Сертифікація психологів та психотерапевтів: як це відбуватиметься та що дасть фахівцям і їх клієнтам

Останній скандал із психотерапевтом Олегом Чабаном, а до цього набагато більший – зі Спартаком Суботою, а також величезна кількість оголошень від різноманітних психологів в кращому разі змушує людей довго ламати голову, як же обрати фахівця, щоб не нашкодити собі, а в гіршому - взагалі відбиває бажання звертатись по психологічну допомогу. Відокремити фахівців від тих, хто себе тільки такими вважає, повинен закон
про систему охорони психічного здоровʼя в Україні. Він має врегулювати ринок послуг з охорони психічного здоров’я, інтегрувати пов’язані з цим питання в усі сфери життя, забезпечити захист від некваліфікованого втручання в тонку душевну сферу.

20 січня цей закон було направлено на підпис президенту. 

«Кожен українець матиме гарантію, що звертається до справжнього фахівця, а фахівці, зі свого боку, зможуть отримати офіційне визнання», - обіцяють в Міністерстві охорони здоров’я. Йдеться про запровадження сертифікації психологів та психотерапевтів.

Як це відбуватиметься і які вимоги будуть поставлені до спеціалістів, Коротко про розповіла віцепрезидентка Української психотерапевтичної ліги, генеральна директорка Європейської школи психології Христина Кудрявцева.

Нацкомісія, реєстр і шість років доброї волі

- Христино, багато пишуть, що в законі визначені певні поняття в сфері охорони психічного здоров’я, і це наближає нас до Європи.

- На мою думку, найціннішим є те, що закон розмежував такі сфери діяльності, як психологічне консультування і психотерапія. Чому це важливо? Тому що була плутанина. За радянською парадигмою психотерапія асоціювалася з медикаментозним лікуванням і стояла поруч із психіатрією. Західна парадигма ділить психотерапію на медикаментозну, яка відноситься до лікарської сфери, і немедикаментозну. Тобто це дві різні професії.

Все, що стосується немедикаментозної психотерапії, регулює Страсбурзька декларація про психотерапію 1990 року. На ній базується підготовка психотерапевтів в західних країнах. Наш закон синхронізував українську систему охорони здоров’я із системою Західної Європи. Тобто тепер визначено, що є психіатрія – медикаментозне лікування, є немедикаментозна психотерапія, є психологічне консультування. Є чітка структура для розуміння клієнтів, є прописані освітні вимоги і умови сертифікації.

- Зараз людина з будь-якою освітою може пройти тримісячні курси, отримати сертифікат психолога, назватися психотерапевтом і відкрити приватну практику. Чи ставить закон цьому перешкоду?

- Взагалі так, закон це має змінити. Але не дуже скоро. Закон буде введений в дію через рік після набуття чинності. Шість років сертифікація буде добровільною і тільки після цього – обов’язковою. Поясню, як це працюватиме.

Якщо я хочу практикувати і називати себе психологом-консультантом або психотерапевтом, мені треба буде отримати підтвердження такого права. На психолога-консультанта сертифікуватиме Національна комісія з питань психічного здоров’я, створена при Кабінеті міністрів. На психотерапевта сертифікуватимуть саморегулівні організації, які будуть акредитовані цією ж Нацкомісією.

Саморегулівні організації - це галузеві об’єднання фахівців, як наша Українська психотерапевтична ліга або Українська національна асоціація психологів. Вони можуть подаватися в реєстр Нацкомісії, якщо відповідатимуть ряду вимог, що прописані в законі. Наприклад, 5 років роботи, відповідність міжнародним етичним кодексам і нормам тощо. Основою для сертифікації психотерапевтів будуть стандарти, які працюють по всій Західній Європі.

Також буде створений, і це важливо насамперед для споживачів, Реєстр надавачів послуг у сфері психічного здоров’я. До нього вноситимуться всі сертифіковані спеціалісти. Для прикладу: в інтернеті ви знайшли рекламу психотерапевта Марії Іваненко, вона вам імпонує. Шукаєте таке прізвище в реєстрі - пересвідчуєтеся, що такий фахівець має сертифікат, тобто право працювати психотерапевтом. Або не знаходите такого прізвища, і тут уже вирішуєте самі – довіряти рекламі чи ні.

Тільки диплома недостатньо

- Чи буде обов’язковою для сертифікації профільна освіта?

- Так. Для сертифікації психолога-консультанта буде потрібно психологічна освіта не нижче ступеня бакалавра, а також теоретичний курс по освіті для психіатрів. Останнє необхідно, щоб вміти відрізняти норму від патології. Бо консультант працює з нормою, а все, що не норма – це царина психіатра.

На додачу до цього закон вводить таке поняття, як безперервне професійне навчання та розвиток. Це те, що зараз є у медичних працівників. Вимога означає, що після того, як людина закінчила вуз і отримала диплом, вона не може зупинятися, має постійно проходити додаткові курси, додаткові програми, щоб підвищувати свою кваліфікацію. У якому об’ємі, закон поки не говорить, думаю, що це буде врегульовано підзаконними актами. Психологія розвивається шаленими темпами, і весь час з’являється щось нове.

Отже, підсумовуємо сертифікаційні вимоги для психолога-консультанта:

• ступінь бакалавра,
• плюс теоретичне навчання пропедевтики (вступний курс. – Ред.) психічних розладів,
• підтверджене сертифікатами безперервне навчання.

- Чи передбачена для психотерапевтів медична освіта?

- Ні, бо йдеться, нагадую, про немедикаментозну терапію. В законі прописано, що законодавство про психічне здоров’я має бути синхронізоване з європейськими вимогами і гармонізоване з вимогами ВОЗ та Північноатлантичного альянсу. Медикаментозна психотерапія у нас регулюється законом про психіатрію, немедикаментозна – нещодавно ухваленим законом про психічне здоров’я.

Для немедикаментозних психотерапевтів прописані такі вимоги сертифікації:

• вища психологічна освіта ступенем не нижче магістра,
• пропедевтика психічних розладів,
• 4 роки підготовки в міжнародно визнаному терапевтичному методі,
• безперервне професійне навчання, підтверджене документами.

Під наглядом супервізора

- Виходить, що психологи і психотерапевти поставлені в жорсткіші умови за інші професії. Якщо там професійне вдосконалення є справою добровільною, то тут постійно вчитися – обов’язок. Чи реально це виконувати, а ще й заробляти собі на життя?

- Так, цілком реально. В усьому світі ця освіта побудована таким чином. Я отримала диплом магістра по психології і вступила у програму за терапевтичним методом. Протягом навчання я маю право брати клієнтів під керівництвом супервізора. Тому, по суті, я і навчаюсь, і вже працюю в якомусь форматі. Це відбувається паралельно. Всі програми підготовки за міжнародними стандартами передбачають, що психотерапевти-інтерни можуть практикувати під наглядом супервізора.

- Що таке супервізія в психології?

- Це процес, коли більш досвідчений психолог, який має спеціальну додаткову підготовку, проводить аналіз роботи починаючого спеціаліста з його клієнтом. Припустимо, я супервізор, у мене є група учнів. Один з них приносить мені свій кейс. Розповідає, що до нього звернувся клієнт на ім’я Сергій (імена завжди вигадані – це вимога супервізії). У Сергія панічні атаки і розлади сну. Як психолог, мій учень використав до чоловіка певні інструменти. Сон у Сергія поліпшився, але панічні атаки ще присутні. Я з позиції свого досвіду і вміння аналізувати пояснюю, де спрацювано правильно, а де доцільно використати інших підхід.

Супервізія – це допомога старшого молодшому, щоб гарантувати екологічність роботи початківця, дотримання принципу «не нашкодь» і сприяти розвитку професіонала.

Тарологи психологами не визнаються

- В законі йдеться про доказові практики психотерапевтів. Як їх відрізнити від недоказових? Бо психологічних і психотерапевтичних шкіл та методів ну дуже багато.

- У кожній країні існує перелік методів, які є визнаними, бо доведена їх ефективність. В Україні такий перелік востаннє був затверджений наказом МОЗ у грудні 2023 року. Надалі він може мінятися, розширюватися. Окремо є списки, затверджені міжнародними та європейськими організаціями. Скажу чесно, навіть я не можу розібратися в отих усіх методах. Тому хочу зробити підказку для споживачів.

Всі списки містять психодинамічну або психоаналітичну терапію і когнітивно-поведінкову. Оці два методи і похідні від них повсюдно визнані і широко практикуються в усіх куточках світу. Якщо ви напевне не знаєте, що саме вам потрібно, шукайте спеціалістів такого профілю. Це класика. Все інше міняється від країни до країни.

- В інтернеті можна зустріти багато реклами від психологів-тарологів або психологів-гіпнотерапевтів. Це доказові практики?

- Тарологи не визнаються як психологи ніде у світі. Ставлення до гіпнотерапії різне. Є гіпнотерапія по Еріксону, вона в багатьох країнах є визнаною (в переліку МОЗ України також значиться як доказова. – Ред.), але, крім того, існує ще багато шкіл. Коли запрацює сертифікація і з’явиться Реєстр надавачів послуг у сфері психічного здоров’я, споживачам буде легше орієнтуватися.

Реєстр має запрацювати через рік-два

- Чому обов’язкової сертифікації треба чекати шість років?

- Одразу ламати все через коліно небезпечно, треба провести багато підготовчої роботи. Але Реєстр надавачів послуг має запрацювати раніше, коли почнеться добровільна сертифікація. Думаю, через рік–два. Всі психологи і психотерапевти, які мають відповідну освіту, підтверджену документами, подаватимуться на сертифікати, реєстр наповнюватиметься, споживачі зможуть на нього орієнтуватися. І проблема перевірки методу лягатиме на Нацкомісію, а не на споживача.

- У людей зараз упереджене ставлення до створення нових регулюючих органів. От і щодо Нацкомісії з питань психічного здоров’я кажуть, що є ризики корупції і бюрократизму.

- Хочу відмітити, що Нацкомісія складатиметься наполовину з представників влади, наполовину - з представників професійних спільнот. Останні будуть відбиратися на конкурсній основі. Там, де є регуляція, завжди присутній ризик корупції. Але в даному разі ринок регулюватиметься 50х50 державними і професійними організаціями, і це добре. А що ринок мусить регулюватися, то це очевидно. Загалом я оцінюю цей закон позитивно, він виважений. Ми боялися, що буде більш жорстка регуляція.

- Закон зобов’язує психотерапевтів та психологів інформувати клієнта про стан його психічного здоров’я. Чому з’явилася така норма?

- Це досить стара і довготривала професійна дискусія: всю чи не всю правду казати пацієнту про те, що з ним відбувається. Професійна спільнота все більше доходить висновку, що треба говорити всю правду, і не важливо, травмує це людину чи ні. Закон це теж зафіксував.