Податки на посилки. Хто почав боротьбу за гроші українців і чи з правильного боку підійшли до проблеми?

Однією з перших податкових ініціатив влади 2025 року стала ідея скасувати безподатковий ліміт у 150 євро на комерційні посилки з-за кордону для українців і впровадити сплату 20% ПДВ від нуля євро.

Ініціативу озвучив голова комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев, який із посиланням на вимогу та навіть авторство кількох бізнес-асоціацій зареєстрував відповідний законопроєкт №12430, закликавши колег по парламенту підтримати цю ідею.

Та поки депутати лише розмірковують над тим, чи підтримати зазначену ініціативу, в соціальних мережах розгорнулася гаряча дискусія.

З одного боку, українці висловлюють обурення, вважаючи, що влада вчергове лізе до їхньої кишені, позбавляючи доступу до дешевих товарів. А з іншого — виступили економічні експерти та представники бізнесу, які, демонструючи аналітику й цифри, намагаються переконати всіх у необхідності такого оподаткування як інструменту захисту українських виробників і ритейлу.

Влада, зі свого боку, бачить у цій ініціативі десятки мільярдів гривень надходжень до бюджету.

Свою позицію висловили поштові оператори та дотичні до роботи митниці експерти, які вважають поштово-митну інфраструктуру не готовою до адміністрування такого податку та називають нереалістичною ідею перекласти сплату ПДВ на міжнародні маркетплейси. Замість грошей до бюджету отримаємо колапс на пошті й митниці, кажуть вони.

Ситуація складається дійсно непроста, адже, з одного боку, ми йдемо в ЄС, де податки сплачують із посилок від нуля євро. І це нормально і ми від цього нікуди не подінемося.

А з іншого — в Україні йде війна, під час якої онлайн-шопінг став, без перебільшення, інструментом забезпечення як фронту, так і тилу. На посилках з усього світу тримаються волонтерський рух, виробництво дронів і РЕБів, енергетична незалежність українців та інше. Запровадження на все це додаткових плюс 20% ПДВ означатиме мінус 20% ефективності та необхідність збирати плюс 20% донатів.

Та й узагалі, а чи з посилок варто починати боротьбу за права білого бізнесу? Невже це справді головна проблема?

Спробуймо об’єктивно подивитися на цю ініціативу з усіх боків, зіставити факти та, враховуючи всі ЗА та ПРОТИ ідеї нульового оподаткування посилок, зрозуміти доцільність запровадження такої норми.

Чому посилки стали проблемою

Для українців посилка з-за кордону вже давно не диво, а норма життя.

Технологічний і цифровий світ перетворив транскордонну торгівлю на швидкий та зручний інструмент контакту виробника й покупця, тож замовити будь-який товар із будь-якої точки світу інколи швидше та зручніше, ніж сходити до найближчого супермаркету за продуктами. І це факт.

Три кліки на сайті, оплата, введення адреси доставки — і вже за кілька днів кур’єр стукає у ваші двері з омріяними кросівками, вітамінами чи ґаджетом. Чистий кайф для онлайн-шопоголіків, яких щороку стає дедалі більше, а «посилковий» бізнес перетворився на окремий напрям е-комерсу.

Остання статистика ввезення посилок на територію України дає чудове уявлення про масштаби цього явища.

Виходячи з неї, 2024 року українці отримали майже 73,5 млн посилок на більш як 120,5 млрд грн.

Цифри виглядають космічними і мають тенденцію не просто до зростання, а до майже щорічного подвоєння. Так, 2023 року посилок було 52 млн на 62 млрд грн, а 2022-го в Україну в’їхало близько 31 млн посилок на 32 млрд грн. Тобто за три роки війни кількість посилок виросла в 2,5 разу, а їхня вартість — у чотири, з 32 млрд грн 2022 року до 120,5 млрд грн 2024-го.

120 млрд грн — це майже три мільярди доларів, які йдуть з країни іноземним продавцям і виробникам і з яких держава не збирає майже ніяких податків.

Принаймні так нас намагаються переконати ініціатори законопроєкту, які, спираючись на ці цифри, й ініціюють запровадження ПДВ на посилки не від 150 євро, а від нуля. Все, як у ЄС.

Аргумент виглядає потужним, але розберімо цю статистику та подивімося на реальний масштаб проблеми.

Почнемо з того, що з більш як половини від цієї суми у 120 млрд грн держава має непоганий профіт у вигляді мита та податків.

Розглянемо розподіл посилок за кількістю та їхньою вартістю.

Так, із загальної кількості у 73,5 млн посилок 99% припадає на недорогі посилки нижче безподаткового ліміту у 150 євро (72,9 млн на майже 59 млрд грн). А це менш як 50% від загальної суми. Середня вартість таких посилок становить 800 грн.

На залишок у 1% за кількістю (601 тис. посилок) припадають 61,6 млрд грн. Тож середня вартість кожної приблизно 102 тис. грн, що далеко за межами безподаткового ліміту.

Цікаві цифри, погодьтеся.

Виходить, що 1% посилок у грошах займає більш як 50% загальної суми та складається з дійсно дорогих відправлень, які оподатковуються за ставкою 10% мита плюс 20% ПДВ. Тобто свої 32% із суми у 61,6 млрд грн держава вже отримує. А це 19,8 млрд грн.

Тепер же, знизивши поріг сплати ПДВ до нуля, влада планує оподаткувати і дешевий сегмент міжнародних відправлень, яких за кількістю 99%, а за вартістю менш як 50%.

Аргумент оподаткування концептуально правильний, адже, як я вже заначав, у ЄС цей поріг становить нуль євро. У США, слід зазначити заради справедливості, — це 800 дол.

А от Туреччина знизила 2024 року цей ліміт до 30 євро та встановила захисні мита у розмірі до 60% на деякі товари. Таким шляхом іде весь світ, захищаючи економіку країни та своїх виробників, тому ми, рухаючись у ЄС, точно прийдемо до нульової ставки.

І ми йдемо цим шляхом уже шість років. Але роблячи періодично крок назад.

Ще влітку 2019-го, після запеклих дискусій в українському парламенті та експертному середовищі, ліміт було знижено зі 150 до 100 євро. Бізнес тоді вимагав зниження до 40 євро, але наважилися лише до 100.

Однак навесні 2022 року, під час війни, безподатковий ліміт повернули до 150 євро, а тепер знову хочуть знизити, причому радикально — до нуля євро.

Раптова зміна позиції влади пояснюється тиском на неї бізнесу, який у форматі різних асоціацій знайшов аргументи та влучний момент порушити тему захисту економіки від безподаткових товарів із китайських маркетплейсів.

В одному з листів від бізнес-спільнот, які опублікував Данило Гетманцев, так і сказано: «За результатами зустрічі президента України з представниками бізнесу 27 грудня 2024 року було прийнято рішення…» (див. документ).

Очевидно, що, побачивши системне зростання кількості онлайн-замовлень і витрачені українцями 120 млрд грн, український ритейл вирішив спробувати переспрямувати потік цих грошей із китайських майданчиків до себе в магазини. Мовляв, ми продаємо те саме, але платимо при цьому податки. Захистіть нас. І влада планує захищати. Але чи на часі це?

До 60% посилок забезпечують фронт і тил, а зростання їхньої кількості — результат війни, а не жирування українців.

Я вже зазначив на початку, що на посилках з-за кордону, здебільшого з Китаю, сьогодні тримаються як фронт, так і тил. Велика частина комплектуючих для виробництва дронів і РЕБів їде саме посилками, які замовляють не тільки волонтери, а й бійці на передовій.

У тилу саме на посилках побудовано енергетичну стійкість українців. Павербанки, інвертори, акумулятори та сонячні панелі, електричні грілки та газові горілки, ліхтарики та інше… Перелічувати можна дуже довго, і це все в основному будуть товари, виробництва яких в Україні немає, але вони критично потрібні. І вони є в Китаї і не за всі гроші світу. Звісно, купити їх можна і в Україні, але в рази дорожче і у тих, хто на перепродажі цих товарів побудував цілий бізнес.

Нещодавно знайомий боєць (за власні кошти) замовив у Китаї 3D-принтер для друку хвостовиків для скидів із дронів. І його привіз поштовий оператор у прифронтове відділення оператора доставки.

У кожного, думаю, таких прикладів багато. Всі вони саме про потреби фронту або безпеку тилу. Якщо порахувати приблизну кількість таких замовлень, а ми це зараз зробимо, то можна зрозуміти, що податок на посилки на цьому етапі — ініціатива так собі.

Отже, рахуємо.

Зі своєї старої публікації 2018 року на тему посилок я взяв статистику поштових та експрес-відправлень ДФС за 2014–2017 роки й наклав її на статистику 2022–2024 років. Отже, в Україну в’їхало:

• 2014 року — 4,3 млн посилок на 7,7 млрд грн (491 млн євро);
• 2015-го — 18,3 млн посилок на майже 19 млрд грн (781 млн євро);
• 2016-го — 30,1 млн посилок на 33,6 млрд грн (1,18 млрд євро);
• 2017 року — 29,2 млн посилок на 39,8 млрд грн (1,32 млрд євро).

Із цієї статистики можна побачити, що 2016-го та 2017 років — таке собі плато за кількістю і вартістю посилок, які замовляють українці.

І ці цифри порівнянні зі статистикою першого року війни, оскільки 2022-го в Україну в’їхало 31,5 млн посилок на 33,5 млрд грн. Це майже відповідає показникам 2016-го та 2017 років.

Звісно, 2022-го вже поїхали тисячі посилок для фронту та потреб тилу, але паралельно з цим мільйони українців із країни виїхали.

2023-го та 2024-го, як ми пам’ятаємо, кількість посилок і їхня вартість щороку майже подвоювалися і вийшли на 120 млрд грн і 73,5 млн штук. При цьому кількість українців, які виїхали з країни, лише зростала.

З цього може випливати, що зростання обсягів посилок 2023-го і 2024 років — це саме наслідки війни, а не лакшері-життя українців. У відсотках це може становити до 60. Цифра, звісно, приблизна, але недалека від істини.

Цей обсяг «посилок війни» нам пропонують обкласти податком у 20% (ПДВ), що виглядає дуже недалекоглядно, адже в такому разі ми зменшуємо на 20% ефективність використання коштів. Нам потрібно буде збирати на 20% більше донатів, а їх, найшвидше, більше не буде, тому впаде саме ефективність.

Згадаємо, що влітку 2024-го уряд скасував сплату ПДВ на імпорт енергогенеруючого та енергозберігаючого обладнання, щоб українці могли забезпечити себе хоч якимись світлом і теплом. Тепер же частину цього сегмента планують, навпаки, обкласти ПДВ.

Заяви про те, що в нас для дронів та енергогенеруючого обладнання скасовано сплату імпортного мита та ПДВ, у цьому випадку не працює, бо не існує інструменту для виокремлення таких товарів у посилках.

Я проконсультувався з представниками поштових операторів, які заявили, що згідно з концепцією закону податок у 20% має стягувати відправник (китайський або інший онлайн-магазин), на якого ми якимось чином маємо покласти зобов’язання не просто податок справляти, а ще й почати розділяти та відокремлювати товари для військових та енергетичних потреб від інших. Цього ніхто не зможе реалізувати.

Цей акумулятор їде на дрон чи на іграшковий автомобіль? Як їх відрізнити, коли це один і той самий акумулятор?

Хто це робитиме? Правильно. Ніхто.

Особливо цікаво подивитися, як покласти такий розподіл на Китай, що і так блокує нам військові напрями. Зокрема, ті самі дрони. А тут ми самі підкажемо, які комплектуючі в нас задіяно в обороні.

Абсурд.

А якщо продаж відбувається не напряму, а через посередників і «прокладки» заради безпеки ланцюжка постачання? А обладнання, яке ми завозимо не цілісно, а в посилках у вигляді запчастин? Тож оподаткування тут не уникнути.

Тому все, що їхатиме в посилках, обкладатиметься ПДВ, і цей ПДВ стягуватимуть і з 3D-принтера для хвостовиків на скиди, і з акумулятора, і з камери на FPV. З усього.

Чи варто, розуміючи це, запроваджувати оподаткування посилок з нуля євро саме зараз, а не відкласти це на момент завершення війни, — питання вже до парламентаріїв, але аргумент забезпечення посилками потреб фронту та енергетичного тилу врахувати точно треба.

Хто страждає від безподаткових посилок — реальні виробники чи спекулянти?

Коли влада нам говорить: «Податком на посилки ми маємо захистити український бізнес», то треба перепитати, а що мається на увазі під терміном «український бізнес»?

Мова про ритейл «купи-продай китайський товар» чи реального виробника в Україні, який створює робочі місця, виробляє продукт із доданою вартістю, експортує його та має реальні виробничі потужності, а не ангари для зберігання китайських товарів?

З великою повагою до «Розетки», «Аврори» та монополії «Епіцентру», але таку модель майданчиків перепродажу здебільшого китайських товарів аж ніяк не можна поставити в один ряд із бізнесом, який щось дійсно виробляє та реально потребує захисту з боку держави.

Чи можна, наприклад, порівняти між собою мережу магазинів «Аврора» та мережу фірмових магазинів «Ярослав», які на відміну від перших продають не збірні китайські вантажі, а виключно вироблені на власних потужностях товари легкої промисловості та макарони власної макаронної фабрики?

Обидві компанії — це бізнес. Обидві створюють робочі місця, платять податки, вкладаються в маркетинг і таке інше. Але «Ярослав» розвиває економіку та виробництва України, інвестуючи кошти в обладнання та потужності виробництва, а «Аврора» розвиває економіку Китаю, відправляючи мільярди гривень до його бюджету.

І виходить, що проблема посилок українців, які навчилися купувати товари напряму в Китаї, Британії та США, — це проблема не стільки реальних українських виробників, скільки сегмента бізнесу, який побудований на схемі перепродажу іноземних товарів та хоче мати монополію на цей перепродаж.

Саме цей бізнес, захищаючи свою модель роботи, голосом різних бізнес-асоціацій і лобіює запровадження податків на посилки, адже їм не треба, щоб українці купували дешевше там. Вони хочуть, щоб китайські товари купували дорожче тут.

А це якось не дуже справедливо відносно покупця, враховуючи маржу, з якою це роблять українські майданчики, та відсутність економічних кордонів для товарів. Я про можливість українців побачити реальну вартість товару у виробника і купити його.

Ось кілька таких прикладів для розуміння.

Просте запитання: чому український покупець, коли бачить, що один і той самий товар коштує в Україні в три-п’ять разів дорожче, ніж у Китаї, має купувати його тут, у перекупа, а не там, де дешевше?

За що він має переплачувати, та чому ті, хто заробляє на перепродажі таких товарів, хочуть його обмежити?

Схоже, що ритейл добре навчився лобіювати свої інтереси в політичних колах, але він повинен враховувати і реалії світу, в якому він втрачає географічну ексклюзивність доступу до покупця. І вести боротьбу за ваші гроші він має не лише агресивним маркетингом, а й адекватною ціною.

А отут витримувати конкуренцію йому дуже складно. Тому і виникла ідея про податки на посилки.

Проблема не там, де її шукають

Давайте відверто. Концепція податків на посилки ніяк не вирішує питання, в яке цю тему загортають, мовляв, «усе це для захисту бізнесу». Реальні проблеми білих комерсантів — не поштові відправлення людей, а промислова контрабанда на кордонах.

Повні фури китайського взуття, мобільних телефонів, турецьких курток і штанів, китайського посуду та ювелірних прикрас, підробок світових брендів і побутової хімії. Коли все це без сплати податків караванами їде в Україну, розтікаючись не лише по ринках, а й по торгових центрах і навіть бутиках.

При цьому з цих товарів держава не бачить податків ані під час «схемного» імпорту, ані під час не менш схемних продажів. Проте валюта з країни витікає рікою. І це дійсно катастрофа національного масштабу.

Як вважаєте, український виробник взуття фабрика Mida більше постраждає від замовленої мною пари брендового взуття з Європи чи від торговельних центрів, забитих магазинами турецького та китайського взуття, яке заїхало за контрабандними схемами через митницю та продається сітками ФОПів дешевше, ніж собівартість легального виробництва пари взуття в Україні? Думаю, відповідь тут очевидна.

Якщо цікаво, подивіться для розуміння мій великий довоєнний матеріал на тему виробництва взуття в Україні.

З електронікою взагалі катастрофа.

2024 року із залученням усіх правоохоронних органів, разом із податковою та народними депутатами, під наглядом посольства США ми намагалися подолати нелегальний ринок Apple в Україні.

Подолали так, що з 20 вересня — моменту старту продажів iPhone16, і по середину грудня в Україну було офіційно імпортовано 17 000 iPhone16. При цьому було активовано мобільними операторами 101 000 штук.

І якщо зі 101 000 iPhone16 лише 17 000 офіційно імпортовані, значить, 84 000 активованих пристроїв було ввезено та продано в Україні нелегально. 80% iPhone16 у «тіні». І це бренд, на захисті якого стоять серйозні люди. І за наслідками цих активностей жодна з мереж збуту нелегальних «яблук» не закрилася. Всі ці «Ябко», Stylus, iStore та інші як працювали, так і працюють.

А тепер уявіть собі обсяг нелегального, або кратно заниженого у вартості, китайського електронного сміття? Ніхто не уявляє, бо щоб це рахувати, то когось ця проблема має хвилювати. А кого вона хвилюватиме, якщо на цьому всі лише заробляють?

Тому чергова концепція боротьби за інтереси білого бізнесу стосується не напрямку «там, де крадуть», а напрямку «там, де легше взяти ці податки». З посилок людей.

Митниця не готова до розв’язання поштової проблеми

Повернімося в самісінький початок нашого матеріалу та нагадаємо тезу, що саме по собі оподаткування посилок — ініціатива в перспективі правильна, і нікуди ми від неї не втечемо. Захист внутрішніх економічних кордонів від іноземних товарів, обсяг яких зростає, — необхідна річ, яку впроваджують усюди. Але, по-перше, починати треба не з цього, а з попереднього розділу, тобто з контрабанди та митниці, а по-друге, саме впровадження — технічно складна штука.

Для такого кроку потрібно побудувати відповідну митну інфраструктуру, якої, на жаль, в Україні досі немає. Мова про сучасну митницю з новітніми системами контролю та митниками, які здатні опрацьовувати такий потік посилок.

Ви не замислювалися над тим,  а чому саме 150 євро — поріг безподаткових посилок?

Це межа збитковості для держави проводити перевірку, супроводжувати розмитнення посилки та витрачати час митника. Тобто всі ці дії щодо посилки менше 150 євро принесуть країні не доходи, а збитки, і спричинять колапс.

Чому так? Бо хоча автоматизація та цифровізація на нашій митниці і розвиваються, але наразі їй дуже далеко від здатності обробляти дешево такий масив посилок.

Прихильники зниження ліміту до нуля переконують, що всі ці проблеми тепер не проблеми, адже їхня ідея нульового оподаткування базується на запровадженій у ЄС ситемі Import One Stop Shop (IOSS), коли міжнародні торгові майданчики та магазини самостійно сплачують ПДВ за покупців, закладаючи це у вартість товару. У такий спосіб з європейських митниць знімається навантаження з перевірки мільйонів посилок і ручного адміністрування сплати ПДВ.

Ідея крута, але треба, щоб світові гравці ритейлу на неї погодилися. А що будемо робити, якщо не погодяться? Приймемо закон, а потім думатимемо, як реалізовувати? Наприклад, Amazon нам каже: ні. Який у нас план «Б»? Заборонимо його в Україні?

А невеличкі магазини та сайти? Як бути з ними?

Навряд чи вони погодяться на запропонований формат співпраці. Як кажуть, «нахіба воно їм треба» ще платити наш ПДВ. Тож доглядати та перевіряти будемо вручну.

По «Укрпошті» на сьогодні 92% посилок мають вартість менше десяти доларів. Ви уявляєте, що на догляд кожної нам знадобиться один митник і двоє співробітників пошти, десяток аркушів паперу та години часу і перевірок. І щоби що? Щоб оподаткувати риболовні гачки за три долари і взяти ПДВ 20 грн?

Це буде параліч системи.

Дуже чітко описав цю проблему ексочільник ДМСУ Макс Нефьодов, який зазначив, що наразі немає механіки перевірки вартості товарів у посилках, а ручна перевірка кожної, яку буде зобов’язаний здійснити митник, перетворить на пекло життя як митниці, так і покупців.

Приїхала коробка взуття. Скільки коштують такі кросівки, якщо у вкладенні немає чека або він явно занижений? Митнику треба перевіряти кожну посилку, адже помилка у вартості зменшить оподаткування, а це збитки державі та прямий шлях до кримінальної відповідальності.

Скільки в нас там посилок було 2024 року? Понад 73 млн штук? Відкриваємо кожну і перевіряємо. Колапс…

Однак і окрім цього, у поштовій темі є чимало інших підводних каменів. Наприклад, не вказана реальна вартість товарів або відправлені нові товари під виглядом вживаних.

Десятки тисяч комерційних посилок їдуть від баєрів в ЄС як вживані речі і проходять за документами як приватні пересилання від однієї людини до іншої. Як це зловити?

Та сама Українська рада бізнесу констатує, що зі 100 найбільших отримувачів посилок 81 людина одержала за дев’ять місяців 2024 року 18 765 посилок. Це вочевидь комерційні посилки під прикриттям приватних пересилань.

Так само роблять і деякі китайські продавці, які на ваше прохання вказують фіктивну, занижену, вартість або теж роблять приватне пересилання. І довести протилежне, як і оподаткувати все це, майже неможливо.

А поштова контрабанда?

2018 року я публікував унікальні дані: запросив у Мінфіну Польщі кількість посилок, які польські оператори відправили в Україну, та дані ДФС, скільки посилок заїхало до нас із Польщі. Ви здивуєтесь, але 2017-го поляки відправили нам 15 млн посилок, а заїхало до нас від них 45,5 млн. Втричі більше!

Як таке можливо? Це називається «поштова контрабанда», коли з Польщі в Україну виїжджає фура комерційного товару, а на кордоні під неї підкладається пакет документів про те, що це просто посилки людей. А оскільки в пункті пропуску поштових вантажів не перевіряють, то фура спокійно перетинає кордон без розмитнення. Красиво?

Я не знаю, наскільки ця схема і надалі існує, але, враховуючи кількість учасників реєстру поштових операторів, а їх там понад 200, то можливо все.

Висновок

Утретє скажу, що тема оподаткування посилок з нуля — історія, яку ми точно введемо і нікуди від цього не подінемося. Але робити це треба, враховуючи реалії війни, стан митниці та пріоритетність проблем.

Спочатку реформа митних органів, завершення війни, цифровізація поштових операторів і митниці, подолання промислової контрабанди та хаосу зі збутом нелегальних товарів, а вже потім крок назустріч онлайн-шопоголікам і запровадження податків на посилки.

І саме запровадження має бути поетапним, через попередні домовленості з торговими майданчиками та їхню готовність брати ПДВ, з можливим поетапним зменшенням безподаткової суми. 150–100–50–0. Щоб для покупців, митниці та поштових операторів це було зручно. Тоді і державі буде вигідно.