Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом: постраждалі зможуть отримати репарації

«Який полон, яке рабство, насильство? Може, вам іще УБД дати?» — так зустріли правоохоронні органи заяву українки, яка повернулася з російської неволі.

Втомлена, змучена, налякана, щойно врятувавшись від переслідування катів, вона передусім прийшла до поліції, аби розповісти, що з нею зробили, й отримати допомогу. Натомість на неї чекало цькування й пересмішки співробітників.

«Вони тоді просто сміялися мені в обличчя. І я після цього довго не могла говорити, що пережила зґвалтування в полоні. Боялася такої самої реакції», — згадує мешканка Кам’янки-Дніпровської Олена Ягупова, одна з небагатьох, хто відкрито говорить про цей злочин.

Сусіди донесли, що її чоловік — військовий, і окупанти забрали її просто з дому. Щоб вибити інформацію, в СІЗО Олені влаштували допити з побиттям і тортурами.

«Мене били пляшкою по потилиці, кров текла по спині. Душили дротом від електрочайника, залякували, що пустять по руках. Начальник міліції погрожував у камері, що прострілить мені коліна, й кричав так, що аж синів», — розповідає жінка.

Чотири місяці вона провела в ізоляторі у селі Велика Білозерка. Після цього її продали в трудове рабство — разом з іншими полоненими рити окопи для російської оборони.

«Жінок іще залучали до хатніх робіт у будинках, які займали російські військові. Приїжджала машина з озброєними військовими, тебе забирали нібито на роботу. Ти гадаєш, що їдеш прибирати або прати, а фактично тебе везуть ґвалтувати. І жодних свідків цього не було», — каже Олена.

Загалом пів року жінка виживала в надважких умовах російської неволі. Коли повернулася до України, звернулася по захист і почала успішно боротися за свої права. Але після того першого звернення до правоохоронних органів, яке запам’яталося їй на все життя, про факт пережитого насильства вона говорити не наважувалася.

Від початку збройної агресії РФ 2014 року і з повномасштабним вторгненням сотні жінок і чоловіків в Україні стали жертвами сексуального насильства з боку російських військових. За словами міністра закордонних справ Андрія Сибіги, станом на червень цього року в Україні зафіксовано 342 випадки сексуального насильства, скоєні росіянами. Серед постраждалих — 236 чоловіків, 94 жінки, десять дівчат і двоє хлопців. Але це лише мала частина величезного айсберга. Основна проблема цього злочину — латентність. Потерпілі просто мовчать.

Українське законодавство та правоохоронна система виявилися не готові до кваліфікованого й коректного захисту такої категорії постраждалих. А окремі представники правоохоронних органів демонструють грубе ставлення до них, і цим провокують остаточно замовчувати цей злочин.

Серйозно над цією проблемою в законотворчому плані держава замислилася рік тому, коли її масштаби стали відверто загрозливими.

Аналітик Правозахисної групи «СІЧ» Віктор Філатов зазначає, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), — це воєнний злочин. Він потребує збору доказів за міжнародними стандартами з можливістю подальшого їх використання в міжнародних інстанціях. За його словами, це підвищує шанси притягнути найвище керівництво РФ до кримінальної відповідальності й забезпечити потерпілим отримання належних репарацій коштом країни-агресора.

«Щоби створити для потерпілих певну систему державних гарантій, почати треба з національного законодавства. Спочатку необхідно визначити для них окремий правовий статус», — пояснює Віктор.

В листопаді 2024 року Верховна Рада прийняла два важливі закони. Йдеться про:

• Закон «Про облік інформації про шкоду, завдану особистим немайновим правам фізичних осіб внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України»;
• Закон «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій».

Перший передбачає створення системи обліку інформації про шкоду завдану особистим немайновим правам постраждалих від агресії РФ. Другий визначає правовий статус жертв сексуального насильства та механізми надання їм допомоги, включно з грошовими виплатами та реабілітацією. Він уже підписаний президентом України, а набере чинності й запрацює в червні 2025 року.

Віктор звертає увагу на те, що цей закон має велике значення, адже націлений на реальну підтримку та відновлення прав постраждалих від сексуального насильства внаслідок російської збройної агресії.

«Передбачено, що заявник добровільно звертатиметься до спеціально створеної комісії, яка ухвалюватиме рішення про визнання або відмову у визнанні особи такою, що постраждала від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією РФ проти України. Постраждалою особою може визнаватися як жертва сексуального насильства, так і дитина, яка народилася внаслідок цього. Також цей закон дасть змогу забезпечити доступ постраждалим до невідкладних проміжних репарацій», — пояснює аналітик.

Право на невідкладні проміжні репарації охоплюватиме:

• отримання інформації про свої права та можливості їх реалізації;
• право на безоплатне проходження реабілітації незалежно від місця проживання;
• право на отримання невідкладної грошової виплати, безоплатну правничу допомогу;
• отримання тимчасового притулку для безпечного проживання;
• безоплатне отримання соціальних послуг.

Важливо зазначити, що розміру грошової допомоги в законі не визначено.

Досвід країн, які пройшли крізь жахи збройних конфліктів, показує, що для розслідування в кримінальному провадженні справ про вчинення сексуального насильства під час конфлікту можуть знадобитися роки. Це означає, що постраждалі можуть очікувати правосуддя над кривдниками й отримання репарацій десятиліттями.

Для Олени Ягупової, як і для сотень інших постраждалих, питання своєчасного отримання репарацій є дуже гострим.

«Я втратила здоров’я, зокрема психологічне, — каже вона. — Мені зараз потрібна реабілітація й підтримувальна терапія, гроші на лікування. Люди, які постраждали від СНПК так само, як і я, не можуть чекати, поки завершиться довготривале кримінальне розслідування, щоби почати відновлюватися».

Альона Ігнатієва, координаторка Центру допомоги врятованим, де надають підтримку, зокрема, жертвам СНПК, розповідає про можливість отримати невідкладну першочергову грошову допомогу.

Йдеться про співпрацю уряду України, Глобального фонду допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (Global Survivors Fund — GSF), громадських організацій та структур ООН. Спільними зусиллями було створено пілотний проєкт із надання проміжних невідкладних репарацій постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з війною. Виплати здійснювалися завдяки GSF.

Пілотний термін проєкту тривав з квітня до кінця жовтня 2024 року. У такий спосіб гроші отримали понад 300 постраждалих українців, а сума кожної репарації становила 3 тисячі євро.

«У цьому механізмі центри допомоги врятованим працювали як допоміжна ланка між постраждалими від СНПК і GSF. Наші центри були своєрідною точкою входження для подальшого отримання допомоги багатьма такими постраждалими. Людина зверталася до нас, ми розуміли, що вона постраждала від СНПК. Ми пропонували звернутися до GSF, передавали її контакти. Кейс-менеджер зв’язувався з нею, співпрацював, відбирав пояснення для встановлення хронології подій факту насильства. Далі всі матеріали відправлялися до комітету ідентифікації постраждалих», — розповідає Альона.

До складу комітету ідентифікації постраждалих входять двоє людей, які постраждали від сексуального насильства, двоє — з громадських організацій, двоє з уряду, а також представник GSF. Вони ухвалюють рішення про надання репарацій або відмову в їх наданні.

Альона додає, що виплата таких репарацій стала новою практикою у світовій історії. Вона відрізняється від класичних репарацій, які покриваються коштом країни-агресора. Зумовлено це тим, що людина, яка постраждала від сексуального насильства, потребує допомоги вже сьогодні. Тому Україна (за ініціативи віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної) за сприяння міжнародних і громадських організацій ініціювала такі невідкладні репарації.

Треба зазначити, що держава зацікавлена у сприянні фіксації якомога більшої кількості воєнних злочинів РФ, зокрема злочинів СНПК, та у відновленні справедливості. Урядовці й правозахисники працюють над проєктом проміжних репарацій разом із Офісом генерального прокурора, який безпосередньо розслідує такі злочини, а також із Міністерством юстиції, яке формує реєстр збитків. Цей комплексний підхід допомагає виявляти нові підтверджені випадки сексуального насильства під час війни, підвищує рівень довіри постраждалих українців до правозахисних структур і створює серйозну базу для реалізації закону «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від СНПК, та надання їм невідкладних проміжних репарацій».