США та Китай будуть мірятись у кого більше…впливу: чи вистоїть в цьому штормі Україна

Зростаюча роль Китаю на світовій геополітичній арені дає підстави вважати, що нова адміністрація Білого дому намагатиметься вирішити долю війни в Україні через призму відносин з КНР.

А що ж Пекін? Які бенефіти отримує від війни в Європі наймогутніший партнер Росії? Чи дійсно саме Сі Цзіньпін утримує Путіна від ядерного божевілля? Як буде виглядати тарифна війна між двома найбільшими економічними потугами світу? Ці та інші питання "Телеграф" обговорив з експертом Української асоціації китаєзнавців, доцентом кафедри міжнародних відносин НаУКМА Дмитром Єфремовим.

"Сі Цзіньпін страхуватиме Путіна, а не тиснутиме на нього"

– Пане Дмитре, 20 січнявідбулася інаугурація Трампа. Багато експертів та оглядачів кажуть, що тепер доля російсько-української війни буде вирішуватись навіть не у перемовинах Трампа з Путіним, а саме в комунікації між Вашингтоном та Пекіном. Чи ви згодні з такими оцінками?

– З моєї точки зору зв'язок між подіями довкола війни, а також американо-китайськими стосунками дуже слабкий. Діалог між Трампом та головою КНР Сі Цзіньпіном буде вибудовуватись на окремому треку і українська криза (як її описують китайці), буде в цьому процесі присутня дуже слабко.

– Чому?

– Тому що і у Трампа, і у Сі Цзіньпіна по факту не дуже багато важелів для того, щоб впливати на поведінку Путіна. Крім того, у Сі Цзіньпіна не дуже сильно налагоджений контакт і з українською стороною. Формально ми весь час кажемо, що підтримуємо на найвищому рівні контакти, тим не менш, цей діалог носить доволі хаотичний, безсистемний характер. Китай намагається дистанціюватися від України, а тому взаємопорозуміння між нами немає. Натомість є достатньо взаємопорозуміння між Росією та Китаєм. І я не можу сказати, що у Китаю є вирішальні важелі впливу на РФ.

Так, значною мірою Росія залежить від Китаю, але Китай ніколи не використовував ці інструменти, щоб підштовхнути Росію радикальним чином змінити свою позицію. Більше того, РФ та Китай описують свої стосунки як стратегічну координацію. Це означає, що по чутливим питанням для якоїсь із сторін інша сторона буде йти на поступки. Отже, якщо для Путіна важливо досягти значимого результату у війні з Україною, то Сі Цзьніпін буде його підстраховувати, а не тиснути.

– Давайте окреслимо роль Китаю в сучасному світі. Чи дійсно країна настільки швидко набрала економічної та політичної сили, що зараз це стає вагомим чинником задля зміни існуючого світового порядку?

– Китай являє собою другу в світі економіку за потужністю та можливостями. Номінально Китай ще не наздогнав США (китайська економіка це приблизно 60-70% від американської). Втім, розмір економіки не означає одночасно її ефективність. Американська економіка з точки зору ВВП на душу населення, значно перевищує китайську. Приблизно в 5-6 разів цей показник в США вище, ніж у Китаї. Тобто розрив великий і Китаю є в якому напрямку розвиватися.

Тепер щодо впливу Китаю. В США розглядають Китай як конкурента і загрозу для себе. З огляду на те, що світові медіа, так чи інакше, прив'язані до США, як до глобального лідера, ми в Україні також потрапляємо під цей наратив і дивимося на Китай дуже часто американськими очима. В той же час, сам Китай хотів би, щоб до нього підходили по-іншому.

– І як саме?

– Він хотів би, щоб його розглядали як альтернативу США. Хоча на самій альтернативності Китай не акцентує. Він акцентує на тому, що він пропонує інший шлях, інші можливості, пов'язані зі специфічною філософією розбудови світопорядку. Китайськими словами вона описується як побудова спільноти єдиної долі людства.

– В чому зміст цієї альтернативи?

– Це такий специфічний китайський підхід, в рамках якого сама ідея до кінця залишається непрояснена. Це умисна політика, яка направлена на те, щоб кожна країна, яка хоче пов'язати себе з Китаєм і укріплювати з ним стосунки, могла знайти власне місце, власну присутність і власний формат.

– Вже зараз економічної потуги Китаю достатньо, щоб мітити в альтернативні до США лідери?

– В рамках домінуючого американського дискурсу ми дивимось на Китай як на країну, яка стоїть на порозі економічної кризи або навіть колапсу. Дійсно, китайська влада останнім часом не може продемонструвати ефективного відновлення економіки і стабільного зростання. Тим не менш, у Китаю, як значно більш централізованої країни, ніж США, є ширші можливості, щоб перерозподіляти ресурси всередині своєї економіки. Китай, на відміну від західних країн, володіє більшим потенціалом коригування своєї економіки і зберігає сильніший контроль за своєю економічною системою. Тому навіть якщо економічні показники в Китаї погіршуються (динаміка ВВП, рівень безробіття серед молоді, рівень заборгованості приватного і державного секторів), у Китаю є достатньо інструментів, щоб зберігати загальний контроль над ситуацією. Тому Китай і демонструє здатність виправляти власні економічні провали. І я б не поспішав робити висновок про те, що пройде деякий час і Китай зазнає економічного колапсу.

"Китай зробив висновки з нападу Росії"

– Що потрібно Китаю, щоб повноцінно претендувати на альтернативний полюс світу? Наприклад, війна на Тайвані?

– Війна на Тайвані обумовлена не стільки бажанням Китаю продемонструвати свій потенціал, скільки бажанням досягти внутрішніх, проголошених всередині країни цілей. Ці цілі зводяться до того, щоб відновити повну єдність і контроль над територіями, які були втрачені за сторіччя так званого колоніального приниження, яке почалося з середини XIX століття і тривало біля 100 років. В рамках доктрини Китайської комуністичної партії вважається, що саме КПК це та сила, яка зуміла відродити Китай, об'єднати його. І Тайвань, по суті, залишається єдиною територією Китаю, яка з причин зовнішньої підтримки не була інтегрована назад до Китаю. Тому Тайвань для Китаю – національна ідея фікс.

Я не можу сказати однозначно, чи готовий Китай здійснити відновлення контролю над Тайванем військовим шляхом. Військовий потенціал для цього накопичений, але, вочевидь, є і інша думка всередині китайського керівництва. Вона полягає в тому, що Тайвань із Китаєм можна возз'єднати мирним шляхом. Ця думка базується на тому, що значна частина населення на Тайвані все ще ідентифікує себе як китайців, як людей, які належать до великої китайської культури. Більш того, невпевненість, яка породжена США під керівництвом Трампа, буде підштовхувати населення Тайваню до того, щоб частіше оперувати думкою про воззʼєднання Тайваню з материковим Китаєм. І населення розглядатиме цю думку, як певну норму.

– Але без війни?

– Китай робить певні висновки з російського нападу на Україну. Китай погоджується з тим, що напад був погано спланований і спирався на неадекватні, нереалістичні передбачення. Тому китайська військова стратегія, вочевидь, здійснює певні кроки із адаптації цього досвіду до своїх специфічних регіональних умов.

Україна в якомусь сенсі схожа на Тайвань, але в географічному сенсі відмінності дуже великі. Тайвань – це острів і заблокувати його легше. Тайвань не має сухопутних кордонів з іншими країнами в регіоні, тому забезпечити його підтримку від альтернативного табору буде практично неможливо. Тому якщо Китай ухвалить рішення здійснювати возз'єднання військовим шляхом, перешкодити йому можна буде лише у відкритий спосіб, коли США або інші регіональні країни будуть "вписуватись" в цю війну на боці Тайваню.

"Велика тарифна війна"

– Давайте тоді спрогнозуємо відносини Пекіну і Вашингтону під час каденції Трампа. Вони будуть загострюватись, зважаючи на особливий стиль Трампа вести перемовини, або ж навпаки лідери зможуть домовитись?

– З точки зору Китаю все більш-менш очевидно. Для Китаю США являють собою перешкоду на шляху до їх регіонального та глобального лідерства. США це та країна, яка перешкоджає возз’єднати Тайвань з материковим Китаєм, загрожує економічній системі Китаю і несе загрозу Комуністичній партії Китаю з точки зору політичного ладу. Тому для Китаю політика стосовно США очевидна. Але оскільки Китай є поки що слабшим гравцем, він намагається підлаштуватися під ситуацію, щоб не спровокувати США.

Тепер з точки зору США. З огляду на заяви Трампа і членів його команди, США зосередять основну увагу на протидії Китаю і укріпленню своїх позицій в Індо-Тихоакеанському регіоні. Для США це не нова стратегія, але чим різнитиметься підхід Трампа від попередніх демократичних адміністрацій? Це спосіб в який буде здійснюватися стримування Китаю.

– А саме?

– Ми можемо припускати, що стримування буде здійснено в формі тарифної війни. Попри те, що Трамп робить заяви про дружні стосунки із Сі Цзіньпіном, попри те, що вони декларують наміри організувати зустріч, на такій зустрічі Трамп буде тиснути на Сі Цзіньпіна. А Сі Цзіньпін відмовиться йти на поступки. У відповідь, після цього, Трамп матиме моральні підстави для розгортання повномасштабної економічної війни проти Китаю. Швидше за все, вона відбуватиметься так само, як і під час попередньої каденції Трампа, коли США запроваджуватимуть підвищені тарифи на імпорт товарів, вироблених в Китаї. Наскільки буде ефективна ця стратегія? Сказати поки важко. Але, швидше за все, це буде лише перший крок Трампа.

На попередньому етапі США вже намагались нав'язати китайцям підвищені тарифи і зобов'язати їх купувати більше американських товарів, щоб вирівняти торговельний дефіцит між двома країнами. Але за час, що минув, Китай посилив свою резистентність до зовнішнього тиску і знайшов шляхи постачання китайських товарів на американські ринки в обхід американської митниці. Перш за все, це робиться через Мексику, частково через країни Південно-Східної Азії (В’єтнам, Японія), з якими у США підписані угоди про вільну торгівлю.

У адміністрації Трампа, вочевидь, є розуміння, що шлях таргетування конкретно товарів із Китаю не дуже ефективний. Тому Трамп і його команда збираються вводити фронтальний тариф на всі товари, які ввозяться на ринки США. Така політика, звісно, негативно відобразиться на економічній динаміці Китаю. І на економічній ситуації в країнах-партнерах США і Китаю. Це призведе до уповільнення глобальної економічної динаміки і світовий ВВП зростатиме не настільки швидко. У підсумку для китайської економіки це буде дискомфорт і проблема. Зараз, не маючи достатніх інструментів для забезпечення власного економічного зростання за рахунок внутрішніх факторів, Китай добирає нестачу в динаміці за рахунок агресивного просування на зовнішні ринки. Поки що ця стратегія більш-менш працювала, але тепер вона ускладниться.

І ставка адміністрації Трампа йде на те, що якщо економіка Китаю буде пробуксовувати, то почнуть загострюватися інші проблеми, накопичені всередині Китаю. І такий спровокований обвал китайської економіки, з точки зору американців, може сповільнити китайське лідерство і відновити бажаний для США дисбаланс в їхніх стосунках, коли США відкрито займають першу позицію.

– Але ж в ході цієї торгівельної війни постраждають і США, які не зможуть отримувати дешеві китайські товари.

– Так, дійсно, і США також будуть уражені підвищеними тарифами. Наскільки це буде болісним, сказати важко. Вочевидь, є певні шляхи компенсації цих втрат. Але я думаю, що торгівля це лише перший крок, який робитиме Трамп і його команда.

Друге, що вони будуть хотіти від китайської адміністрації, це відкриття ринку капіталів. Тобто щоб капітал, накопичений всередині КНР, міг вільно входити і виходити з країни. Щоб іноземний капітал також вільно переливався через кордон і потрапляв на внутрішні китайські ринки, розміщувався у китайських банках і був інвестованим в китайську економіку. Для китайської влади це дуже небажаний сценарій, оскільки основна задача, яку реалізує КНР, це контроль за переливом капіталу. Ситуація, яка там створилася, характеризується дуже великою неефективністю. Той капітал, який накопичується фінансовими підприємствами, розподіляється серед учасників китайської економіки не в ринковий спосіб, а директивно: так як вирішує партія. І, звичайно, коли за ринок приймає рішення чиновник, він дуже часто ухвалює неефективні рішення. Тому ситуація із процентною ставкою всередині Китаю, з боргами, дуже незбалансована. Якщо США доб'ється від Китаю відкриття цих зовнішніх ринків капіталу, то станеться відтік з Китаю дуже великих обсягів капіталу в інші регіони світу. Для китайської економіки це буде абсолютний колапс. Не торгівля небезпечна для Китаю, а саме ця фінансова лібералізація, яку будуть просувати американці. Це може спровокувати колапс і занепад Китаю, як другої в світі економіки і занурити КНР в довгострокову кризу.

Бенефіти Китаю від війни

– Давайте повернемось до контексту російсько-української війни. На вашу думку, Китай є вигодонабувачем від продовження війни?

– З точки зору офіційної риторики, Китай не підтримує продовження війни і декларує те, що він несе збитки від цього. По-перше, глобальна динаміка. В Китаї вважають, що через війну розвиток світової економіки уповільнюється. А оскільки китайська економіка чутлива до світової, то для Китаю це невигідно. По-друге, це стосунки із ЄС. Оскільки США закриватимуть доступ для Китаю до своїх ринків, то їм потрібна якась альтернатива. Єдиною ефективною альтернативою для китайських товарів можуть бути ринки країн ЄС. Тому Китаю важливо зберегти конструктивні стосунки з ЄС, добитися доступу до цих ринків і лібералізованого характеру двосторонньої торгівлі.

В Європі, у відповідь на ці виклики з боку Китаю, дуже багато занепокоєнь. Вони робитимуть щось таке, що і США, тобто захищатимуть себе через тарифну політику і не пускатимуть китайців на свої внутрішні ринки. І потенційно війна ускладнює діалог між Китаєм та ЄС. Крім того, війна породжує багато санкцій, що ускладнює взаємодію китайських компаній з західними та російськими компаніями. Через опосередковані ланцюги ці санкції мають негативний ефект на китайський бізнес. І чим далі триває війна, тим більше китайські компанії потрапляють під санкції. Невизначеність зростає, це все підвищує витрати на організацію ведення бізнесу (юридичний супровід, переговори) і в підсумку, китайський бізнес від цього програє. Тобто це ще один фактор, який каже, що війна не вигідна Китаю.

Але є й інші фактори, які створюють протилежну картину, в якій Китай зацікавлений в тому, щоб війна тривала довше. Щоб увага США була відвернута від Індо-Тихоокеанського регіону і зосереджена на Європі та Атлантиці. Адміністрація Трампа вже надсилає сигнали, що подібна політика не матиме місця: радше США скоротять свою присутність в Атлантичному регіоні, ніж в Індо-Тихоокеанському.

Тому і немає однозначної відповіді на питання, чи вигідна Китаю війна в Україні. Включаються різноманітні суб'єктивно-психологічні фактори: як в Китаї оцінюють перспективи розвитку відносин із США, Європою і Росією. Росія для Китаю являє собою дуже велику цінність з точки зору партнерства в протидії США. Чи вдасться адміністрації Трампа відвернути Росію від Китаю, або Китай від Росії? Питання.

– Але ж в принципі Китай, як я розумію, цілком може влаштовувати і наявна ситуація, коли війна триває тільки в Україні, а не на більшій території Європи?

– Для Китаю важливо не допустити ескалації війни і вони про це говорять. Їхня позиція направлена на те, щоб зберегти незадіяність Пекіну в цій війні, щоб Китай не був однозначно поставлений на бік однієї зі сторін і зберіг себе як альтернативу, яку він може пропонувати на загал. КНР презентує себе як полюс, який просуває саме мирні відносини у світі, уникає агресії. Це дає можливість грати на контрасті з США. В китайських медіа США презентується як країна, яка постійно розпалює війни, провокує конфлікти, включає армію в ці процеси, і у підсумку, саме американські транснаціональні корпорації, які виробляють зброю, з точки зору Китаю, наживаються на всіх цих війнах.

"Миролюбний" Сі

– Можна було б повірити у таку "миролюбність" Китаю, якби вони не допомагали Росії… Якось трохи не складається.

– Китай, як країну, яка допомагає Росії, розглядаємо в подібний спосіб ми, європейці та американці. Глобальний Південь, або країни, що розвиваються, дивляться по-іншому на цю війну. Вони дивляться на це як на конфлікт між Росією та Заходом, як на певні колоніальні зазіхання з боку Заходу. І для Китаю така позиція дуже комфортна.

Китай пропонує лідерство для країн Глобального Півдня, а інтереси цих країн полягають у тому, щоб війна була припинена, якимось чином врегульована. Не принципово яким чином, але щоб Захід теж зазнав певної поразки. Тут працюють минулі колоніальні травми, накопичені цими країнами Глобального Півдня. Для них не стоїть проблема морального вибору і відповідальності за війну, як вона стоїть у нас. Можливо, це успіх російської пропаганди, можливо, провал західної пропаганди, чи недопрацювання України, яка не змогла ефективно донести свій меседж до країн Глобального Півдня.

– Як ви оцінюєтемирний план Китаю стосовно України? Ви виріте в його щирість? Чи це політична гра?

– Весь мирний план, по суті, не дуже є планом. Там не прописані кроки, які мають вжити сторони, не прописна відповідальність. Це набір закликів до сторін і, можливо, набір певних принципів, які дають рамку. Але не більше того.

Чому з'явився такий план? По-перше, Китаю треба було окреслити свою позицію і він її сформулював. По-друге, цей план дуже в китайському стилі: еклектичний і такий, який нікого ні до чого не зобов'язує. Як би не вирішилась ситуація на полі бою між Росією та Україною, Китай, посилаючись на цей план, завжди може казати, що він підтримував мир і політичний діалог. Також цей план являє собою меседж до країн Глобального Півдня, позиціонуючи Китай як альтернативу США.

– Ви кажете, що Китай декларує миролюбну позицію. Чому ж тоді він не підтримав Саміт миру? Цей форум ні до чого ж не зобов’язував.

– Китай проігнорувавСаміт миру президента Зеленського з тієї причини, що там була представлена лише одна сторона – Україна. Інша сторона конфлікту, або кризи (як китайці це називають), Російська Федерація, не була на цьому саміті присутня. Відтак, цей саміт, з точки зору Китаю, недостатньо легітимний і не має сенсу брати участь у цьому заході.

Ядерна зима – погано для бізнесу

– Деякі аналітики зазначають, що саме Сі Цзіньпін утримує Путіна від застосування тактичної ядерної зброї по території України. Як ставитесь до таких оцінок?

– Деякі політики на Заході намагалися приписати собі цю адвокацію. Наприклад, це робив Олаф Шольц, який сказав, що завдяки його візиту, Китай почав тиснути на Росію, щоб вона не використовувала зброю. Але навіть попри це, абсолютно в інтересах Китаю домогтися, щоб Росія не скористалася ядерною зброєю. Чому? Тому що одразу як Росія її використає, стане зрозуміло, що механізм нерозповсюдження ядерної зброї не працює. І всі інші країни у світі, у яких є територіальні конфлікти і загрози з боку зовнішніх сил, будуть рухатися в бік створення своєї ядерної програми. Така мілітаризація для Китаю абсолютно небажана. Вона буде обмежувати його можливості демонструвати лідерство. Плюс ядерна зброя потягне за собою тотальні санкції, жорсткий моральний вибір, негативні ефекти для світової економіки. Це все те, чого Китаю точно хотілося б уникнути.

– На тлі західних санкцій ми спостерігаємо технологічну прив'язку нашого ворога до Китаю. Поясніть, чим це може в перспективі загрожувати Росії? Як це її послаблює? Чи послаблює взагалі?

– Я ставив би питання значно ширше: наскільки Китай і Росія довіряють один одному? Ми маємо бути уважними до їх двосторонніх стосунків, а вони зводяться до торгівлі. Там не простежується глибших форм взаємної інтеграції, які не те, що є в ЄС, а навіть в Південно-Східній Азії.

Між Китаєм та Росією немає угоди про зону вільної торгівлі, яка б спрощувала рух товарів між країнами. Між ними немає великого переміщення інвестицій. Китай дотримується санкцій, накладених Заходом на РФ і не жертвує своєю економікою для того, щоб підтримати свого стратегічного партнера в цих стосунках. Китай зберігає для Росії суттєві обмеження у вигляді візового режиму. Китай скасував візи для кількох десятків країн світу, натомість для РФ візи скасовані лише для групових візитів. Відсутність співпраці в стратегічно важливих для Китаю проектах, таких як "Один пояс – один шлях".

Між Китаєм та Росією є певна дипломатична координація, демонстративні військові навчання, торгівля (значна частина якої зараз зміщується в "сіру" зону). Якраз в цій "сірій" зоні можливі постачання товарів подвійного призначення із Китаю до Росії. Але загалом ситуація виглядає так, що ані Китай, ані Росія не відчувають один до одного глибокої довіри.

Самі росіяни не впускають Китай глибоко всередину своєї економіки. Стратегічно Китай цікавить доступ до Північного Льодовитого океану і транспортування цим океаном своїх вантажів до Європи, чому Росія поки не дуже сприяє. Попри те, що вони торгують, ми не бачимо, щоб китайські компанії дуже сильно включалися в інвестування і розробку нових корисних копалин, родовищ, видобуток лісу, сільське господарство на території Росії. Це означає, що Китай намагається зберегти дистанцію з Росією і не готовий на жертви, заради свого партнера.

Цей союз досить ситуативний, суб'єктивний і навряд чи він розвиватиметься далі. Швидше за все, зараз вони досягли верхньої межі. Якщо адміністрація Трампа не накоїть якихось екстраординарних, провокативних дій проти Китаю для того, щоб підштовхнути його зблизитись з РФ, то Китай зберігатиме таку позицію як зараз.