Лейтенант зберіг життя побратимів, заплативши своїм. Згадаймо Дмитра Цуда

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Цуда. 

Життя лейтенанта Дмитра Цуда (позивний Дуц) обірвалося 22 жовтня 2024 року. Як повідомляє Енциклопедія Носівщини, він натрапив на ворожу засідку і, віддавши своїм побратимам наказ відступити, прийняв бій. Лейтенант зберіг життя побратимів, заплативши своїм.

Дмитро народився 30 квітня 2003 року в місті Носівка Чернігівської області. Після сьомого класу залишив школу та вступив у Навчально-оздоровчий комплекс Київського ліцею ім. Івана Богуна де відмінно навчався та виконував обовʼязки командира відділення.

Згодом продовжив навчання у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна. Перебував на посаді головного сержанта роти, був взірцем для товаришів-ліцеїстів та користувався авторитетом в офіцерів. Ліцеїстом Дмитро Цуд здійснював стрибки з парашутом. З тринадцяти років повʼязав життя зі службою та розумів необхідність карбування нової офіцерської еліти.

По закінченню Київського військового ліцею ім. Івана Богуна вступив до Військової академії (м. Одеса), де почав шлях становлення офіцера-спецпризначення.

Під час навчання був мудрим воїном, за яким тягнулись люди. Неодноразово брав участь у міжнародних навчаннях, здійснив понад 30 стрибків з парашутом зі зброєю та спорядженням.

Як повідомляється у петиції на сайті президента України, Дмитро йшов до своєї цілі, завжди знав, чого хоче досягнути в житті. Справжній фанат, фахівець свого ремесла – ремесла спецпризначення, якому він і присвятив третину свого життя та все своє свідоме доросле життя.

Завжди брав на себе всю відповідальність, і йшов першим на завдання, у бій.

Це був справжній професіонал своєї справи. Він ніколи не піддавався емоціям, завжди зберігав холодний розум. Ніколи і нікого він би не залишив у біді і він завжди старався допомагати людям. Без жодної користі, просто брав і робив. Крім війни, він був людиною честі. Це чоловік, який завжди відповідав за свої слова та вчинки, завжди дотримував своє слово.

Дмитро був надзвичайно справедливим, сміливим, благородним воїном та людиною,  

Загинув воїн 22 жовтня 2024 року. Того дня його група потрапила у ворожу засідку. Дмитро прийняв бій і наказав своїм побратимам відступити, таким чином, вони змогли вийти цілими. Він загинув як воїн, у стрілецькому бою з переважаючими силами противника. 

Похований Дмитро на кладовищі у селі Степові Хутори, Носівська громада. Воїну назавжди 21. 

У захисника залишилися батьки – Надія Іванівна та Василь Миколайович, брат Іван.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.