23-річний боєць провів 80 днів в оточенні: пив сечу і ледве не зійшов з глузду від голоду і спраги

Боєць разом із побратимами понад 80 днів пробув в оточенні у Кліщіївці і ледве пережив атаку газом, яким росіяни намагалися отруїти наших захисників.

23-річний Владислав на псевдо "Бешкетник" – піхотинець 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр". Хлопець разом із побратимами понад 80 днів пробув фактично в оточенні у Кліщіївці Донецької області. Росіяни їх труїли газом, штурмували і вибивали артилерією. Наші хлопці відбивали штурми навіть тоді, коли у них скінчилася вода і всі припаси. Замість води їм доводилося пити сечу.

Історію мужнього захисника і його побратимів розповідає "Радіо Свобода".

"Мені сказали: топай на позиції, бо нема кому. Ми (з побратимом – ред.) пішли на позицію в Кліщіївку, біля церкви. Це звичайний бетонний погріб. Коли ми зайшли туди, то помітили, як на позиції залишився один із наших побратимів, він лежав. Він був настільки худий і обезсилений, що в нього видно було кістки та хребет", – розповідає "Бешкетник".

В перші дні новоприбулі на позицію намагалися відгодувати знесиленого від голоду і спраги побратима.

"Води уже на початку бракувало. Коли ми ще тільки виходили на позицію, нам запакували багато води, утім, поки ми йшли, то по дорозі зустрічали хлопців, у яких теж бракувало води і роздавали їм, бо ж розуміємо, як це потрібно. Так ми дійшли до своєї позиції лише з однією пляшкою води. За якийсь час у тому підвалі я почав малювали палички на стіні – скільки днів я тут прожив. Десь на другий тиждень води вже не було взагалі. В роті пересохло. Думаємо, ну все – треба вже щось робити. Доводилося пити "морсік" – дістав пляшку, відвернувся, помочився. Воно охолонуло – випив", – розповідає Владислав.

Пити сечу хлопцям довелося аж два тижні. Справа в тому, що воду, їжу і боєприпаси їм доставляли дрони. Проте тоді погода зіпсувалася і через сильний вітер дрони не змогли близько долітати.

"Нам командування сказало не виходити з укриття, аби зайвий раз не видавати себе. Пити хотілося настільки, що встаєш, а тобою аж хитає. Хотілося їсти. З глузду сходили від того, що не було їжі і води. Дах їхав моментально. В якийсь момент не стало зв’язку... Дах їхав настільки, що я почав вилазити із укриття. Без бронежилета, без каски. Я поліз шукати щось пити, їсти. Так виліз раз-другий – і знайшов колодязь. Ми каскою набирали ту воду. Я коли вперше приніс воду в підвал – вона була солодкою. Проста вода з колодязя була солодкою", – пригадує боєць.

Проте після таких вилазок їх одразу "вирахували" росіяни і стали нещадно атакувати з дронів, мінометів і артилерії, а потім навіть труїли газом.

"Спочатку нам розбили погріб, а потім нас почали закидати газами. Закидали так, що навіть протигаз не допомагав. Кидають два, три, чотири таких гази (газові гранати – ред.). Газ був настільки густий, що протигаз не допомагав, усе пече, дихати не можеш. Єдине, що рятувало, що я зрозумів – не треба панікувати, а дихати спокійно. Коли дихав спокійно – відбувалася якась фільтрація. Після газу кидають гранату. І так: газ – граната, газ – граната. Так, щоб ми вилізли звідти. Тобто щойно хтось вилізе – ранять гранати, другий – ранять, третій – хана. Тоді вони всіх з дрона добивають", – описує Владислав нещадну тактику росіян.

Хлопець додає, що бували такі дні, коли їжі взагалі не було, доводилося буквально збирати крихти з землі.

"Було таке, що ми вибирали "Мівіну" з землі. На позиції ти цінуєш те, що в тебе є. Цінуєш ту баночку тушонки, обдуваєш, жуєш. Сиділи голодні. І коли тобі скидають їжу – ти просто на сьомому небі від щастя. Я там навчився готувати їсти: нам скидали пюрешки, "Мівіну", галети. І оце коли ти "Мівіну" з галетами змішуєш – це було найсмачніше. Коли була тушонка – це взагалі рай! А бувало й таке, що дрони підлітали, але через вітер не могли скинути їжі. Тоді хотілося дуже їсти. Тоді дуже сильно схудли. Так, що живіт запав всередину, так усе виглядало некрасиво. Я важив десь 50 кілограмів, хоча моя вага десь 74-76 кілограмів", – розповів піхотинець.

Владислав розповідає, що у Кліщіївці залишилося дуже багато трупів – як росіян, так і наших бійців, евакуювати тіла яких не було змоги.

Раніше ми писали про відважного захисника Сергія Мушика, який 59 днів самотужки утримував позицію поблизу Кліщіївки Бахмутського району.