Пам’яті водія-механіка, танкіста Віталія Козака

Мав найбільше бойових танкових виїздів у підрозділі та був найкращим у своєму водійському ділі

Віталій народився у 1987 році в селі Слобода-Підлісівська на Вінниччині, де й пройшло його дитинство. У родині він був найстаршим з трьох дітей - мав молодших брата та сестру.

«У хлопця було звичайне сільське дитинство. Змалку був дуже відповідальним та працьовитим. Батьки завжди могли покластися на нього, як на дорослого, адже Віталій був старшим серед дітей», - згадує сестра воїна Людмила.

Вона каже, що ще у шкільному віці Віталій мав великий інтерес до технічних дисциплін, а також дуже захоплювався технікою. Він навіть колекціонував моделі мотоциклів та автомобілів. Зрештою таке захоплення переросло у фах машиніста-тракториста.

«Серед друзів Віталій завжди був в авторитеті. Мав допитливий розум та золоті руки. Завдяки наполегливості самостійно освоїв також фах будівельника. Був чуйним, нікому не відмовляв у допомозі. Багато односельців вдячні йому за його майстровитість», - розповідає сестра воїна.

Людмила згадує, що брат не міг знайти роботу у рідному селі, тому вирішив шукати кращої долі у столиці. У Києві Віталій працював на будівництві спеціалістом з оздоблювальних робіт. За словами рідних, працював тяжко й багато, адже чоловік прагнув забезпечувати сім'ю.

Саме в столиці Віталія й застала повномасштабна війна. Сестра з гордістю згадує, що він, не вагаючись, добровільно записався до загону тероборони та активно брав участь в обороні Києва. Коли ворога вигнали зі столичного регіону, чоловік зміг повернутися до відносно мирного життя. Але вже 26 січня 2023 року мобілізувався до лав Збройних Сил України.

Віталій служив в окремій механізованій бригаді 2-го танкового взводу 3-ї танкової роти танкового батальйону в/ч А4718.

У навчальному підрозділі здобув спеціальність механіка-водія танка. У грудні 2023 року захисник отримав контузію, через яку мав постійні проблеми зі здоров’ям, але навіть це не зупинило його, тож він продовжував боронити Батьківщину (від початку служби мав лише два тижні відпустки).

«Його побратими називали його Козанчело, а позивний в нього був «Козак». Віталій був дуже надійним і безвідмовним воїном, завжди виручав своїх хлопців у будь-який момент, навіть ризикуючи собою. Він мав найбільше з усіх бойових виїздів у підрозділі, його навіть називали найкращим водієм-механіком», - розповідає Людмила.

Життя Віталія Козака обірвалось 6 жовтня 2024 року під час бойового завдання поблизу Новоіванівки в Суджанському районі Курської області. Внаслідок атаки ворожого FPV-дрона захисник отримав поранення, несумісні з життям.

«В одну мить не стало рідної кровинки, не стало частинки серця усієї великої родини. Віталік назавжди залишися в наших серцях світлим промінчиком доброти, мужності і відваги, він наш Герой, наша гордість. Спи спокійно, рідненький! Тепер ти навічно з небесною вартою, а над твоєю могилою майорітиме синьо-жовтий стяг», - із сумом говорить сестра.

У воїна залишились син, батьки, а також брат із сестрою.

Людмила зареєструвала на сайті Президента петицію з проханням присвоїти Віталію Козаку звання Героя України, яка на момент цієї публікації набрала вже понад 21000 із 25000 необхідних підписів. Свій голос на підтримку петиції можна подати ще упродовж 15 днів.