80-річчя звільнення Аушвіца: спогади в'язня концтабору

27 січня 1945 року було звільнено один із найжахливіших нацистських концтаборів – Аушвіц-Біркенау (Освенцим), розташований на території Польщі. У цьому місці нацисти знищили понад 1,1 млн людей. Першими, хто побачив наслідки звірств гітлерівців, були солдати 60-ї армії 1-го Українського фронту, які відкрили ворота цього табору смерті.

Аушвіц став головним центром масового знищення євреїв через своє стратегічне розташування в центрі Європи. Як зауважив у коментарі Dw.com Крістоф Гойбнер (Christoph Heubner), німецький письменник і віцепрезидент Міжнародного комітету Аушвіца (IAC), це місце було обрано з логістичних причин – його зручне транспортне сполучення дозволяло нацистам ефективно організовувати депортацію жертв.

Нацисти систематично знищували мільйони невинних людей, перетворивши вбивства на добре організований «конвеєр смерті». Проте переслідування та розправи над неугодними групами розпочалися ще до створення табору. Вже після нападу Німеччини на Польщу у вересні 1939 року нацисти почали масові розстріли у Східній Європі. Ці злочини також були задокументовані і залишаться в історії як свідчення жахів нацистського режиму.

Спогади в'язня Аушвіца

92-річний Айвор Перл розповів, як вижив у концтаборі завдяки допомозі свого старшого брата. Решта членів їхньої сім'ї загинули. Про це повідомляє ВВС.

Айвор Перл народився в 1932 році в Угорщині в сім'ї ортодоксальних євреїв. Угорщина була союзницею нацистської Німеччини, і хоча в країні процвітав антисемітизм і було прийнято безліч законів, що обмежують права євреїв, спочатку більшість з них жили у відносній безпеці. Однак в 1944 році німецькі війська вторглися в країну. Близько 430 тис. угорських євреїв були депортовані, в основному в Аушвіц, в період між 15 травня і 9 липня 1944 року.

«Поїздка була жахливою. У мене сильно хворів живіт, і я просто лежав на підлозі. І я подумав про себе – я ж був дитиною – ну, хіба це не весело? Я їду потягом, я ніколи раніше не їздив на поїзді», – Айвор Перл пригадав, як у 12 років його везли до концтабору.

Чоловік не пам'ятає, як довго тривала поїздка; чотири чи п'ять днів, каже він. За цей час йому не давали жодної їжі.

«Я пам’ятаю, як я прийшов додому за два дні до того, як нас забрали, зі школи, і почув запах курячого супу. До цього часу вже був дуже великий дефіцит їжі. Я сказав: «Мамо, мамо, мамо, чи можу я трохи суп?» – вона сказала: «Не можна, тому що нам сказали, що ми поїдемо на поїзді – не знаю куди, не знаю коли, але ми повинні взяти їжу з собою».

Сім'я вже жила в гетто, і у них не було електрики. Щоб тримати суп у прохолоді перед поїздкою, мама Айвора поставила його в тіні дерева. Це був, згадує він, квітень чи травень.

Незабаром сім'ю Айвора забрали і посадили на потяг. Через десять хвилин після від'їзду його мати зрозуміла, що вони забули з собою той самий курячий суп.

Коли поїзд під’їхав до Освенцима, у Айвора досі болів живіт, і він лежав, згорнувшись калачиком, на підлозі. Тоді він почув, як хтось сказав: якщо запитають, скільки тобі років, відповідай, що тобі 16.

Усіх пасажирів поділили на дві групи: чоловіки в одній, жінки та діти – в іншій. Айвор згадує, що в якийсь момент побачив «німця з білими рукавичками, який сказав, що він – доктор Менгеле». Як стало відомо після звільнення концтаборів, Йозеф Менгеле проводив експерименти над ув’язненими і за це отримав прізвисько «Ангел смерті».

Нацисти направили Айвора Перла праворуч, де вже був його старший брат. Коли вони почали рухатися далі, хдопець побіг до своєї мами – але вона відправила його назад. Це був останній раз, коли він бачив її. Мати Айвора разом із двома молодшими сестрами і молодшим братом відправили ліворуч. На них чекали газові камери.

Очікуючи подальшого розподілу в сортувальному таборі, брат Айвора побачив їхнього батька. Айвору Перлу вдалося поговорити з ним. Однак якось вранці, під час переклички в таборі, чоловік пішов працювати – і більше не повернувся.

Весь цей час Айвор не знав, що насправді відбувалося в Аушвіці. Охоронці сказали, що дим йде з труб пекарні – і хлопчик вірив у це.

У багатьох вцілілих в'язнів концтаборів є татуювання з номерами, але не у Айвора. Спершу нацистам забракло чорнил через велику кількість угорських євреїв у черзі. Наступного дня татуювання зірвала повітряна тривога. Потім їм пообіцяли зробити це після переведення в Дахау, але цього так і не сталося.

«Я не знаю, чи відчуваю я сором, – розповідає Айвор про відсутність у нього татуювання. – Я думав, знаєте, що не заплатив повну ціну. Я досі пам’ятаю свій номер – 112021. Запитайте мій номер телефону – я не маю жодного уявлення. Іноді, якщо ви спитаєте, як звуть моїх дітей, я не згадаю їхніх імен. Але цей номер я пам’ятаю».

Після того як союзники звільнили нацистські концтабори, брати Перл опинилися в сільській місцевості Баварії, неподалік від Мюнхена (їх встигли перевести з Аушвіца). Спочатку вони планували пішки дістатися до Угорщини в надії знайти живих родичів. Однак невдовзі працівники Червоного Хреста повідомили, що, за наявними даними, більше ніхто з їхньої родини не вижив.

Тоді брати вирішили, що повертатися до Угорщини немає сенсу. Айвор зрештою залишився жити в Англії. Він був близький зі своїм братом аж до його смерті близько 10 років тому.

Айвор Перл пояснює, чому рідко говорить про свій досвід: «Все, що відбувалося там, було настільки нелюдським, що я відчуваю себе жахливо, розповідаючи про це».

Цей день проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни.

Зауважимо, що президент України Володимир Зеленський вшанував пам’ять жертв Голокосту. Він встановив лампадку біля меморіального знака «Менора» на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр».