях про штучний інтелект, що створює нову реальність, Катериною Городничою про те, як клікбейт став бізнесом у глобальному медіапросторі, Павлом Бєлоусовим про те, чому медіаграмотність неможлива без цифрової грамотності, Оксаною Волошенюк про те, як українські діти в школі опановують навички критичного мислення, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж «24 каналу» і штучний інтелект, Мариною Кафтан про те, чому критичне мислення — головна зброя проти інформаційних атак, Лідією Смолою про те, як алгоритми соцмереж підштовхують до емоційних рішень і що робить нас легкою мішенню для інформаційних атак, Ольгою Кравченко про конференцію «Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні», Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Крістіною Гаврилюк із Мінцифри про те, чи здатні DMA і DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Колаж: «Детектор медіа»