Лють громад. Скільки грошей витратили громади на допомогу фронту без військового ПДФО?

Проблема допомоги громад фронту залишається вкрай актуальною протягом усіх трьох років повномасштабного вторгнення. На жаль, ця тема стала приводом не лише для серйозної дискусії, а й для маніпуляцій із боку центральної влади. Центр розвитку інновацій спільно з громадською ініціативою «Голка» дослідив, як місцева влада фінансувала потреби фронту за відсутності «військового» та «силового» ПДФО, який громади недоотримали з держбюджету наприкінці 2023-го та у 2024 році, а також як громади забезпечували відбудову після ворожих ударів.

В цілому за минулий рік 262 опитані громади виділили з місцевих бюджетів близько 25 млрд грн на потреби громад та сили оборони. З них близько 9 млрд — на власні потреби та оборону громад, а 15 млрд — на сили оборони загалом. Тому загальна сума по Україні значно більша.

Опитані громади витратили на сили оборони щонайменше 0,01% річного бюджету, а щонайбільше — 24,3%. У дослідженні свідомо не надаються показники по окремих громадах із міркувань безпеки, а інформація розглядається в розрізі областей. Важливо, що кількість громад, які відповіли на запитання й надали свої дані, в областях є різною. Тому в цьому тексті ми, розглядаючи проблему, не порівнюємо, хто більше витратив, а інформуємо, що громади й далі допомагають фронту навіть після того, як держава забрала військовий ПДФО й нібито повністю перебрала на себе цю функцію.

Де кошти на фінансування сил оборони?

«Військовий» і «силовий» ПДФО — це податок на доходи військовослужбовців, надзвичайників, правоохоронців і співробітників силових структур (поліціянтів, прокурорів, спецслужб та осіб рядового й начальницького складу), який вони сплачували до місцевого бюджету протягом попередніх років.

Тут важливо зрозуміти, що до 2022 року, коли «військовий» та «силовий» ПДФО потрапляв до бюджету громади, де юридично була зареєстрована військова частина, йшлося не про такі значні суми, як після повномасштабного вторгнення.

З рішенням парламенту забрати «військовий» та «силовий» ПДФО не погоджувалася місцева влада. Про це каже заступник міського голови Дніпра Володимир Міллер: «Ті військові, чий ПДФО забрали з міських бюджетів, — їхні сім’ї живуть зараз у місті. І багато з тих, хто зараз є військовими, раніше мали інші професії, і їхні податки йшли до міського бюджету. Місто це втратило, коли вони пішли до ЗСУ. Хоча б якусь частину цього ПДФО мали б залишити громадам».

Коли кількість військових істотно збільшилася три роки тому, суми відрахувань до бюджету громади теж значно зросли у 2022 та 2023 роках.

Вийшло так, що зарплату військовим платила держава, податок ішов у бюджет місцевих громад, а забезпечувати військових мала знов-таки держава. Видатки на оборону, зокрема зарплату військових, не можуть фінансувати міжнародні партнери. Це можна робити лише за податки, які сплатили до держбюджету безпосередньо українці. Саме тому держава повернула собі «військовий» і «силовий» ПДФО для виконання своїх функцій.

Але навіть після того, як у місцевому бюджеті де-факто не залишилося коштів, передбачених на функцію оборони, громадяни однаково пікетували органи місцевого самоврядування з вимогою виділяти більше коштів на підтримку ЗСУ.

Один з архітекторів децентралізації, експерт Юрій Ганущак пояснює, що в держави має бути розподіл функцій між національним і місцевим рівнями влади і на виконання цих функцій кожен рівень повинен мати відповідне фінансування:

«Оборона — це справді функція держави. Однак, на мою думку, сама держава не справляється з цією функцією. Місцеве самоврядування гнучкіше. Тому логічно було б за нинішніх екстремальних умов дозволити місцевому самоврядуванню підставити плече державі. Для цього держава має залишити ПДФО з усіх платників місцевому самоврядуванню».

Як розподіляти цей ПДФО — питання дискусійне.

Хто повернув найбільше коштів до держбюджету?

Заступник директора Центру розвитку інновацій з питань аналітики та ІТ Михайло Лейченко, команда якого займалася збором та обробкою даних, пояснює: «Справді, оборона — це функція держави, й кошти на неї мають бути саме в держбюджеті. Але дані, які ми зібрали та проаналізували, свідчать про те, що громади й далі допомагають фронту усувати наслідки збройної агресії. І це зрозуміло. Нацбезпека зараз — це цінність для всіх».

З огляду на дані, які надали громади, найбільше допомогла силам оборони за три квартали 2024 року Дніпропетровщина — майже 786 млн грн пішло з місцевих бюджетів.

Одещина посідає друге місце. Тут витрати сягнули 586 млн грн.

Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан наголошує, що з початку повномасштабної війни міжнародні експерти назвали одним із чинників перемоги місцеве самоврядування та реформу децентралізації, що створила унікальну систему з понад тисячею джерел підтримки ЗСУ: «За майже три роки навіть попри вилучення державою «військового» та «силового» ПДФО, системне недофінансування делегованих повноважень (освіти, медицини, соцзахисту) та вилучення коштів реверсної дотації муніципальна влада сформувала унікальну систему допомоги військовим за трьома напрямами. Перший — допомога підрозділам, сформованим або розташованим у конкретній громаді. Другий — допомога військовим, які пішли в армію з цієї громади. Третій — будівництво фортифікаційних споруд у співпраці з військовими адміністраціями. Допомогу органи місцевого самоврядування надають системно всупереч постійному намаганню окремих представників державної влади унеможливити її. Водночас муніципалітети й далі забезпечують мешканців громад послугами, організовують життя ВПО та релокацію бізнесу та допомагають військовим. Саме тому всі акції минулого року, спрямовані проти органів місцевого самоврядування, провалені. Бо активні справжні лідери громад і громадянського суспільства бачать визначальне значення місцевого самоврядування у збереженні України. Муніципалітети допомагають військовим, реалізуючи фактично статтю 17 Конституції України. Водночас у цій статті наголошено, що захист суверенітету й територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави. Та прямо визначено, що саме «держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей». Що цілком відповідає унітарності України, визначеній статтею 2 Конституції».

Варто зазначити, що в даних, які вдалося зібрати за три квартали минулого року, не досліджували, скільки коштів було витрачено на роботу надзвичайників, допомогу сім’ям військовослужбовців тощо. Обраховували тільки кошти на допомогу силам оборони. Тому суми допомоги насправді є більшими.

Якщо проаналізувати суми, що їх громади повернули з місцевого бюджету у вигляді субвенцій на підтримку сил оборони саме до державного бюджету для подальшого розподілу, то рейтинг очолює Київ. Зі столичного бюджету до державного, згідно з планами міста, мало надійти за минулий рік понад 4,4 млрд грн.

Водночас киянин Сергій Огородник, журналіст, який висвітлював діяльність Київради в Русі ЧЕСНО та з перших днів повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року пішов на фронт, пояснює: з огляду на те, що функція забезпечення оборони належить державі, місцева влада не зможе закрити всіх потреб: «Тут є різні рівні: тактичний і стратегічний. Рівень тактичний — це коли місцеві громади здатні закуповувати РЕБ і дрони, аби частково перекрити потреби фронту. Та що буде, коли одна громада «своїх» бійців забезпечить дронами, а інша — ні? Якщо ж говорити про стратегічний рівень, то чи здатна хоч якась громада «потягнути» завод із виготовлення набоїв чи розроблення новітнього озброєння?».

На початку року ZN.UA писало, що Міноборони внесло до Кабміну постанову щодо виплат військовослужбовцям із місцевих бюджетів.

Але ця ініціатива прямо порушує принцип рівності громадян, зокрема військовослужбовців. Адже військові зі спроможних громад отримають по 100, 400 тис. грн, а військові з бідних неспроможних громад — ні. Але це — тема для окремої розмови.

Як мінімізувати корупцію й надавати фронту якісну допомогу?

Попри те, що зараз громади допомагають фронту на тактичному рівні, для бюджетів місцевого рівня суми, які вони віддали на оборону, — чималі. Війна — це завжди значні витрати, й тому в загальному бюджеті на оборону загальна сума не є значною. Проте й ці кошти слід використовувати ефективно. Між місцевим самоврядуванням і Міноборони мала б бути відповідна координація. На цьому наголошує заступник міністра Денис Улютін: «Органи місцевого самоврядування надають допомогу силам оборони за їхніми зверненнями. Назвати таку допомогу системною неможливо, оскільки вона стосується окремих підрозділів, а не тих, які потребують такої допомоги саме для якісного виконання бойових завдань. Відсутність чіткої координації між Міноборони та органами місцевого самоврядування в частині визначення потреби не завжди призводить до ефективності такої допомоги. Крім того, не всі органи місцевого самоврядування мають можливість надавати фінансову підтримку силам оборони, що не дає змоги охопити такою допомогою всіх. Фінансово спроможні громади переважно підтримують підрозділи, які базуються чи формувалися на їх території».

Справді, проблема лежить у площині прозорості та якості того, що закуповують. І тут представник Центру розвитку інновацій Михайло Лейченко наголошує, що витрати з місцевого бюджету на закупівлі є видимими для громадян: «Для бюджетів місцевого рівня суми, які вони виділяють на допомогу фронту, є досить значними. Саме тому треба створювати «єдине вікно» для збору та розподілу фінансів на потреби сил оборони, аби й на державному, й на місцевому рівні можна було побачити повний зріз потреб і пріоритизувати витрати та мінімізувати корупційні ризики під час закупівель. У Міноборони є розроблений та затверджений кодифікований список озброєння, який оновлюється з появою нових зразків».

Ці зразки проходять тестування та перевірку щодо безпеки й ефективності використання. Звісно, Міноборони має більше інформації про потреби наших бійців. Зі зрозумілих причин не всі закупівлі на цьому рівні є видимими, а це збільшує корупційні ризики й ставить під сумнів ефективність таких витрат.

Лейченко додає, що Дослідницький оборонний кластер вивчив індекс сприяння ефективності Міністерству оборони з погляду планування замовлень і розвитку озброєння та військової техніки: «Цивільні позитивніше оцінюють зараз ефективність Міноборони у формуванні поточних та перспективних потреб для сил оборони. Щодо військових, то вони бачать, що робота Міноборони тут покращується, але досі не вважають її ідеальною. Про це свідчать результати вивчення Дослідницького оборонного кластеру».

P.S. Сьогодні виповнюється 40 днів відтоді, як від нас пішов засновник Центру розвитку інновацій Сергій Лобойко, який розпочинав цей проєкт. Цією публікацією та повним обсягом дослідження ми показуємо всім, що його справа не просто живе, а ми її продовжуємо. Це важливо не тільки для його родини, а й для нас і наших читачів. Світла пам’ять.

! Якщо орган місцевого самоврядування, який вчасно не надав даних на запити під час підготовки дослідження, бажає це зробити, їх можна відправити на email survey@cid.centre.