"Срачі" як національний спорт? Чому українці запекло сваряться в мережі, пояснення соціального психолога

В українських соцмережах не минає й тижня без публічної сварки, як-от у випадку із гучним фрагментом інтерв’ю журналіста Віталія Портнікова щодо мобілізації (причому не всі коментатори подивились те відео).

Лише протягом місяця ми, як суспільство, встигли почубитися навколо щонайменше чотирьох "благодатних" тем. Зокрема, не добирали слів при критиці частково згенерованої ШІ обкладинки книжки видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", дісталося шаблі Мазепи на рингу в Ер-Ріяді та Ханукії на Майдані.

Чому "срачі" такі популярні, чому українці такі войовничі за екранами, і чи є це нашою особливою рисою, "Телеграфу" пояснив політичний психолог, головний науковий співробітник відділу психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Вадим Васютинський.

Самоствердитися за рахунок інших. Чому це популярно

Рівень цього явища приблизно однаковий у різних суспільствах, каже Васютинський. Однак цього трохи менше у демократичних суспільствах, де громадяни вже звикли до свободи слова та це є давньою традицією.

"Чому здається, що у нас цього явища відносно більше? Ми — молода демократія, яка відносно недавно здобула цю свободу. 30 років — це зовсім недавно в історичному й психологічному контексті. Внутрішні потреби не міняються за рік чи два, це справа покоління. Коли люди, які були позбавлені можливості вільно висловлюватися, її отримують, то вони спочатку бояться та не наважуються щось сказати. Поступово процес підтягується і далі вони починають діяти. І в багатьох випадках неадекватно, зловживають цією свободою", — зазначив Васютинський.

Другий момент — психологічний. В основі зловживання свободою та ображання когось лежить потреба самоствердження. За словами психолога, кожна людина має потребу самоствердитися у своєму середовищі. Ця риса відрізняється у кожної людини: хтось самостверджується на кожному кроці, у когось потреба малопомітна.

"Ця потреба йде з дитинства і найбільше загострюється в підлітковому віці, коли дитина намагається стати дорослою особою. У цьому намаганні вона вчиться бути самостійною, отримувати результат, нести за це відповідальність… Коли підліток має потребу самоствердитися, проявити себе, викликати інтерес до себе, захват собою, якимись такими адекватними способами в інтелекті, мистецтві, спорті — з ним проблем менше. Але здобути визнання такими адекватними методами може лише меншість, невелика частина, 10%, може 20 %. Більшість не має таких методів, щоб привертати до себе увагу", — каже Васютинський

Тому частина підлітків, особливих хлопчиків, вдається до самоствердження через приниження інших. Мовляв, якщо я принижую людей навколо себе, то тим самим я у своїх власних очах стаю вищим та самостверджуюся.

Такого типу поведінка підлітків зберігається в певної частини дорослих. Насамперед у тих, хто у своєму подальшому розвитку у сімейному, професійному житті або в якихось інших сферах, не зумів домогтися визнання, поваги, доброзичливого ставлення, позитивної оцінки з боку оточення.

"Вони найохочіше, найефективніше використовують оцей спосіб самоствердження через приниження інших. Це меншість. Але це дуже помітна меншість. Вони як правило активні. Офлайн, як правило, таких людей, як правило недолюблюють, часто побоюються", — каже Васютинський.

Інтернет зробив таких людей помітнішими

До доби інтернету це все не було помітним. Так, потреба самоствердитися шляхом приниження інших існувала, але мережа дала змогу проявитися таким особам.

"Інтернет дав змогу кожному з нас заявити про себе на весь світ. Зараз ти можеш це зробити як завгодно, кому завгодно, куди завгодно. Наприклад, жорстко наїхати на політика, співака, блогера, на когось свідомого. Обізвати, принизити та почуватися задоволеним. Ти досягнув задоволення цієї потреби, мовляв, який я молодець. І не тільки перед собою, а і перед тими людьми, які читатимуть", — розповідає психолог.

Можливість заявити про себе на весь світ є спокусою. Вона дуже провокує людей заявити про себе агресивно.

"Ті люди, фахівці, що оцінюють обґрунтовано когось там, роблять це здебільшого, не агресивно. Бувають політичні баталії, дискусії, але здебільшого вони не вживають там лайку, уникають принижень. Частіше до принижень вдаються малокомпетентні та цим заповнюють брак компетентності (про який вони не здогадуються). Вони завалюють агресивним тиском, напором", — пояснив Васютинський.

До цього додається анонімність спілкування в інтернеті. Люди ховаються за своїми анонімними аватарками й не називають себе.

"Дуже багато таких отримує задоволення через те, що, мовляв, от я тут написав, от так, і ніхто не знає, що це я. Соціальні психологи вже давно звернули на це увагу. Такі дискусії, які ми називаємо срачами, в інтернеті, набагато гостріші ніж у реальному житті", — каже експерт.

В інтернеті тут нічого не обмежує, ви не залежите від цієї людини. Анонімне спілкування — ніби трішечки несправжнє. А з другу боку, воно теж задовольняє наші потреби самостверджуватися.

Ефективність різких висловів в інтернет-срачах надзвичайно перебільшена.

Але людям здається, що десь вони щось сказали і всі це відразу сприйняли як істину.

Чому суспільство завжди буде сперечатися

Щодо ситуації з Портніковим, то він зачепив справді певні комплекси великої частини суспільства, яка не хоче воювати, каже Васютинський. Це був випадок, коли Портніков насипав солі на рані.

"Але тут зреагувала частина людей, які всіляко уникають цієї самої участі. Люди намагаються це якось пояснити. Вони ж не хочуть думати, що я боягуз і мерзотник, а навпаки мають якось витлумачити та виправдати. Одне з популярних виправдань — чому я маю воювати, а діти депутатів не воюють. Я не знаю відсотки, це (те, що представники еліти та їхні діти не воюють — Ред.) не зовсім правда. Портніков, фактично, цей аргумент знецінив… Йому часто властиві такий іронічний тон з приводу багатьох питань. І тут він теж його так дуже яскраво застосував. Тобто мало того, що він сказав, що ви маєте воювати, він ще трохи, ніби поглузував із цих, так званих простих людей. Це викликало обурення. За формою це було не дуже правильно", — зазначає психолог, пояснюючи отриману реакцію.

Водночас існує протиставлення "свої-чужі" - ми єднаємося зі своїми, протиставляємо себе іншим. Споконвічна мрія багатьох ідеологів, що колись люди об'єднаються - дуже наївна.

"Такого ніколи не буде. Таке може бути тимчасово, якщо на Україну нападуть інопланетяни, то люди об'єднаються на якийсь час. Не вірю, що колись людство зустрінеться з інопланетянами, ймовірність практично нульова. Це означає, що людство ніколи не об'єднається цілком", — констатує психолог.

Як краще домовлятися

Васютинський зізнається, що тут важко щось порадити. Адже якщо людина потребує випустити свою жовч — то їй треба це зробити.

"Вона це може зробити у себе, вдома, в сім'ї. А може зробити це в інтернеті. Якщо вже вибирати, де це зробити, то краще вже в інтернеті. Так що навіть не можу сказати, що не вихлюпуйте. А тримати в собі негативні емоції не рекомендовано, їх треба розряджати на комусь, на чомусь. Коли не було інтернету, там, радили зробити макет вашого начальника і лупцювати його. У цьому розумінні, інтернет навіть виконує якусь таку психотерапевтичну функцію. Бо деякі не вміють інакше вибудувати свою саморегуляцію емоцій", — зазначає психолог.

А що стосується людей публічних, лідерів громадської думки, політиків, журналістів, які задають тон дискусіям — тут одна порада. Варто уникати надто радикальних думок та суджень. Вони можуть бути правильними лише в крайніх ситуаціях.

"Коли ми говоримо, що треба зрозуміти чи виправдати Путіна, то цього не повинно бути. Об'єктивна ситуація: або ми, або вони… Але в інших контекстах, коли такої потреби немає, в оцінці стосунків між українцями треба висловити свої думки коректно. Треба бути ерудованим, тобто, мати запас слів, не вдаючись до образ і принижень", — розповідає Васютинський.

Психолог підсумовує, що у питаннях, коли мова не йде про ворога, варто бути поміркованими наскільки це можливо.

Раніше "Телеграф" писав, як парамедикиня Пташка звернулася до українцівта закликала уникати срачів.