Паспорта в обход Лукашенко. Стал ли успехом самый масштабный проект белорусской оппозиции

26 січня має розпочатися прийом заявок на отримання "паспорта Нової Білорусі".

Цей документ, створений білоруськими опозиційними силами, має стати альтернативним інструментом легалізації для білорусів в Європі.

Важливість цього документа суттєво зросла після того, як 2023 року Александр Лукашенко заборонив видавати паспорти за кордоном, тим самим створивши серйозні проблеми для тих осіб, які можуть зазнати переслідування на батьківщині через свою політичну позицію.

Запуск паспорта міг би стати проривним проєктом білоруських демократичних сил, збільшивши політичну суб’єктність демократичного руху.

Однак на даному етапі ініціатива стикнулася зі шквалом критики та серйозними проблемами.

А головне, провал проєкт може поставити під сумнів подальші перспективи білоруської опозиції на чолі зі Світланою Тихановською.

Труднощі перших кроків.

Розробка "паспорта Нової Білорусі" має досить складну історію, яка оповита низкою непорозумінь та навіть скандалів.

Вперше проєкт паспорта було презентовано в серпні 2023 року з планом видачі перших паспортів вже на початку 2024 року.

Ідея полягала у тому, що Об’єднаний перехідний кабінет (ОПК, протоуряд білоруських демократичних сил) видаватиме документи через мережу паспортних центрів, які будуть розташовані у країнах з великими білоруськими діаспорами.

На першому етапі білоруські демократичні сили прагнули сконцентруватися на визнанні паспорта країнами-членами ЄС та країнами з найбільшою кількістю білорусів, а потім – на питаннях безвізового режиму для власників "паспортів Нової Білорусі".

Однак вже на етапі реалізації виникло декілька труднощів.

Спершу сильно змістилися терміни повноцінного запуску проєкту, а влітку 2024 року Павел Латушко, представник ОПК з питань транзиту влади, заявляв про те, що проєкт "підвисає" через відсутність готового екземпляра та через проблеми з визнанням такого документа на рівні держав-членів ЄС.

Згодом виник скандал навколо підрядника.

Як з’ясувалося, литовське підприємство, яке мало займатися друком паспортів, було пов’язане з "гаманцем" Александра Лукашенка Віктором Шевцовим, а за самою компанією тягнувся шлейф корупційної діяльності.

Третім серйозним викликом стала відставка представника з міжнародних справ ОПК Валерія Ковалевського, який був ідейним натхненником проєкту та відповідав за його реалізацію.

Відтак після відставки Ковалевського змінився склад команди, яка працювала над проєктом, а очільником ініціативи був призначений литовець Марус Гуделайтіс.

Проблеми визнання.

Показовий момент: початок прийняття заявок на отримання "опозиційного" паспорта збігся з днем "президентських виборів" у Білорусі.

І це явно не випадково, бо запуск паспорта став однією з відповідей демократичного середовища Лукашенку.

"Це не лише символічний, а й реальний сертифікат, хоча він поки що непридатний для міжнародних поїздок.

Звісно, ​​наша мета – щоб цей документ міг замінити паспорт іноземця, використовуватися для подорожей, а також замінити протерміновані паспорти при поданні документів на легалізацію, наприклад.

Протягом цього року ми будемо додавати до паспорта певний функціонал", – запевняє радник Світлани Тихановської Франак Вячорка.

Втім, цей проєкт досі має низку серйозних проблем, які пов’язані з реалістичністю його повноцінного впровадження та політичною волею інших країн.

Найочевиднішим питанням залишається функціонал документа.

Адже станом на сьогодні документ не надає ніяких додаткових привілеїв та не позбавляє необхідності отримувати національні візи чи дозволи на проживання чи працевлаштування в країнах ЄС.

Більше того, поки взагалі не зрозуміло, який статус матиме даний документ, адже, за словами представників білоруської опозиції, це все є предметом переговорів з іншими країнами.

Швидше за все, навіть у разі успішного завершення переговорів можливості власників паспортів у кожній країні відрізнятимуться, а відтак "паспорт Нової Білорусі" не зможе повністю замінити документи державного зразка, монополія на видачу яких залишається в руках режиму Лукашенка.

Сумніви стосовно можливості вирішити політичні та юридичні перепони не є безпідставними.

Одразу після оголошення початку прийому заявок на отримання паспортів МВС Литви відхрестилося від причетності до створення документа та наголосило на тому, що "паспорт Нової Білорусі" не має юридичної сили.

Понад те, литовська сторона заявила, що вже надає всю необхідну правову допомогу білоруським емігрантам, зокрема і тим, які залишилися без білоруського громадянства.

Також мали місце дискусії щодо правомірності використання як герба на паспорті "Погоні" – зображення кінного лицаря з герба Великого князівства Литовського, середньовічної держави, яку вважають своєю і литовці, і білоруси.

Відповідну скаргу до МЗС Литви вже подала група литовських депутатів-консерваторів.

Вони закликають МЗС "вжити заходів, що унеможливлять використання державних символів" Литви.

Натомість президент Литви Гітанас Науседа заявив, що хоча "Погоня" є литовським символом, але ним можуть користуватися і "народи, які прагнуть свободи…".

Питання виникають також стосовно позиції Польщі, адже раніше свій скепсис щодо ініціативи у розмові з Павлом Латушком висловлював один із заступників міністра внутрішніх справ Польщі.

Тож якщо Варшава і буде готова відрито підтримати дану ініціативу, то радше обмежиться символічними кроками.

Ще менш реалістичними видаються плани білоруських демократичних сил відкрити паспортний офіс у Києві, адже українська влада не демонструвала послідовного та серйозного інтересу до налагодження більш тісного діалогу з білоруським демократичним середовищем, а відтак, швидше за все, навіть не розглядатиме можливість сприяння паспортній ініціативі білоруського демократичного руху.

Проблеми захисту персональних даних.

Проте ще більш нагальним питанням для пересічного білоруса є безпека персональних даних.

Хоча теперішній координатор проєкту Маріус Гуделайтіс заявив про максимальні гарантії безпеки персональних даних та наявність найбільш сучасних систем безпеки, цілковитої впевненості у цих запевненнях немає.

Адже режиму Лукашенка раніше неодноразово вдавалося отримати доступ до чутливої інформації.

Ба більше, для частини демократичного середовища не зовсім зрозуміло, для чого необхідний збір біометричних даних білорусів.

Зокрема, цей крок розкритикував попередній керівник проєкту Валерій Ковалевський.

За його словами, у звичайних випадках збір цієї інформації необхідний МВС для боротьби зі злочинністю.

У білоруських демократичних сил потреби у боротьбі зі злочинністю немає, а якщо ж біометричні дані потраплять в Мінськ, то це допоможе режиму Лукашенка більш ефективно переслідувати людей, які отримали даний документ.

Виклик чи вирок?.

Такий шквал критики певною мірою зумовлений надто високими очікуваннями від проєкту, які певною мірою підігрівав сам Об’єднаний перехідний кабінет Білорусі своїми обіцянками.

Від самого початку існувала дуже невелика ймовірність того, що "паспорт Нової Білорусі" одразу ж стане повноцінною заміною для документів офіційного зразка, монополію на які зберігає режим Лукашенка.

Малоймовірно і те, що білоруським демократичним силам вдасться протягом наступних місяців досягнути значного прориву, поки у питаннях документів взаємодія відбувається лише з офіційним Мінськом.

"Паспорт Нової Білорусі" – це фактично симптоматичний проєкт білоруських демократичних сил, який наочно демонструє те, що демократичне середовище залишається заручником свого неофіційного статусу.

Попри неодноразові спроби, демократичним силам не вдається перехопити виконання принаймні деяких державних функцій у режиму Лукашенка, а відтак інструментарій для впливу на ситуацію навколо Білорусі залишається дуже обмеженим.

Розвиток подій навколо "паспорта Нової Білорусі" вкотре підіймає питання, як має виглядати робота білоруської опозиції у сьогоднішніх реаліях та чи взагалі їм вдасться претендувати на політичну суб’єктність у майбутньому.

Автори: Павло Радь, Ярослав Чорногор,.

Рада зовнішньої політики "Українська призма".