Трамп лякає — Путіну не страшно: чому миру в Україні по команді не вийшло

У Трампа таки не виявилося жодного плану закінчення війни в Україні.

Його й не було. Було передвиборче шоу, було бажання створити додатковий піар-привід — новий американський президент великий майстер створення шоу та інформаційних сплесків — але плану не було.

План — це хоча б, як у фільмі Чапаєв: беремо картоплю і — ось це ми, Петько! Ось це — білі! Ось тут ми поставимо кулемети!

Я закінчу війну за один день — це чудовий хід для шоу. Помітне гасло. Не більше. Але як звучить! Демократи — ідіоти (тут, звичайно, можна сперечатися, але факти є), а я молодець! Робимо так: я вийду на ґанок, весь у білому і ковбойському капелюсі, трусну рудими кучерями і скомандую: війна, стоп! Раз-два!

І тоді, напевно, раптом затанцюють хмари, злісний Путін стрепенется і заплаче! У Києві мені встановлюють кінну статую на місці пам'ятника Богдану Хмельницькому, а Хмельницького відправляємо в Москву — він домовлявся з ними, нехай тепер там стоїть!

Жарти жартами, але загалом багато речей у нашому світі тримаються виключно на репутації.

Репутацію США як головного хорошого хлопця на нашій планеті, найсильнішого, найвідважнішого, найсправедливішого і, коли треба, найнещаднішого, створювали з початку 20 століття. За ідеєю, точніше, за колишнім задумом, одного грізного окрику наддержави повинно було вистачити, щоб дрібніші хижаки розбіглися, мимоволі бризкаючи сечею і підтискаючи хвости. Але репутації не вічні. Створити їх — справа століть, а ось втратити можна за декілька років. Або навіть швидше. І якщо хижак має нещастя показати свою слабкість або нерішучість хоча б в одному епізоді, то розраховувати на те, що всі розбіжаться з його появою — абсурд.

Важливо Мир на 5 років — чи на 30? Що дасть Україні та людству друге президентство Трампа

У Трампа не було плану щодо закінчення війни в Україні. У нього немає плану, як отримати контроль над Панамським каналом. Він не знає, як заволодіти правами на Гренландію. Він явно не майстер тонкої інтриги і політичних ігор. Навіщо багатоходовочки? Схопив за коси, повалив, придавив і ... подобається — не подобається... але все це з напором, такою собі хамською харизмою і ковбойською чарівністю.

Мені не хочеться каркати, але Дональд Трамп — це офіс простих рішень Зеленського, але в джинсах, у картатій сорочці і з червоною від засмаги шиєю. Та сама ретельність опрацювання проблеми, та сама глибина розуміння процесів, тільки сил і можливостей побільше, хоча я не впевнений, що це в нашій ситуації плюс.

Я, звісно, не виключаю того, що не розумію деяких речей. Можливо, зараз у Кремлі виють від жаху і заправляють пір'яні ручки, щоб підписати мирні угоди і повернути нам усе — плюс Курськ, Бєлгород і Воронеж як вибачальний реверанс.

Але, думається мені, це не так.

Я вважаю, що зараз не існує жодного плану примирення, крім грізних окриків "а ну припинити! Ми вам зараз покажемо, які у нас довгі й товсті санкції!" і годування хижака закривавленими шматками України. Я ілюзій не маю, я добре розумію, що замирення в будь-якому разі буде за наш рахунок. Мене турбує не нинішня втрата, мене лякає перспектива знову опинитися віч-на-віч із людожером за кілька років. З навченим людожером, який більше не буде йти на Київ парадними колонами, а накатить як слід.

Можливо, Америка поверне собі контроль над Панамським каналом, змінить режим у Венесуелі, закошмарить Данію і змусить її відмовитися від Гренландії, але Росія, як я думаю, — це дещо інший випадок. Одними понтами з Іржавого пояса пітерський блатняк не злякати. Там теж вміють в понти і розчепірювати пальці.

Взагалі-то, коли на міжнародній арені сходяться дві ядерні держави, керовані за принципом: а давайте ми вдаримо сюди кувалдою і подивимося, бахне чи не бахне, мені найбільше хочеться опинитися у Веллінгтоні. Але не факт, що це врятує.

Важливо Трамп як новий Пригожин: що показала перша реакція Росії на ультиматум президента США

Я дуже сподіваюся на те, що мої припущення помилкові. Що США посадять Путіна за стіл переговорів і доб'ються миру, не згодувавши цьому покидьку Україну, що, до речі, не виключений варіант. І ми отримаємо натомість втрачених територій, зруйнованої економіки і тисяч загиблих не тимчасове перемир'я на умовах агресора, а міцний мир із гарантіями неповторення трагедії.

Але для цього, боюся, потрібні більш рішучі дії, ніж загрозливі крики і побрязкування тестикулами. Чи готові США і союзники вводити на територію України миротворчі сили, чи готові брати під приціл російські об'єкти, валити ціни на нафту на кілька років, відкривати справжнє полювання на тіньовий російський флот, прикривати платіжні системи, блокувати експорт та імпорт Росії, примусити Індію доєднатися до санкцій, домовлятися (коштом чого????) із Китаєм, чавити дрібну нечисть із ядерними ракетами, на кшталт Ина? І як усе це робити без плану? Без попередніх консультацій із партнерами? На які гроші? І, головне, як пояснити необхідність цього американському народу? Наводити лад на Мексиканському кордоні в рази легше, наочніше і приємніше для влади і виборців. Європа далеко, а Мексика близько. Своя сорочка ближче до тіла, дешевше і має всі шанси окупитися. А Україна — це далеко, дорого і не очевидно за корисністю.

На гонорі та колишніх заслугах після Афганістану і трьох років війни в Європі вже не виїхати... на жаль, звісно, але Путін будь-хто, але не дурень, і прекрасно усвідомлює, що зробити йому нічого не можна, вбивати не вб'ють, а погрози він спокійно переживе.

Що в цій ситуації залишається нам?

Загалом, кажуть, що віра творить чудеса. А у відритій скриньці Пандори залишилася тільки надія.

Веллінгтон далеко. Движу там немає) Залишається сподіватися. І робити все, що можна, щоб не програти. Не програти остаточно — це теж результат. Можна сказати, перемога.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Операція "Сто днів": чи зможе Трамп зупинити російсько-українську війну