«Офіційне пограбування»: презентували фільм, як росіяни викрадали мистецькі твори й археологічні артефакти

Черговий фільм The Kyiv Independent зібрав повну глядацьку залу «Гегемон» на 400 місць у київському кінотеатрі «Жовтень». Попередні документальні фільми команди розслідувачів видання довели: кожна нова стрічка знову буде якісною та змістовною, тому йти на неї варто, навіть якщо вона вже опублікована на ютубі українською та англійською мовами.

 Глядачі, що прийшли на прем’єру чергового фільму-розслідування від The Kyiv Independent

Відтак у четвер відбулася презентація фільму «Офіційне пограбування» Євгенії Моторевської, очільниці відділу розслідувань The Kyiv Independent. Це уже сьомий фільм-розслідування від цієї команди й, анонсуємо, будуть ще.

В основі історії — розповідь про вивезення окупантами експонатів із двох херсонських музеїв, художнього та краєзнавчого.

 Викрадені з Херсона картини Івана Айвазовського

У 2022 році, під час українського контрнаступу, коли ЗСУ вже наближалися до Херсона, російські військові масово викрадали музейні цінності, називаючи це «евакуацією». Загалом, за інформацією Мінкульту, з шести музеїв, звільнених під час контрнаступу 2022 року, вивезено щонайменше 35 тис. експонатів. Найбільше пограбування відбулося саме у цих двох музеях Херсона — художньому та краєзнавчому: з них вивезли близько 33 тис. предметів мистецтва й історичних артефактів, зокрема золото скіфів, готів, сарматів і навіть прах Григорія Потьомкіна.

Кадр, де російські воєнні злочинці викрадають із музею у Херсоні рештки Григорія Потьомкіна

«Це пограбування стало наймасштабнішим у Європі з часів Другої світової війни», — сказала у фільмі Олівія Віттінг, керівниця відділу культурної спадщини The Art Loss Register.

Творці фільму кажуть, що українське слідство майже не просунулося у розслідуванні, бо свідків цього воєнного злочину обмаль, а росіяни воліють про це мовчати. Відтак команда The Kyiv Independent вирішила самостійно з’ясувати, хто організував і втілив незаконне вивезення цінностей та де зараз перебувають колекції з херсонських музеїв.

 Євгенія Моторевська

«Вибрати цю тему не було простим рішенням, тому що у нас лише сім штатних співробітників. Щоразу, коли ми обираємо тему, ми думаємо про те, як зі своїм невеликим ресурсом бути максимально корисними. Більшість фільмів про жорстокі брутальні злочини російської армії — сексуальні злочини, депортації, вбивства дітей, катування військовополонених. І коли я сказала, що хочу брати тему про пограбування музеїв, скажу чесно, у нас були дискусії. Але що б росіяни не робили — чи вони вбивають наших дітей, мілітаризують їх і стирають їхню ідентичність, чи вони грабують музеї та нищать нашу культуру — ціль одна: знищити нас як націю і знищити нашу державу», — розповіла Євгенія Моторевська під час презентації.

Аби встановити причетних до злочину, журналістка впродовж кількох місяців спілкувалася з росіянами, називаючи себе то «продюсеркою російського ТБ», то «слідчою» з Москви. Ділиться, що вжитися в цю роль було непросто, як і розмовляти з воєнними злочинцями.

 Кадр із фільму, де Євгенія Моторевська розмовляє з причетними до пограбування росіянами

«Одна справа — сидіти в реєстрах, а зовсім інша — дзвонити людям, які хочуть знищити твою країну, які зробили дуже багато зла, — згадала вона з посмішкою. — Мій псевдонім — Ірина Рогозіна — придумав Данило Мокрик. У мене стояла на аватарці вовчиця, бо Данило сказав: “Давай, треба”. Я кажу: “Дань, яка вовчиця?”. А він мені: “Нє, ти не розумієш”. Мене дуже сильно підтримувала в цьому команда й інколи здавалося, що я божеволію. Російська — моя перша мова, але я вже багато років не розмовляю нею в побуті і я просила всіх “друзі, поговорімо трохи російською, бо мені треба налаштуватися”. А в кінці дня вони мене вже ненавиділи».

Таким чином журналістці вдалося встановити імена низки росіян, причетних до цього злочину: Дмитра Ліпова, начальника центру зв’язку Чорноморського флоту Росії, який під час окупації Херсона обіймав посаду коменданта міста, Сергія Патрушева, призначеного росіянами начальником відділу музейної справи окупаційного «міністерства культури» Криму, Олену Морозову й Михайла Смородкіна, призначених росіянами директорами кримських музеїв «Херсонес Таврійський» і Музею оборони Севастополя.

 Російський воєнний злочинець Дмитро Ліпов

Російський офіцер Дмитро Ліпов відповідав за безпеку колекцій під час їх вивезення й опечатував фури з викраденими предметами. Призначений росіянами начальник відділу музейної справи «міністерства культури» Криму Сергій Патрушев відповідав за вивезення картин із Херсонського художнього музею. А директори кримських музеїв «Херсонес Таврійський» і Музею оборони Севастополя відбирали предмети з колекції краєзнавчого музею під час пограбування, щоб украсти все найцінніше. Усе це курували співробітники Федеральної служби безпеки Росії.

Біда ще й у тому, що на інших окупованих територіях — та сама ситуація. За словами Євгенії Моторевської, під час розслідування їй стало відомо про подібне у музеях Мелітополя та Маріуполя. Щоправда, через те, що ці території досі окуповані, люди, які можуть щось про це знати, мовчать через страх за себе або за своїх рідних.

 Команда, яка працювала над фільмом 

Творці фільму сподіваються, що колись ці злочинці принаймні опиняться під міжнародними санкціями. А щодо кримінальної відповідальності для них адвокат і військовослужбовець Віталій Титич, який також займається цією темою і спеціально заради презентації цього фільму приїхав із фронту, сказав:

«Ми робимо все для того, щоб це відбулося. При цьому ми керуємося міжнародним кримінальним правом. Відкриттям цієї війни стало те, що міжнародне право й міжнародна безпека, по суті, не працюють. Це все зруйновано на очах і руйнується в найбільш неочікуваних місцях. Наприклад, новий президент Сполучених Штатів Америки завдав найпотужнішого удару в те місце, яке ми розглядали як перспективу, — в МКС у Гаазі. Міжнародний кримінальний суд зараз під санкціями США. Я не коментую доцільність цих санкцій, але констатую, що зараз цей механізм зник. А ми розраховували на нього».

  Віталій Титич

Героїнями фільму стали дві херсонські музейниці, які не пішли на співпрацю з ворогом і всіма силами намагалися бодай щось зберегти: Ольга Гончарова, яка на момент окупації працювала завідувачкою відділу новітньої історії Херсонського обласного краєзнавчого музею, та Ганна Скрипка, зберігачка фондів Херсонського обласного художнього музею.

  Зліва направо Ольга Гончарова та Ганна Скрипка

Після звільнення Херсона українськими військами директоркою краєзнавчого музею замість колишньої директорки Тетяни Братченко, яка стала колаборанткою, призначили Ольгу Гончарову. Вона згадує, що музейники пропонували Братченко на власний страх і ризик винести з музею найцінніше, щоб заховати й зберегти.

«Зі слів інших людей я знаю, що вони телефонували з такими пропозиціями до Братченко, тодішньої директорки, яка стала колаборанткою, і вона це відкинула. Тобто не було офіційного розпорядження евакуювати колекцію або сховати десь хоча б. Я особисто в перший же день повномасштабного вторгнення зателефонувала їй і сказала, що я можу зробити все, що завгодно. Я пропонувала ховати цю колекцію. Я багато років займаюся темою Другої світової війни й мене мало що може злякати. Тому я пропонувала навіть десь закопати ці експонати. Мені було сказано: “Вам, Ольго Серафимівно, заборонено навіть заходити до музею”», — розповіла Ольга Гончарова.

 Ольга Гончарова, директорка Херсонського обласного краєзнавчого музею

Вона також розповіла, що ні на початку російського вторгнення, ні до нього Мінкульт не надавав жодних інструкцій чи вказівок щодо евакуації цінностей. Жінка говорила: з огляду на захоплення Криму та розв’язання війни на сході наївно було сподіватися, що Росія не піде далі. Адже національна ідея росіян — це красти й знищувати, аби на цьому будувати власну імперську велич.

«Цей фільм — це свідчення того, що руйнується ще один міф, — сказала Ольга Гончарова. — Мало того, що вже зруйновано міф, що російська армія друга наймогутніша у світі, так цей фільм руйнує міф, що їхня культура якась там велична».

 Спілкування з творцями фільму «Офіційне пограбування»

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»