"Пивний путч" Гітлера: як погано підготований фарс провалився, але став трампліном для нацистів

Трохи більше як 100 років тому в Мюнхені відбулися події, які після їх завершення викликали серед представників політичної еліти Ваймарської республіки здебільшого посмішку і навіть глузування. Але дуже скоро виявилися, що абсолютно провальний "Пивний путч", який відбувся 8—9 листопада 1923 року на вулицях столиці Баварії, через дев’ять років став гарним трампліном для майбутнього тріумфу ще маргінальної на той час партії – націонал-соціалістичної.

Як кажуть, кепський приклад заразний. 28 жовтня 1922 року відбувся переможний марш італійських фашистів на чолі з Беніто Муссоліні на Рим. Влада виявилася неготовою до такого розвитку подій і просто віддала владу в руки "чорносвиточників". Хоч королівська Італія й опинилася серед переможців у Першій світовій війні, але невдоволення населення і частини еліти результатами перерозподілу "трофеїв" у Версалі, а також економічна криза призвели до блискавичної перемоги ще недавно також маргінальної фашистської партії.

Показово шмагання "головних паліїв війни"

Наприкінці війни ситуація у Німеччині була дуже складною і вибухонебезпечною. 9 листопада 1918 року в ході революції відбулося падіння монархії Гогенцоллернів і проголошення республіки. А через два дні в Комп’єнському лісі підписано перемир’я між Антантою та Німеччиною, яке зафіксувало приголомшливу поразку останньої в Першій світовій війні, хоча жоден солдат супротивника не знаходився на території колишньої Німецької імперії.

Ультимативні умови до переможених під час підписання 28 червня 1919 року Версальського договору виявилися занадто жорстокими. Британський історик Норман Дейвіс в книзі "Історія. Європа" писав: "…міжнародна атмосфера після конференції однаково була нездорова. Суміш помсти й цинізму, що проступала в діях переможних союзників, не провіщала добра. Східна Європа, первісне джерело конфліктів, і далі була нерегульована. На підписаних договорах ще не висохло чорнило, як чимало людей уже заходилися переглядати їх".

До величезних і болючих територіальних втрат Німеччині в Європі (Ельзас і Лотарингія, частина Шлезвіґу, західної Прусії, Мемель та Данциг, який став вільним містом), додалася за кілька років також окупація Саару, демілітаризація Руру та повна втрата колоній в Африці й в Азії. Це провіщало майбутню економічну та політичну кризу в державі, яка отримала назву Ваймарська республіка. Вона відтепер повинна була виплачувати грандіозну суму репарацій, про які після довгих перемовин було оголошено 1921 року – 132 млрд золотих марок; на сьогодні – еквівалент приблизно 440 мільярдам доларів США (до речі, останні суми за репараціями були відправлені 2010 року!).

У Німеччині було важко знайти людей, які б не лаяли демократичний уряд, представники якого підписували документи у Версалі. Країна, яка втратила не тільки території, але й кілька мільйонів своїх співгромадян на полях битв, опинилася майже відразу в ролі ізгоя. Могутня армія була демобілізована, формувався рейхсвер на мізерні 100 тисяч вояків, важке озброєння знищувалися. Флот був інтернований – більшу частину його затопили самі німці в гавані Скапа-Флоу у Шотландії 21 червня 1919 року.

Після показового шмагання "головних паліїв війни" розпочалася перманентна економічна криза, гіперінфляція в Німеччині досягла небачених висот. У 1922 році робітники отримували зарплатню і були вимушені бігти в магазини, щоб встигнути купити якійсь харчі. Німеччина не встигала робити виплати по репараціях. На початку наступного року німецька марка коштувала вже в тисячу разів менше ніж перед початком Першої світової війни. Восени 1923 року один долар США коштував чотири трильйони марок. В країні розпочався голод. Під час окупації Рурського басейну французькими та бельгійськими військами у сутичках загинуло понад сто мирних мешканців. Навіть уряд держави оголосив про пасивний опір окупантам. Як берлінська влада, яку підтримували соціал-демократи і центристи, так і правоконсервативні партії в жовтні 1923 року в зародку придушили можливий переворот, який готували комуністи за допомогою Кремля в Тюрингії та Саксонії.

Версальська система знаходилася під постійними атаками майже всіх політичних партій у Німеччині. Націонал-соціалістична німецька робоча партія (НСДАП), створена у лютому 1920 року, з перших днів була активним критиком мирних договорів у межах Версальської системи й свою модель запозичила у фашистів Муссоліні. Вона опинилася на крайньо-правому фланзі політичного спектра у республіці. Головними ворогами демократичного ладу стали саме нацисти та представники крайньо-лівого політичного спектра – комуністи. Їх об’єднувала ненависть до Версалю, і надалі ці партії часто голосували у рейхстазі солідарно…

Проте на 1923 рік нацистська партія була ще абсолютно маргінальною, вона відмовлялася брати участь у виборах до рейхстагу (вперше нацисти там з’явилися в кількості 12 осіб з 491!) у 1928 році. Навіть в переможному для них 1933 році на виборах у березні вони не отримали абсолютної більшості, привівши до парламенту 288 депутатів з 647.

Гітлер пішов ва-банк, копіюючи жовтневий переворот 1917 року

На осінь 1923 року НСДАП була скоріше регіональною баварською партією. Її лідер Адольф Гітлер вирішив іти ва-банк, якоюсь мірою копіюючи дії більшовиків під час перевороту в Петрограді у жовтні 1917 року. Нацисти запланували здійснити локальний переворот у Баварії і потім поширити свою владу на всю Німеччину. Цікаво, що схожі надії одночасно плекав міністр-президент цієї найбільшої землі держави Густав фон Кар – монархіст, який мав неабияку популярність. Чи думав він про всю Німеччину, чи намагався використати момент і досягнути незалежності лише Баварії, сказати важко. Але достеменно відомо, що 8 листопада 1923 року фон Кар повинен був оголосити у мюнхенській пивній "Бюргербройкеллер" про незалежність Баварії – нацистам цю інформацію повідомив їхній прибічник в поліції Вільгельм Фрік.

Отже, Гітлер вирішив перехопити ініціативу. Нацисти навіть провели генеральну репетицію перевороту в одній з місцевих пивних. Під час її Гітлер заскочив на стілець, щоб оголосити свою промову, але став падати і його підхопив кремезний водій Еміль Моріс. З другої спроби очільник НСДАП "призначив" лідерами вільної Баварії себе і знаменитого, дуже популярного генерала часів Першої світової війни, 58-річного Еріха Людендорфа – автора концепції "тотальної війни" на суші й на морі. Також він був одним із засновників теорії про "удар ножем в спину", яким була повалена Німецька імперія в листопаді 1918 року. Проте генерал навіть не знав про запланований путч.

Саме увечері 8 листопада 1923 року, дізнавшись, що урядовці і високі військові та поліційні чини Баварії прибули до вищеназваної пивної, великий загін штурмовиків з ветеранської організації Кампфбунд оточив її. Гітлер з групою озброєних нацистів увірвався до переповненої зали, коли Густав фон Кар розпочав виступ. Гітлер заскочив на стілець, витягнув револьвер і вистрілив у стелю, оголосивши про початок "національної революції" і майбутній похід до Берліна для усунення від влади президента, представника соціал-демократичної партії Фрідріха Еберта. Все тодішнє керівництво Баварії арештували, проте поводилися з ними чемно. У маленькій кімнаті поряд фон Кар і його підлеглі погодилися співпрацювати з Гітлером. А глядачі цього дійства у пивній невдовзі стали замовляти пиво для штурмовиків.

Друга людина в нацистській партії, льотчик-ас Першої світової війни Герман Герінг поїхав за Людендорфом. За кілька хвилин генерал зайшов до зали під оплески присутніх і навіть виказав невдоволення, що його затягнули в цю авантюру. Проте невдовзі він погодився співпрацювати з нацистами, а Гітлер, вважаючи, що справу зроблено, під особисте зобов’язання пізно увечері відпустив фон Кара й інших баварських високопосадовців. І навіть пообіцяв фон Кару посаду регента Баварії, а собі "залишив" пост імперського канцлера.

Перед тим він вже святкував "перемогу" на вулицях Мюнхена, відвіз на "прогулянку" арештантів, яким показував дерева у лісі, натякаючи на їхню долю у разі непослуху і зради. Забігаючи наперед, скажемо, що Густава фон Кара вбили у "ніч довгих ножів" 30 червня 1934 року під час великої чистки в СА; також тоді були розстріляні й деякі політичні противники Гітлера. Той ще був артист – не забуваймо, що Адольф Алоїзович взагалі то "родом" з мистецької богеми і був художником…

Проте вже наступного дня, 9 листопада (тобто рівно через п’ять років після початку Листопадової революції 1918 року, яку нацисти вважали ганебною датою в історії Німеччини) все змінилося. Гітлер за цілий перший вечір путчу так і не віддав наказ про захоплення урядових будівель: він вважав, що має абсолютну підтримку і в народі, і серед високопосадовців. Може, тому всю ніч він готував нові промови. Але ще вночі фон Кар підготував прокламацію, в якій заявив про відмову від всіх своїх заяв, які були зроблені "під дулами пістолетів". Він також зв’язався з берлінською канцелярією Еберта (путчисти навіть і не подумали захопити телеграф і пошту) і пообіцяв владнати справу власними силами.

І йому це вдалося блискавично. Коли рівно опівдні 9 листопада 1923 року нацисти разом із прихильниками великою тритисячною колоною вирушили до центру Мюнхена, на монументальній площі Одеонплац їх зустрів невеликий, але добре озброєний загін у сто поліціянтів. Після недовгих перемовин поліція відкрила вогонь (є свідчення, що першими стріляли нацисти).

Усього загинуло 16 нацистів та четверо поліцейських. Гітлера заарештували, як згодом і Людендорфа, який продовжував йти в напрямку загону поліцейських. Вони продовжували стріляти, але розступилися перед уславленим полководцем…

Тюрма, "Майн Кампф" та прихід до влади

Відбувся суд, який став справжньою маніфестацією – в очах багатьох німців нацисти виглядали вже мучениками за свободу країни. Гітлер отримав п’ять років тюрми, проте відсидів лише дев’ять місяців і був амністований; Людендорфа виправдали. У Ландсбергзькій в’язниці Гітлер замовляв їжу з ресторанів, приймав у камері, яку прибирали інші в’язні, своїх товаришів по партії, починав писати свій опус "Майн Кампф", який диктував Емілю Морісу, а потім і Рудольфу Гессу. Хоча останнім часом з’явилися свідчення, що частково майбутній фюрер Німеччини сам друкував текст на портативній друкарській машинці.

Після провалу путчу Гітлер вирішив переглянути стратегію партії, і невдовзі НСДАП вже розпочала боротися за владу легальним, демократичним шляхом. Що їм і вдалося здійснити 30 січня 1933 року, коли рейхспрезидент Німеччини Пауль фон Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером.

Наступного року після приходу до влади нацистів, на місці де відбувалися події, було збудовано Пантеон мучеників, присвячений загиблим прибічникам Гітлера.

Він був зруйнований вже 1947 року, після Другої світової війни. Нова влада Західної Німеччини встановила меморіальну дошку на честь чотирьох поліцейських, які загинули під час "Пивного путчу". Фарс у Мюнхені виявився лише прелюдією світової трагедії…