Заморозка війни в Україні буде болючою, Трамп налаштований зробити все швидко - Клочок

20 січня відбулася інавгурація 47-го президента США Дональда Трампа. Окрім низки підписаних ним указів, політик та представники його адміністрації вже встигли зробити декілька заяв, які стосуються не лише місця Штатів у світі в осяжному майбутньому, а й планів Білого дому щодо завершення війни в Україні.

В інтервʼю Главреду керівник Центру громадської аналітики "Вежа", голова Благодійного фонду "Нова дорога" Валерій Клочок розповів, чого чекати Україні від розмов Трампа з Путіним та Сі Цзіньпіном, чи здатен він примусити РФ до мирних переговорів, та чого вимагатимуть у адміністрації США від Європи.

Трамп на початку свого інавгураційного виступу заявив про початок "Золотого століття Америки". Як це можна трактувати, зважаючи на ті заяви, які лунали до інавгурації та в період виборів?

Я вбачаю, що в цій заяві багато передвиборчої риторики, яка зберігається як певна тяглість. Хоча багато речей він говорить зараз доволі слушно – наприклад, те, що стосується України. Але якщо брати й аналізувати ту економічну політику, яку він хоче запровадити, зокрема підвищення тарифів, то це може призвести до серйозного дисбалансу у світовій економіці. Наприклад, уже є повідомлення про підвищення мит на 25% на товари з Канади та Мексики. З Китаєм поки що ситуація на паузі. Це, безумовно, змінить тренди. І наразі зарано робити висновки, наскільки ці зміни будуть кризовими для світової економіки чи, можливо, принесуть якісь позитивні наслідки.

Однак у мене є певні застереження з огляду на інавгураційну промову, підписані укази Трампом тощо. Зараз долар у Росії суттєво послабився — він опустився нижче позначки 100 рублів. Звісно, на момент цієї розмови ситуація могла змінитися. Також на тлі численних обіцянок щодо збільшення видобутку нафти знизилася її ціна — вона впала більш ніж на один долар. Це суттєво. Якщо цей тренд продовжиться, виробники нафти змушені будуть думати про зниження собівартості, адже маржу потрібно зберігати.

Трамп також заявив: "Я зроблю так, що американці будуть платити за бензин удвічі менше". Але як це корелюється з економікою, з тією економічною моделлю, яка сьогодні присутня у світі? Звісно, він зараз робить виклики. І навіть коли він говорив про Росію, то зазначив, що санкції — це окей, але краще мита, мита і ще раз мита. У період своєї першої каденції він практикував такі заходи, і це призвело до серйозного економічного спаду в Америці. Не можна сказати, що це була катастрофа, але проблеми були суттєві.

Політика протекціонізму, яку Трамп послідовно відстоює, частково справедлива і затребувана для самої Америки, оскільки виробництво було винесене за межі країни. Це сталося тому, що американці хочуть отримувати вищі заробітні плати. Але Трамп пропонує: "Ви будете працювати більше, але оплата залишиться незмінною". Це суперечить законам економіки, які вже сотні років є основою розвитку ринкових відносин.

Свого часу цей шлях обрав Радянський Союз, коли працівники працювали більше, але зарплати не зростали. І ми знаємо, чим це закінчилося. Однак світові тренди у технологіях, зокрема у використанні штучного інтелекту, зараз дуже помітні. Трамп зняв обмеження на розробку та використання ШІ, які впроваджував Байден. Це дає підстави вважати, що Трамп бачить модель "золотого віку" Америки саме через розвиток технологій.

Чи зможе він реалізувати свої плани — покаже час. З огляду на досвід, керівники країн зазвичай намагаються забезпечити стабільний розвиток економіки без різких стрибків. Наприклад, щорічне зростання ВВП на 2-3% забезпечує контрольовану інфляцію, соціальну стабільність і довготривале перебування при владі. За чотири роки Трамп не зможе кардинально змінити ситуацію у світі, особливо з огляду на те, що Європа заявила про намір відстоювати свої інтереси. Європейський Союз працює за економічними директивами, які, на мою думку, є малоефективними. Проте Трамп послідовний у своїй політиці, і це не відповідає його заявам.

Тому справді сьогодні Трамп — це нова ера. Чи буде вона "золотою" для Америки? Побачимо. Уже зараз Канада, наприклад, оголосила торгову війну, коли оприлюднила перелік товарів, які підпадуть під мита у відповідь, якщо США запровадять свої. Відтак, рух товарів припиниться, що спонукатиме країни вкладати більше в розвиток технологій.

На завершення хочу додати, що Еммануель Макрон, реагуючи на такі заяви, сказав про необхідність збільшення витрат на озброєння, але закликав купувати зброю не в американців, а у європейських виробників. Проте ми знаємо, що американський ВПК технологічно випереджає європейський. США давно і послідовно інвестують у новітні технології, зокрема в ядерну зброю. Ці напрацювання перейшли до Трампа від Байдена, і Америка зможе виробляти більше сучасної та ефективної зброї.

Водночас Європа має її як мінімум розробляти (хоча у Європі також є серйозні технології, і багато процесів повʼязані між собою). Наприклад, Україна теж розробляє новітні системи протиповітряної оборони. Але чи зможе ринок озброєння задовольнити запити європейських країн — питання відкрите. Це потребуватиме або додаткових інвестицій у розробку, або закупівель у США. У цьому контексті можна очікувати посилення торговельних ігор між країнами.

Як ця ситуація вкладається у бачення Трампа про прагнення бути миротворцем і завершення війн. При цьому він також заявляв напередодні інавгурації, що хоче створити найсильнішу армію у світі, яка коли-небудь існувала в Сполучених Штатах. Наскільки це під силу новій адміністрації та чого варто очікувати насправді?

Мета виглядає амбітною і абсолютно практичною для реалізації. Наприкінці каденції Джозефа Байдена в пресі з’являлися публікації з посиланням на аналітиків, які ставили під сумнів ефективність освоєння бюджетних коштів на військову сферу та оборону в Сполучених Штатах. Йшлося про значні зайві витрати – те, що в Україні зазвичай називають корупцією. Проте, враховуючи, що Америка загалом позиціонує себе як країна з низьким рівнем корупції, вона, водночас, є однією з найдорожчих країн у контексті виконання робіт. Вартість таких робіт дуже висока, і з цих коштів, звісно, сплачуються податки. Це відрізняє її, наприклад, від того ж Китаю.

Для прикладу, Китай офіційно витрачає на оборону трохи більше ніж 200 мільярдів доларів. Ця сума здається порівняно невеликою, але, за оцінками аналітиків, реальні витрати можуть бути втричі вищими за офіційно заявлені. Китай приховує частину своїх оборонних видатків, що дозволяє йому нарощувати військовий потенціал у таємний спосіб.

В принципі, за це можна виправдати будь-яку країну. Проте американці витрачають майже 900 мільярдів доларів, але їхня ефективність значно нижча через високу вартість усього, про що йшлося раніше стосовно "Золотої ери Америки". Якщо зменшити витрати на роботи та товари оборонно-промислового комплексу (ВПК), то справді Трамп міг би за ті самі кошти ефективно розбудовувати армію, збільшуючи її чисельний склад, технологічний потенціал тощо.

Наскільки команда Трампа буде готова втілювати такі заходи? Це питання залишається відкритим. Поки що складно сказати, адже минув лише один день. Але саме це завдання, як на мене, зараз стоїть перед Трампом.

Ллойд Остін наприкінці своєї каденції запропонував, щоб Конгрес США виділяв більше коштів на оборону — приблизно до 1 трильйона доларів. Однак, на його думку, ця цифра має бути досягнута ближче до 2030 року, тобто в перспективі п’яти років. Зважаючи на те, що Сполучені Штати справді витрачають найбільше у світі на оборонку, навіть на сьогодні виділених коштів достатньо для ефективної побудови армії. І тут постає питання до самої армії.

До того ж, кандидат на посаду очільника Пентагону — це колишній ведучий телеканалу Fox News, який не має значного управлінського досвіду. Через це багато американців і навіть конгресменів сумніваються, що він впорається з цим завданням. Наскільки він буде ефективним — покаже час.

Хоча, можливо, йому допоможе Ілон Маск. Це, звісно, іронія, але зважаючи на те, що попри свої контроверсійні політичні заяви Маск є одним із найуспішніших сучасних технологічних бізнесменів, його участь могла б викликати схвальні відгуки. Можливо, він щось і порекомендує.

Знову таки, усе це поки що на рівні припущень і здогадок. Але Трамп дійсно може вибудувати армію, яка стане найсильнішою у світі. У такому разі НАТО, по великому рахунку, йому може й не знадобитися.

Єдина відмінність у тому, що він повинен зберігати свої військові бази в різних країнах, можливо, не в рамках альянсу. Це стосується і Східної Азії, і Європи. Наприклад, Туреччина, де розміщена ядерна зброя Сполучених Штатів Америки. Але ми знаємо, що за часів першої каденції Трамп навіть збирався вивести військовий контингент із Південної Кореї, що тоді стало шоком для Пентагону.

Його заявка дійсно амбітна і викликає занепокоєння у всьому світі. Навіть у Європі заяви Трампа коментують дуже обережно. Але вже розуміють виклики, і те, що цей проєкт може бути реалізований.

Те, що Трамп буде діяти в цьому напрямку, сумнівів немає. Чи буде це успішно — покаже час і ситуація. Якщо раніше, до інавгурації, його заяви можна було сприймати як припущення, то зараз це слова президента США, який буде реалізовувати цю політику.

Якщо згадати його досвід під час першої каденції, то Трамп діє, допоки не стикається з непереборною перешкодою. Якщо він бачить, що стіну пробити неможливо, він відходить убік. Яскравий приклад — три його саміти з Кім Чен Ином. Він так і не підписав ядерну угоду, а просто відійшов у бік і навіть не пояснював це.

Так само було і з проблемними ситуаціями в його адміністрації. Наприклад, зі звільненням Джона Болтона, який був його радником із нацбезпеки. Болтон не погоджувався з міжнародною політикою Трампа і залишив посаду. Трамп заявив: "Він не пішов, я його вигнав. Від мене не йдуть, я звільняю".

Трамп завжди знайде спосіб пояснити свої дії виборцям, навіть якщо проєкт провалиться на якомусь етапі. Те саме буде і з армією. Якщо щось піде не так, він скаже: "Чинний міністр оборони неефективний. Давайте його замінимо і спробуємо знову".

Чотири роки президентства минають дуже швидко. На перший погляд, це здається тривалимтерміном, але насправді для реалізації масштабних планів часу зовсім небагато.

Чи дійсно здатен Трамп вийти з НАТО за умови, що він матиме сильну армію, про яку зараз говорить?

Я не виключаю цього. І, чесно кажучи, не вбачаю в цьому катастрофи для України на цьому етапі. Тому що НАТО показало себе не надто ефективним військово-політичним блоком, здатним діяти превентивно для недопущення воєн у світі.

Хоча, згідно зі статутом, НАТО є оборонним блоком, який ні на кого не нападає. Але якщо ви бачите очевидну загрозу, то звертаєтеся до статті 51 Організації Об’єднаних Націй. Саме на це натякав Путін ще до початку масштабного вторгнення, говорячи про превентивні дії. НАТО частково змінило свій статут на саміті в Мадриді у 2022 році, і дозволили превентивні дії. Але де ця превентивність зараз? Ми фактично маємо гібридну війну в Північному морі, яку навіть країни НАТО визнають. Це війна Росії проти НАТО.

Трамп же розуміє, що Європа без підтримки США залишається вразливою. І тут варто згадати, що Байден великою мірою толерував таку "безхребетність". Європа протягом 75 років з моменту створення НАТО розраховувала на те, що американці за все заплатять і будуть їх захищати. Згадаємо період плану Маршалла та занепаду Європи. Це ж класичний приклад. Зрозуміло, що інфраструктура була знищена гітлерівською Німеччиною, і ситуація була дуже складною. Грошей катастрофічно не вистачало. Але Америка тоді просто влила величезні фінансові ресурси. І цим привчили європейців жити в достатку за рахунок американських грошей.

Так, Америка мала дуже серйозний торговий інтерес у цьому і заробила на цьому чимало. Але ж Європа повинна усвідомлювати, що вона має самостійно себе захищати. Зараз, коли новий очільник Європейської ради каже про необхідність того, щоб Європа має стати більш здатною до самозахисту, це означає, що відповідальність за безпеку повністю має перейти до європейців.

Я кажу, що, гіпотетично, якщо Європа побачить, що Трамп виходить із НАТО, аби уникнути нападу з боку Росії, їм доведеться створювати новий військово-політичний блок. У цьому блоці обов’язково буде Україна, а європейські країни будуть витрачати ті самі 5% ВВП на оборону. Адже коли Трампна цьому наголошує, у відповідь європейці починають говорити, що це непідйомна цифра, що вони не будуть стільки витрачати, і так далі.

Подивіться на Польщу, яка витрачає близько 5% ВВП на оборону. Чи щось трапилося з поляками? Ні. А якщо брати у номінальному вираженні суму, яку витрачають на оборону Сполучені Штати Америки, то це, як ми щойно говорили, майже 900 мільярдів доларів. Водночас Європейський Союз, якщо поки що не брати до уваги Британію, має приблизно 20 трильйонів євро ВВП на рік. 5% від цієї суми – це близько 1 трильйона євро на оборону щороку. Цифри майже співставні.

Тому я ще раз повторю: якщо Трамп вийде з НАТО, нічого катастрофічного не станеться. Європа зрештою зрозуміє, що за неї ніхто не буде її захищати. Вони мають заплатити за це самостійно. Це виклик на сьогоднішній день.

Подивімося на Китай, Північну Корею, Росію – це серйозні загрози, які не можна ігнорувати. Водночас навіть зараз є перші кроки у правильному напрямку. Еммануель Макрон говорить про добровільну мобілізацію молоді. Він задає тренд. Навіть Олаф Шольц, апелюючи до Трампа, заявляє: "Ми за євроатлантичну співпрацю", але додає, що Європа повинна стати самостійнішою.

Зважаючи на такі обставини, не завдяки, а всупереч їм, європейці будуть змушені ухвалювати важливі рішення. Тому я допускаю можливість того, що Трамп може вийти з НАТО, але не вважаю це катастрофою для Європи. Навпаки, це стане стимулом для перегляду політики у сфері оборони. Так не може тривати далі. Європейські країни зрештою мають це зрозуміти.

Якщо Європа цього не зрозуміє, а США під час каденції Трампа дотримуватимуться такої риторики, яку він зараз озвучує, то чи можливий початок нової війни в одній із точок світу вже за правління республіканців?

Так, звичайно, це можливо. І схема для мене очевидна: Трамп допомагатиме тим країнам, які достатньо інвестують у власну оборону, але через свої невеликі розміри потребують зовнішнього захисту.

Такі договірні альянси для захисту інтересів Америки можуть включати такі країни, як Ізраїль, Японія, Південна Корея, а також ті, що утворили союзи за часів Байдена, наприклад, з Філіппінами. Варто згадати і союз між Великою Британією, США та Австралією (AUKUS), створений ще на початку каденції Джо Байдена. Поки що Трамп не заявляє, що буде руйнувати ці альянси. Я думаю, він обережно підходитиме до таких питань, адже немає сенсу нищити те, що можна використати. Це лише підтверджує формування альтернативних союзів.

Ще раз наголошую: сьогодні вже очевидна гібридна війна Росії проти країн НАТО у Північній Європі. Саме тому там розміщені патрульні катери та кораблі, щоб запобігти провокаціям. Сьогодні з’явилися повідомлення, що західні спецслужби нібито стверджують, що пошкодження кабелів сталося випадково. На жаль, я поки не ознайомився з усіма подробицями цієї новини, але це може свідчити про те, що Європа намагатиметься "замирити" ситуацію, інформаційно приховуючи реальні події. Така тенденція, на жаль, була поширена і під час каденції Байдена. Це дуже небезпечно.

Очевидні загрози не можна ігнорувати. Їх потрібно визнавати та діяти превентивно. Росія втручається у внутрішню політику інших країн, і це ігнорування лише призведе до серйозних наслідків у майбутньому. Тому чекати вже немає чого. Ми побачимо, як реагуватиме Трамп: якщо країни самостійно відповідатимуть на виклики, його реакція буде відповідною.

Щодо Польщі — я впевнений, що Трамп не полишить її без уваги. Поляки вже оголосили про виділення 5% ВВП на оборону, і Трампу це, безумовно, сподобається. Але це не питання симпатій, а питання усвідомлення відповідальності.

Звісно, багато українців критично ставляться до заяв Польщі щодо припинення передачі зброї, але я їх розумію. Для Польщі небезпека очевидна. Але це питання дискусійне, і більш доцільно стримувати РФ в Україні, адже це вигідніше і стратегічно правильніше. Водночас у Польща є серйозний тягар – їхнє членство в НАТО, і це накладає певні обмеження, адже вони не можуть діяти поза його межами.

Під час промови Трамп не зробив жодних конкретних заяв щодо війни в Україні. Загалом ні Україна, ні Росія не згадувалися. Лише прозвучала розпливчаста фраза, яка, ймовірно, стосувалася нас. У цьому випадку виникає питання: які кроки найближчим часом може зробити адміністрація Трампа? І коли ми можемо почути конкретику, адже досі цього не було від її представників?

Щодо завершення війни, важливо зазначити, що в перший день каденції Трампа журналісти поставили йому прямі запитання стосовно України, і його відповіді були зрозумілими та чіткими. Той факт, що Трамп не згадав Росію та Україну у своїй промові, свідчить про те, що він поки що не має чіткого плану чи часових рамок, про які міг би говорити з упевненістю. Він розуміє, що публічна позиція Путіна начебто виглядає однозначною щодо досягнення максималістських цілей, але насправді позиція Росії може змінитися, якщо Трамп підключиться до цього процесу. Це, власне, і пояснює, чому Трамп наразі не торкався цієї теми публічно.

Щодо успіхів на Близькому Сході, Трамп говорить: "Так, є". Але тут виникає питання: успіх для кого? Для Палестини і Трампа — можливо, але точно не для Ізраїлю, адже ситуація там вкрай неприйнятна для останнього. Схожа історія може бути й в Україні. Щодо Близького Сходу Трамп може говорити впевнено. Він розуміє, що стосовно Панами також має важелі впливу, зокрема щоб вивести звідти китайських інвесторів. І про це він говоритиме з Сі Цзіньпіном. Але щодо України Трамп залишає для себе часовий лаг.

Марко Рубіо, вже офіційний очільник Держдепу США, заявив, що команда Трампа має бачення того, як може завершитися війна. Це передбачає припинення гарячої фази конфлікту та початок переговорного процесу, в рамках якого будуть досягнуті компроміси. На ці компроміси, за їхньою концепцією, мають піти обидві сторони. Загальна ідея є, але потрібно чітко окреслити, як це виглядатиме "на землі".

Я не виключаю, що телефонна розмова між Трампом і Путіним може відбутися найближчим часом, буквально сьогодні чи завтра. Путін, точніше навіть не він, а Сі Цзіньпін, вже продемонстрував, що готовий впливати на Росію. З ним потрібно говорити, але дзвінок Путіну однозначно буде. Далі йтиме підготовка до саміту, можливо, навіть у форматі США, Китай, Європейський Союз, Україна, Росія.

Про часові рамки проведення такої зустрічі можна буде говорити конкретніше лише після першої офіційної заяви, яка з’явиться після телефонної розмови. Але те, що Трамп планує зателефонувати Путіну, вже, мабуть, ні у кого не викликає сумнівів. Путін, який буквально напередодні виступив із заявою, фактично благає: "Зателефонуй мені, я розповім, що я крутий". І коли Трамп говорить про те, що в Росії серйозні проблеми, це справді так. Ми з вами вже неодноразово обговорювали це з вашими колегами. За останні тижні в Росії ситуація лише погіршилася. Незважаючи на те, що долар дещо просів, економічна ситуація у Росії залишається критичною. Трамп володіє цими даними, хоча це й очевидні речі, які не потребують особливої аналітики.

Підштовхнути Путіна до переговорів буде досить легко. Як? Дуже просто: "Якщо ти не сядеш за стіл переговорів, я санкції не зніму". Навіть нічого більше робити не потрібно. Російська валютна виручка, яка застрягла за кордоном, становить близько 30%. Ці цифри просто вражаючі. У 2024 році Росія отримала лише 70 мільярдів доларів валютних надходжень. Для економіки такого масштабу це неймовірно мало, це майже нічого.

Різні валюти, як-от рупії чи єни, не допоможуть Росії, це очевидно. Росія перебуває у своєрідних "лещатах" чи "капкані". Їй допомагають Китай і Корея, але Сі Цзіньпін фактично регулює цю допомогу в ручному режимі. Можна сказати, що він "смажить" Путіна на повільному вогні. І Путін це певною мірою розуміє. Так, він намагається демонструвати, що здатний воювати, і російський ВПК дійсно працює. Але це відбувається завдяки підтримці китайської економіки, а також, на жаль, через слабкі санкції Європи в енергетичному секторі.

Але Трамп має всі необхідні інструменти впливу, і він це прекрасно розуміє. Тут важливо звести докупи кілька ключових елементів: Китай, Європу зі слабкими санкціями, Росію, Україну та, звісно, власні інтереси. Для Трампа це можливість поторгуватися з Сі, і всі це розуміють.

Тому порядок дій, буде такий: спершу телефонний дзвінок Путіну. Далі, безсумнівно, відбудеться розмова з Сі Цзіньпіном. Потім — розмова із Зеленським. І вже після цього ми можемо вийти на організацію якогось саміту. Принаймні, я наразі бачу це саме так.

Трамп говорив про енергетичну незалежність Сполучених Штатів, про зниження цін на енергоресурси. І, зважаючи на те, що Росія має одну з основних статей прибутку саме в нафтовій сфері, чи може це позначитися на здатності Росії заробляти кошти на нафті, відповідно фінансуючи цим війну? Чи може це знизити їхні доходи?

На мою думку, це єдиний інструмент, який сьогодні може змусити Росію припинити воювати. Він був таким і в 2022 році, коли почалося широкомасштабне вторгнення. Тоді Європа щодня перераховувала майже мільярд євро за газ і нафту. Наголошую — не щомісяця, а щодня. Різні цифри називалися: 600, 700, 800, 900 мільйонів євро щодня.

Зараз ця сума суттєво менша, але вона досі є. Санкції, введені адміністрацією Джозефа Байдена наприкінці його каденції, завдадуть бюджету Російської Федерації втратить близько 30 мільярдів доларів. Це лише за рахунок санкцій проти танкерного флоту. Але залишається трубопровідний потік нафти з Росії, який також є значним. Над цим треба працювати.

Сьогодні це один із головних важелів тиску України на Європу, і його необхідно використовувати. Однак така взаємозалежність створює певні ризики. Якщо на ринок вийде додаткова пропозиція і ціна на нафту ще більше знизиться, це може призвести до додаткових втрат для російського бюджету — навіть мінус 50-100 мільярдів доларів.

Я погано уявляю, що росіяни будуть їсти в такій ситуації. Хоча для більшості населення, можливо, це не матиме значення. Але політичній еліті, яка звикла до комфортного життя і сидить на потоках, це точно не сподобається. За різними підрахунками, чиновницький апарат Росії налічує близько мільйона осіб, і вони не будуть задоволені тим, що санкції не зняли, а ціни на нафту падають.

Наприклад, "Газпром" уже звільнив майже половину свого менеджменту. Вони не звикли жити в таких умовах. Для глибинки це може бути байдуже: немає — то й немає, не було і не буде. Але для решти — я не думаю, що вони погодяться з таким сценарієм.

Якщо Трампу не вдасться порозумітися з Путіним і Сі Цзіньпіном, чого варто тоді чекати Україні?

Перш за все, це будуть тарифні війни, які насамперед вплинуть на економіку. Далі Трамп, імовірно, розглядатиме варіант посилення військової спроможності України. Варто зазначити, що повідомлення, яке спростував Центр протидії дезінформації щодо припинення допомоги Україні, можливо, має певну рацію. Мені складно давати оцінку цьому – ми мусимо довіритися офіційному повідомленню влади.

Проте, якщо згадати військову допомогу, яку затримувала адміністрація Трампа і Трамп особисто на початку минулого року, то, нагадую, до квітня ми не мали проголосованого документа щодо цієї допомоги. Це створює ризик того, що допомога може бути знову затримана.

Тому багато чого залежатиме від домовленостей. Я не виключаю, що Трамп посилить допомогу Україні, але він, скоріше за все, намагатиметься зробити це за рахунок інших, а не Сполучених Штатів. Європа, швидше за все, буде платити більше за безпеку України.

Маючи потужні інструменти геополітичного тиску, Трамп зможе легко змусити Європу збільшити фінансування. Європа вже зараз платить, але дозовано. Ця політика, ймовірно, буде продовжена, як це було за Джозефа Байдена. Наприклад, цього року ми мали отримати кредит у розмірі 50 мільярдів доларів від Великої сімки, заморожений за рахунок активів Російської Федерації.

Втім, на практиці ми отримали лише 18 мільярдів євро. Це викликає питання: чому? Наразі ніхто не дає чіткої відповіді. Колеги пояснюють це розтягуванням фінансування. Проте це викликає занепокоєння, адже нам обіцяли кошти на 2025 рік. Якщо ми не отримаємо всі заплановані кошти, для фінансування бюджету може не вистачити грошей.

Особливо це стосується армії. Президент України наголошував, що на оборону потрібно 100 мільярдів доларів — не гривень. Забезпечити таку дохідну частину бюджету лише власними силами нереально.

А тому, справді, Європа продовжуватиме надавати допомогу, але робитиме це дуже дозовано. Тому я, знаєте, з певною обережністю ставлюся до того, що Трамп може не домовитися з Путіним і Сі, а також не продовжуватиме підтримку. Для України це було б не дуже позитивним сценарієм.

Я розумію, що ми є заручниками цих домовленостей. І варіант, який сьогодні розглядається, про що говорив Марко Рубіо, — варто запам’ятати це прізвище, друзі, воно важливе, — стосується взаємних поступок. Складно коментувати, які саме можуть бути ці поступки, якщо навіть Рубіо визнає, що Росія — це агресор, а Україна — жертва.

Для Трампа важливо вирішити це питання швидко. А швидке рішення можливе лише за умови, якщо примусити жертву до певних поступок. І примусити можна. Наприклад, припинити надання допомоги.

Європа буде зайнята своїми проблемами, і тоді вона нічого не надасть Україні. Уявіть наслідки. Ми вже мали подібну ситуацію на початку 2024 року, коли допомога зі США затримувалася, і наприкінці 2023-го. Це були дуже складні часи.

Сьогодні також не все просто, але, принаймні, ми отримуємо зброю, боєприпаси, броньовану техніку від Сполучених Штатів Америки. Однак цього недостатньо, щоб виграти війну. Уже всім зрозуміло, що політика Джозефа Байдена була спрямована на управління ризиками. Він не ставив за мету перемогу України. Управління ризиками було зручним рішенням: конфлікт триває, в Америці та у світі все відносно стабільно.

Трамп, натомість, може діяти інакше. Принаймні, його заяви свідчать, що він хоче завершити війну. На яких умовах? Для нього це, здається, не має значення. Тут я погоджуюся з Джоном Болтоном, його колишнім радником з національної безпеки. У своїх коментарях для France 24 та японського телеканалу Болтон зазначив, що пропозиція Трампа може бути болісною для України. Я також давно про це говорю, і багато моїх колег поділяють цю думку. У владі, ймовірно, це теж розуміють.

Заморозка війни буде неприємною для нас. Дехто говорить про так званий корейський варіант. Це стане серйозною темою для дискусії всередині України. Для Трампа головне — щоб не стріляли щонайменше чотири роки. А далі? Ну, він же більше не буде президентом. Потім він писатиме у своїх мемуарах: "Дивіться, я все зробив правильно, а ви все поламали".