Гнат Хоткевич та Іван Багряний: в Україні розсекретили історії про репресії українців Радянською владою

В День зовнішньої розвідки, який в Україні визначають 24 січня, були опубліковані історії відомих українців із розсекречених архівів КДБ. Це відомості про Гната Хоткевича, громадського діяча, письменника, композитора та етнографа та письменника Івана Багряного, а також про переслідування українців навіть за кордоном, куди вони виїхали, рятуючись від радянської влади. Про це пише "Українська правда", яка ознайомилась із документами.

Служба зовнішньої розвідки України публікує історії з архівів у рубриці "Розсекречена історія".

Дата, коли в Україні визначають День зовнішньої розвідки, має історичне підґрунтя: цього дня у 1919 році при МВС Директорії Української Народної Республіки затвердили тимчасовий штат Політичного департаменту, а в ньому – відділ закордонної інформації. Цей підрозділ був прототипом нинішньої служби, адже його завданням була розвідка щодо ворогів УНР – штабів Червоної і Добровольчої армій – та інших країн як потенційних противників та можливих союзників.

В архівах цієї служби – мільйони досі невідомих історій, бо вони десятиліттями перебували під грифом "секретно". Їх поступово опрацьовують та оприлюднюють для загального доступу.

Переслідування родини Гната Хоткевича

Гнат Хоткевич, на честь якого названо вулицю у Києві, громадський діяч, письменник, композитор та етнограф. Його затримали у лютому 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини", вибили неправдиве зізнання і вже у жовтні того ж року розстріляли.

На момент затримання Хоткевич був у шлюбі зі своєю третьою дружиною, молодшою за нього на 23 роки Платонідою Скрипко, з якою у них було двоє дітей: Галина та Богдан.

НКВС завели справу на Платоніду Хоткевич у 1946-му, коли з'ясувалось, що вона перебувала на окупованій нацистами території. Офіційно Платоніду хотіли заарештувати за те, що вона нібито заявляла про намір виїхати до Америки, аби видати якусь антирадянську книгу.

Жінку знайшли у Празі, доправили до Києва та у квітні 1946 року засудили до 10 років виправно-трудових таборів із обмеженням прав на 5 років та конфіскацією майна.

Про долю свого чоловіка Платоніда нічого не знала багато років. Тільки після повернення із заслання їй повідомили, що Гнат Хоткевич помер у в'язниці у 1942 році і сбрехали, бо насправді він був розстріляний ще в 1938-му.

Дочка Платоніди Хоткевич Галина виїхала спершу до Угорщини, потім до Німеччини і згодом до Франції, але жінка про це нічого не знала – зв’язок з Галиною обірвався.

Платоніда після звільнення поїхала до Львова та до Криворівні, де працювала в музеї Франка.

Тим часом у КДБ дізналися, що за кордоном знайшлася донька Платоніди. Ось як про це пишуть в одному з документів: "До 1956 року Хоткевич про доньку нічого не знала. У 1956 році в "Літературній газеті" за № 38 була надрукована стаття про реабілітацію Хоткевича Г. М. Цю газету прочитала Галина, після чого написала до Києва у Спілку письменників листа, в якому просила повідомити їй, де живе мати – Хоткевич П. В. Так між ними був встановлений зв'язок".

Листування матері та доньки було під контролем спецслужб. Саме з листів радянські агенти дізналися, що чоловіка Галини, інженера-геолога, скерували на роботу до Марокко. Його хотіли завербувати та заманити Галину до СРСР. Але в КДБ не вийшло. В Україну Галина вперше приїала тільки в 1990-х.

КДБ переслідувало українських мігрантів

У 1950-х роках ХХ століття у КДБ намагалися всіляко очорнити українських емігрантів. Збереглися прямі накази про компрометацію українських націоналістичних організацій в еміграції та вербування українців для шпигування. Зокрема, йдеться про переселенців до Німеччини.

В одному з документів чекісти пропонують розсилати поліції повідомлення про нездорову ворожу атмосферу, яка панує в осередках українства в країні, ілюструвати це конкретними (вигаданими) прикладами і закликати владу вжити заходів для боротьби з ними.

Докази цьому знайшлись у розсекречених документах: "плануємо організувати надсилання листів німцям, які мешкають по сусідству з оунівськими організаціями й окремими активними українськими націоналістами у ФРН, з попередженнями, погрозами тощо, з метою створення у них атмосфери тривоги і знервованості, а також ворожнечі до емігрантів. У під’їздах будинків, що займають оунівські центри й окремі націоналісти в Західній Німеччині, практикувати оброблення сходів і стін спеціальною смердючою рідиною для того, щоб у німців, які мешкають поруч, створювати неприязні почуття до емігрантів".

Інцидент зі "смердючою рідиною" справді відбувся і цьому теж є свідчення в архіві.

"Зловонную жидкость" у під’їзді будинку в Мюнхені, де у 1959 році винаймала квартиру українська емігрантська організація, розлив агент Рафаель. Від цієї рідини у людей виникали кашель і нудота. Невдоволені німці вирішили виселити українців", — записано в архівах КДБ.

Маловідомий фейлетон Івана Багряного

Український письменник Іван Багряний (справжнє ім’я Іван Лозов'ягін) був вперше заарештований у 1932 році – після виходу поеми "Аве Марія" та роману "Скелька". Це були лише одні з багатьох гострих текстів Багряного, однак саме вони вказані у справах як приклад його антирадянської діяльності.

На підтвердження того, що за творчістю письменника пильно слідкували, свідчить виписка з газети "Голос Охтирщини", завірена капітаном Міністерства державної безпеки СРСР. Для неї чекісти не полінувалися навіть передрукувати цілий фейлетон, який Лозов’ягін опублікував під псевдонімом Сорок-Сорок.

Фейлетон "Перспектива" розповідає, як Сталін "на тому світі" зустрівся з Григорієм Отреп’євим (Лжедмитрієм), Миколою ІІ та Каїном. Вони називають Сталіна Йоською і пророчать йому безрадісні перспективи в пеклі.

За Іваном Багряним не переставали слідкувати й після ув’язнення, й про це також збереглися докази в архівах.

Нагадаємо, в 2023 році відомий співак Іво Бобул зізнався, що йому пропонували стати стікачем КДБ та доносити на свої колег-музикантів.