За місяць неможливо пройти якісний курс базової військової підготовки

Але він поступово покращуєтьсяДруга година теплої липневої ночі. До перевалкового пункту, де тримають мобілізованих, заходять представники місцевого ТЦК. Зачитують 15 прізвищ. Мого серед них немає. Зітхаю з полегшенням. Насамперед тому, що знаю: хлопців повезуть до навчального центру "Десна". Чув, що там жорстко. Тому краще не потрапляти.Моя доля вирішується за кілька днів. Усе тому, що маю відношення до однієї з бригад. Тому везуть у навчальну частину, розташовану за 50 кілометрів від домівки. Там приймають тільки за наявності відношення.Виявляється, прибуваємо завчасно. Роти ще не набрали.– Побув би ще тиждень удома, з батьками, – лагідно каже заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення, передивляючись мої документи. Бачить диплом про вищу освіту. – На офіцера не хочеш?Заперечливо хитаю головою і прямую отримувати форму. Видають дві футболки на щодень і одну "святкову", двоє штанів, "літні" берці, кітель, підштаники й майку під них, фліску, окуляри, каремат, спальник.Далі – їдальня. Нічого особливого. Суп на перше, гречка з курятиною, салат, компот, яблука.Час від часу на сніданок з'являються яйця. У неділю – йогурти. Їжа одноманітна і швидко набридає. Особ­ливо каші й курятина. Рятуємося тим, що передають рідні з дому. Тоді наїдаємося від пуза.У казармі нас 16 осіб. Залізні ліжка стоять одне на одному. Місця обмаль. Ти маєш звикнути до того, що люди хропуть, кашляють і пускають гази.Туалет на вулиці. Про унітаз не йдеться – цілишся в дірку. Душ у казармі також призначений тільки для офіцерів. Курсанти ходять митися в літній душ. Вода там холодна.Нас попереджають: точно застудитеся. Перехворіють усі, доки не виробиться колективний імунітет. Проблема в тому, що аптеки поруч немає. У магазині тільки льодяники. Двічі на тиждень приїжджає фармацевт і продає препарати.Перший тиждень порівняно легкий. Порівняно – тому що вставати все одно треба о 6:00 під несамовите "Підйом". Це якщо ніч минула без повітряних бентег. Якщо сирена пролунала, курсанти швидко підриваються з місць і прямують у заздалегідь визначене місце. Це чисте поле поруч із корівником. Стелиш на землю каремат, закутуєшся у спальник і "відходиш". Нам щастить, що на вулиці літо. Ще й бездощове. Якщо ніч тривожна, підніматися дозволяють о 6:45. У неділю – о 7:00.Сім днів нас ганяють на "лекції" у клуб. Вони відверто нудні. Капітан монотонно зачитує статут. Через кожні пів години, щоб убити час, оголошує перекур. Постійно повторює, що в нас легке життя, бо ще не склали присяги.Її складаємо за сім днів після прибуття. До того три тренувалися – ходити стройовим кроком і зачитувати текст. Як виявилося, не дуже й потрібно. Бо головне було – розписатися в тому, що ти відтепер "служиш українському народові".На присягу прибув комбат.– За місяць ми не зробимо з вас справжніх солдатів, – він відвертий. – Я все розумію: у кожного з вас свій вік і життєвий шлях. Просто постарайтеся без зальотів, щоб ми спокійно розійшлися.Спокійно не виходить. Після присяги один курсант відпрошується на "Нову пошту". Переконує, що йому особисто треба відправити додому ноутбук. До розташування частини не повертається. Цим підставляє всіх. Більшості з нас відмовляють, коли просимо звільнення на вихідний. Навіть на День Незалежності – тоді комбата підвищують із майора до підполковника.За півтора тижня після прибуття починається власне підготовка. Психологічна смуга. Ти маєш повзти крізь дріт, вилазити на стінку й кидати гранату. Особливо складно на фізо. Ганяють як сидорових кіз. Присідати, бігати, стрибати у швидкому темпі. Тільки-но намагаєшся зробити перепочинок, інструктор підходить і підганяє: "Давай, давай".Приїздять представники німецького телебачення. Мене готують до того, щоб дав їм інтерв'ю. Але журналісти обирають для спілкування рандомних курсантів. Потім знімають підготовку. Коли фільм виходить, бачу там себе у стійці, в якій мало нагадую справжнього солдата. Побратими регочуть.День на третій-­четвертий тіло звикає до навантажень. Але ти розумієш: попереду ще одне випробування – стрільбища. Вони починаються за три тижні після прибуття. Кількість патронів обмежена. За 14 вправ маємо випустити 729 патронів. Поруч із тобою постійно перебуває інструктор. На полігоні проводиш практично весь день. Після того як відстрілявся весь взвод, можеш спокійно відпочивати. Лежиш на траві та спиш. Бо сон – найцінніше для солдата. Треба ловити кожну можливість для нього, бо сильно втомлюєшся, після того як крокуєш 6 кілометрів у бронежилеті з наплічником та автоматом під нещадним сонцем.На фінальні стрільбища виїжджаємо за 60 кілометрів від частини. Вони тривають три дні, але запам'ятовуються тільки тим, що підпалили соняшникове поле. Влучили "трассером". Викликали пожежників, але гектарів п'ять згоріло. Під'їжджає комбат і ладнає справу з фермерами. Ті залюбки пристають на пропозицію самим постріляти "трассерами".Уже перед випуском у розташування частини прибуває бойова медикиня. Проводить із нами два заняття. Вона жорстка і, якщо ти, тягнучи товариша на собі, піднімаєш голову, без вагань б'є по ній.У день випуску, за 42 дні після прибуття, складаємо тести.– Якщо завалю, виженуть з армії, – жартує один із нас. 19 жовтня він загине в Донецькій області. А ще один – за кілька тижнів до того.Насправді тести – для галочки. Можеш обирати будь-яку відповідь. Майор збере папірці, і їхня подальша доля невідома.Нас випускають на початку ­вересня. Можна сказати, що потрапили на полегшений курс підготовки. Бо з 18 серпня він більш систематизований. Кожна бригада має свого інструктора. Вони ведуть не взвод, а конкретно тих людей, які потрап­лять у бригаду після закінчення на­вчання. Працюють із гранатометом – ми його в очі не бачили. Кидають бойові гранати, в нас були дерев'яні.Так намагаються розв'язати проблему некваліфікованого поповнення. На нього скаржаться практично всі головні інструктори бойових – не навчальних – полігонів.