Що гальмує кредитування та розвиток реального сектора економіки

Цикл реально позитивної ключової процентної ставки триває в Україні вже понад 2 роки. Однак, понесені державою витрати не справили впливу ні на гальмування інфляції, ні на зниження валютного попиту.

Крім того, рівень кредитування в Україні скоротився і станом на кінець 2024 р. становив лише 14,2% ВВП, що є природним наслідком жорсткої монетарної політики НБУ та ризиків невизначеності.

Зависока ціна позикових ресурсів дестимулює виробників залучати позикові ресурси, реальна вартість яких в середньому перевищує реальні темпи приросту виробництва. В 2024 р. реальна процентна ставка гривневих кредитів для бізнесу становила 9% річних, що втричі перевищує темпи приросту реального ВВП.

Кредити – це не тільки інвестиції в нарощування продуктивності реальної економіки. Кредитний канал – це ключовий канал монетарної трансмісії, який власне і дає змогу центральному банку зберігати спроможність ефективно досягати своїх інфляційних цілей в майбутньому.

На жаль, НБУ не приділяє належної уваги відродженню кредитного ринку України. НБУ в чергове захопився оцінкою стійкості банків, запровадженням нових (посилених) вимог до структури капіталу банків, розвитком нішових кредитних продуктів (на кшталт ESG-кредитування). Тоді як загальний кредитний клімат в країні залишається несприятливим, і вагомий вклад в цю «несприятливість» вносить саме базова ціна позичкових ресурсів.

І що далі? 23 січня Правління Національного банку прийняло рішення підвищити облікову ставку до 14,5% річних, що в реальному вимірі (за мінусом інфляції) становить 2,5% річних.

Формально рішення НБУ продиктоване підвищенням рівня інфляції та погіршенням стану валютного ринку. Так, за 2024 р. інфляція підвищилася до 12,0% в річному вимірі, а валютний попит (інтервенції НБУ) збільшився на 22% проти попереднього року (в т.ч. нетто-попит з боку населення збільшився в 3 рази).

Однак, облікова ставка НБУ в нинішніх умовах України не здійснює помітного впливу на інфляцію, а переважно слугує «інструментом» нарощування прибутковості банків та призводить до значних державних збитків.

Переважна більшість поточних проінфляційних чинників в Україні знаходиться поза межами дії монетарних інструментів НБУ:

• Зростання витрат в реальному секторі економіки (у зв’язку з коригуванням тарифів та використанням дизельної енергії) штовхає ціни вгору незалежно від розміру ключової процентної ставки НБУ.
• Дефіцит держаного бюджету диктується воєнними факторами і переважним чином  (на 93% в 2024 році) покривається із зовнішніх джерел, а тому не залежить від процентних ставок запозичень з внутрішнього боргового ринку.
• Погодні фактори, які спричинили підвищення цін на окремі категорії сільськогосподарської продукції, також не реагують на облікову ставку;
• Девальвація обмінного курсу гривні (що спричинила відповідний приріст цін імпортних товарів) залежить від керованих валютних інтервенцій НБУ та від притоку зовнішньої допомоги, а не від розміру облікової ставки НБУ.

Більше того, неспроможність монетарної політики впливати на інфляцію обумовлюється категоричною слабкістю каналів монетарної політики. Зараз у НБУ немає жодного адекватно працюючого каналу монетарної трансмісії. Ситуація на кредитному, фондовому, валютному та депозитному ринках не дозволяє ключовій ставці посилати продуктивні імпульси, які б спричиняли зміни попиту на споживчих ринках. Імпульси застряють або у процентній маржі банків, або просто у нікчемній величині самих ринків.

Про дисфункцію національної монетарної трансмісії свідчать наступні факти:

• мікроскопічний рівень ринкового кредитування (14% ВВП, 30% якого припадає на пільгові програми кредитування);
• гігантська процентна маржа банків, яка за час війни розширилася до 12,5% (вересень 2024 р.) і з’їдає початковий імпульс облікової ставки;
• низька схильність населення до банківських заощаджень: 60% вкладів належать 1% вкладників, банківські вклади населення становлять менше 20% від приватних споживчих витрат за рік;
• наростання валютного попиту в умовах покращення торгового сальдо;
• майже повна відсутність фондового ринку (в сегменті недержавних цінних паперів).

НБУ вперто не помічає несправності національної монетарної трансмісії та продовжує «таргетувати» апріорі недосяжні показники інфляції. Як наслідок, всі потуги таргетерів з НБУ є марними і лиши вимивають кошти з кишень платників податків у кишені банкірів.

Єдиним інструментом, яким НБУ міг стримувати інфляцію був режим фіксованого обмінного курсу. З жовтня 2023 року цей режим було скасовано, що не дало очікуваної валютної стабілізації, а навпаки, призвело до дестабілізації валютних очікувань, надмірних розтрат валютних резервів і, як наслідок, до прискореної девальвації гривні та виникнення девальваційно-інфляційної спіралі.

Населення не довіряє гривневим активам все більше і більше. Штучне приваблення гривневих активів без росту продуктивності економіки не дало результату.

За 11 місяців минулого року банки змогли залучити в банківську систему лише 26 млрд. грн. Натомість на придбання іноземної валюти населення за аналогічний період спрямувало 436 млрд. грн, тобто пропорція складає 1 до 17! (ще в 2023 р. відповідна пропорція складала 1 до 3).

Українське ноу-хау - привабити в банківську систему вільні гривневі кошти без розвитку інструментів кредитування – провалилася.

«Політика високих ставок» НБУ помітним чином не вплинула ні на привабливість гривневих депозитів, ні на стабілізацію валютного ринку, ні на цінову стабільність на товарних ринках.

На що дійсно вплинула висока ключова ставка НБУ, так це на збільшення прибутків банків. Завдяки росту процентних доходів від держави (проценти за ОВДП, депозитними сертифікатами та пільговими кредитними програмами), банківська система вже другий рік поспіль демонструє історично рекордні показники прибутковості, ліквідності та адекватності капіталу. За 11 місяців 2024 р. банки отримали 176 млрд. грн прибутку до оподаткування. 57% процентних доходів банки отримують від держави. В 2024 р. за оцінкою банки отримають від держави близько 200 млрд. грн процентних доходів. І такі астрономічні доходи – прямий результат процентної політики НБУ останніх років.

Варто не оминути також маніпулятивні прийоми НБУ з приховування об’єктивного рівня ключової процентної ставки. З кінця 2022 р. НБУ перейшов на так званий «монетарний дизайн нижньої межі» і став називати обліковою ставкою не серединний рівень процентних ставок інструментів НБУ, а процентну ставку за «найдешевшим» інструментом НБУ – депозитними сертифікатами «овернайт». У світовій практиці, як правило, ключовою ставкою називають найдешевшу ставку, за якою фінансові інституції можуть отримати позичкове фінансування від центрального банку. Станом на кінець січня 2025 р. такою «найдешевшою» ставкою в національному дизайні ставок є овернайт-кредити НБУ за ставкою 17,5% річних.

Ресурси банківської системи повинні відігравати іншу (більш прогресивну) роль у підтримці воєнної економіки. Позикові кошти банків потрібні для реалізації відновлювальних інвестиційних проектів, стимулювання повернення біженців, покращення зовнішньоторговельного сальдо.

Однак, політика НБУ (і зокрема останнє рішення його Правління) продовжує завдавати деструктивних шоків реальному сектору економіки, і лише достатній обсяг зовнішньої фінансової підтримки утримує економіку від сповзання у стан економічної кризи та валютної дестабілізації.