«СВО “Війна і мир”». Суспільне зняло стрічку про те, як Росія перетворила культуру на спецоперацію у війні

У першому епізоді циклу, який має назву «Анатомія рашизму», українські та західні інтелектуали, історики, філософи, письменники й політичні діячі аналізують, як довго триває російсько-українська війна, які її корені та за що вона точиться.

Другий фільм циклу «Какая разніца» — це свого роду робота над помилками, яку під час повномасштабного вторгнення робить кожен українець, українське суспільство й українська держава. Він охоплює події з 2005 року по сьогоднішній день, у його основі — хроніка й унікальні архівні матеріали, більшість із яких — власні архіви Суспільного.

Третій епізод циклу «СВО “Війна і мир”» розкриває, що насправді стоїть за російською формулою «культура внє політікі», за допомогою якого інструментарію Росії вдалося зробити культуру спецоперацією прикриття своїх злочинів і чому на Заході досі вдається маскувати завойовництво імперії міфом про «велику російську культуру».

 Під час презентації документального фільму «СВО “Війна і мир”»

Автори третього епізоду циклу «Остання війна» намагаються показати, що насправді стоїть за «загадковою російською душею», яка так зачарувала Захід, з’ясувати, яка правда приховується за культурною завісою з Пушкіна, Достоєвського та Толстого, пояснити, чи можливо таке, щоб у Росії культура стояла окремо від політики, чому протягом століть імперія краде українські культурні надбання, щоб видати їх за свої та чому про українське мистецтво так мало знають у світі. Щоб дати відповіді на ці питання, авторка фільму Мирослава Барчук разом з українськими й іноземними письменниками, журналістами та дипломатами вирушила у прифронтові регіони — на Харківщину та Херсонщину. Саме там, у деокупованих містах і містечках, які розташовані на лінії вогню, найкраще видно дії нащадків «великої російської культури».

Над створенням документального фільму «СВО “Війна і мир”» працювали: автори ідеї — Мирослава Барчук і Володимир Ладижець; авторка сценарію — Мирослава Барчук; режисери — Юрій Беденко та Мирослава Барчук; виконавчий продюсер — Олександр Опанасюк; режисери монтажу — Олег Карнасюк, Антон Ручко, Єлізавета Будішевська; асистентка режисера — Дарина Пасічник; оператори — Олег Авілов, Віталій Кваша, Євген Шевченко, Анатолій Сахно, Юрій Мітальов, Євген Шевченко; редакторка — Марія Маро; звукорежисери — Сергій Мущенко, Роман Києвицький; моушн-дизайнер — Святослав Пушик; продюсер — Володимир Ладижець.

  Юрій Беденко, Мирослава Барчук, Володимир Ладижець

• Читайте також: Перший епізод циклу «Остання війна» презентувало Суспільне

До обговорення у документальній стрічці долучилися: письменниця Оксана Забужко, філософ і письменник Вахтанг Кебуладзе, германіст і психоаналітик Юрій Прохасько, історик, професор Єльського університету (США) Тімоті Снайдер, філософ, політолог, професор Стенфордського університету (США) Френсіс Фукуяма, журналіст і письменник із Британії Пітер Померанцев, культурологиня, директорка «Мистецького арсеналу» Олеся Островська-Люта, філософ і культуролог Володимир Єрмоленко, літературознавиця Тетяна Огаркова, експертка зі стратегічних комунікацій Любов Цибульська, журналіст і письменник Юрій Макаров, американський письменник і журналіст Девід Ріфф, французький журналіст Ульрих Хугвельде, літературознавиця, письменниця Віра Агеєва, філософ і письменник Тарас Лютий, історикиня та письменниця Олена Стяжкіна.

Частина творчої команди, що працювала над створенням фільму, під час презентації піднялася на сцену. У залі була частина експертів проєкту.

«Це надзвичайно важливий для мене проєкт, можливо, найважливіший у житті. Цей фільм є наслідком неврозу невизнання. Це цей вічний український інтелігентський невроз невизнання власної культури. Це пекло все життя. Цей фільм є спробою зрозуміти, з чого складається наша невидимість для світу, яка причина нашої відсутності на культурній мапі світу. Цей фільм є спробою розповісти, як народилася ця зачарованість Заходу токсичними чарами російської душі, ця залюбленість у російську естетику, у хворобливі глибини душі вбивць», — сказала авторка фільму Мирослава Барчук.

 Мирослава Барчук

«Детектору медіа» вона розповіла, що робота над документальним фільмом тривала майже рік. Весь цей час команда досліджувала, аналізувала інформацію та їздила прифронтовими регіонами, щоб дати відповідь собі, глядачам та світові, чому протягом тривалого часу Україна на культурній мапі перебувала у сліпій зоні.

«Для мене це важлива тема, тому що наша культура заслуговує на більшу увагу, заслуговує на те, щоб її розповіли ми, а не імперія. Ми хочемо з власного голосу розповісти про свою культуру. На жаль, тільки зараз світ починає розуміти й бачити нас, і ми платимо страшну ціну за це. Мені хотілося також розповісти, як Росія інструменталізує власну культуру для брехні та пропаганди. Це дуже небезпечно, тому і фільм такий важливий, і тому ми його зробили інакшим, ніж попередні», — розповіла Мирослава Барчук.

• Читайте також: В укритті та під звуки тривоги: Суспільне презентувало продовження епізоду «Какая разніца» з циклу «Остання війна»

Як віцепрезидентка українського ПЕН Мирослава Барчук повезла західних авторів на Харківщину, щоб показати їм прифронтовий регіон. З самого початку не планувалося включати відео з цієї поїздки у документальний фільм, але почуті там історії людей змусили змінити задум.

«Бачити, як тримаються люди на деокупованих, прифронтових територіях, який вони чинять культурний опір, — мені це завжди дає сили. Де б ми не були — на Сумщині, Чернігівщині, Харківщині чи Херсонщині — я щоразу повертаюсь окрилена. Я бачу і чую такі людські історії, які мені дають силу. Тому мені важливо було ці історії розказати. Хіба це не свідчення колосальної сили духу та стійкості українців? Тому я і вирішила включити цей роудмуві у фільм», — говорить Мирослава Барчук.

У Херсоні, потрощеному російськими снарядами та під щоденними обстрілами загарбників, з якого під час окупації вантажівками вивозили цілі колекції предметів мистецтва, книжки й навіть скульптури, нині працюють бібліотеки в укриттях. У Ізюмі на Харківщині місцева активістка збирає артефакти для майбутнього краєзнавчого музею. Ще одна героїня фільму у своїй напівзруйнованій хаті в Ізюмі, побачивши на книжковій полиці російське видання, сумно відмічає: «Це ми вже ніколи не будемо читати!». Ці історії з прифронтових регіонів України є красномовним доказом того, як російська культура діє.

Продюсер фільму Володимир Ладижець звернувся до глядачів із проханням поширювати фільм, коли той з’явиться на ютуб-каналі Першого каналу Суспільного, щоб світ почув правду про Росію.

«Хочеться, щоб це зло нарешті визнали злом. Хочеться, щоб це зло нарешті було покарано. Ми робимо все для того, щоб світ почув правду», — сказав продюсер проєкту Володимир Ладижець.

 Володимир Ладижець

Такої ж думки й режисер документальної стрічки «СВО “Війна і мир”» Юрій Беденко, який сказав, що «нарешті в українського телебачення є голос, який говорить про сенси».

«Ці сенси важливі для всіх нас, а також важливі для світу. Усі люди, що бачили цей фільм, питали мене, чи буде англійський переклад, оскільки важливо, щоб цю роботу бачив іноземний глядач. Україна для світу досі  terra incognita, й Росія всі ці роки робила все для того, щоб ми були непомітні для всього світу. Нам дуже важливо стати помітними, я маю надію, що наша робота допоможе нашій державі та нам усім стати помітними для світу», — сказав Юрій Беденко.

 Юрій Беденко

Після перегляду документального фільму «СВО “Війна і мир”» глядачі в залі довго аплодували стоячи, дехто зі сльозами на очах. А до Мирослави Барчук вишикувалася черга з охочих подякувати за роботу.

Зал після перегляду фільму аплодує, стоячи

  Глядачі дякують Мирославі Барчук за фільм

Прем’єра документального фільму «СВО “Війна і мир”» запланована на 25 січня о 21:00 на Першому каналі Суспільного. 26 січня фільм буде доступний для перегляду на ютуб-каналі Першого.

Фото: Ігор Васильєв, «Детектор медіа»