Військових не можуть судити цивільні? Чи дійсно повернення спеціалізованих судів подолає проблеми

Одна з головних новин останніх днів, резонасне затримання трьох командирів, які обороняли Харківщину минулої весни. Судовий процес змусив багатьох задуматися про те, якими принципами має керуватися правосуддя стосовно військових.

Цілком логічне питання полягає в тому, чи в змозі цивільний суддя районного суду розібратися в тому, чи були дії конкретного генерала причиною неуспішної бойової операції? Або ж чи мають прокурори, які звикли розглядати сімейні спори, поділ майна або хуліганство, достатньо компетенції, аби встановити винного у тяжких наслідках на фронті? Наскільки їхній вирок буде неупередженим? Та чи є різниця у тому, чи були вони колись у лавах ЗСУ, чи тримали у руках зброю та що взагалі знають про особливості військової служби?

Ці питання "Телеграф" вирішив поставити безпосередньо правникам.

Військові суди в Україні були, але зараз ліквідовані

Перше, що варто розуміти: ще донедавна кримінальні справи за участю військових розглядали уповноважені військові суди. Щоправда, ці структури не можна вважати прикладом ані справедливості, ані ефективної організації.

Судді, здебільшого випускники військового інституту Міністерства оборони, який знаходився в Москві, фактично відтворювали радянську модель правосуддя. А командування нерідко користувалося фактичним імунітетом від відповідальності.

У 2010 році указом тодішнього президента Віктора Януковича всі військові суди були ліквідовані. Серед озвучених причин були скорочення чисельності Збройних сил України та намір наблизити правову систему до європейських норм.

На той момент чисельність армії скоротилася до 119 тисяч осіб – уп’ятеро менше, ніж на початку 1990-х років.

З початком російської агресії у 2014 році ця цифра почала стрімко зростати. І вже за три роки можна було спостерігати наслідки ліквідації військових судів – окремі судові вироки викликали нарікання навіть у найвищого військового командування.

Тому Петро Порошенко, який на той час обіймав посаду президента, виступив з пропозицією відновити попередню практику. Він був упевнений, що рішення військових судів не будуть ставитися під сумнів самими військовими.

— Оцінювати дії командирів у бойових обставинах повинні військові спеціалісти, військові експерти та військові судді, а не цивільні. Принаймні зараз, поки триває ця жахлива підступна гібридна війна, — заявив тоді президент.

Пізніше у парламенті було зареєстровано декілька законопроєктів щодо цього питання, однак їх не підтримали. Врешті-решт, військові злочини продовжили розглядатися судами загальної юрисдикції.

У 2025 році, коли Сили оборони України налічують близько мільйона військовослужбовців, проти частини з яких відкриті кримінальні провадження, питання повернення військових судів досі не знаходить спільної думки. І цьому є кілька пояснень.

На криміногенну ситуацію в армії певним чином вплинула хвиля мобілізації

Як говорить у розмові з "Телеграфом" відомий адвокат Віталій Титич, армія — це велика кількість людей, і мова йде не лише про військових, а й загалом про Сили оборони.

— Загальна цифра — це понад півтора мільйона осіб. Очевидно, що це складна конгломерація, що функціонує в екстремальних умовах. Тому кількість кримінальних правопорушень ні про що не говорить, — говорить юрист.

Причини цих правопорушень можуть бути різними. Починаючи від банального вживання алкоголю та наркотиків, і закінчуючи корупційними злочинами штабних, які оперують грошима та іншими ресурсами.

За словами Титича, хвиля мобілізації занесла до армії людей з різних верств суспільства, багато з яких принесли з собою власні проблеми.

— Кримінальні правопорушення в армії дуже різноманітні, і їх не можна об'єднувати під одним визначенням, — зауважує Віталій Титич.

Нагадаємо, масштаби кримінальних проваджень проти військовослужбовців в Україні сягають десятків тисяч. І лише 60 тисяч з них стосуються самовільного залишення частини (СЗЧ). Таку статистику надає Офіс генерального прокурора.

"Потрібно дивитися в корінь"

— Коли йдеться про те, чи може цивільний суд розглядати справи військових, важливо відзначити, що в різних країнах це питання вирішується по-різному, і так склалося історично. Однак неправильно і навіть шкідливо для суспільства вважати, що створення військової юстиції — не лише судів, а й усієї системи — розв'яже всі проблеми. Це помилкова думка, яка відвертає увагу від реальних проблем, — говорить в розмові з "Телеграфом" Віталій Титич.

Він переконаний: навіть якщо нова система військової юстиції буде створена, це не гарантує справедливості та кваліфікації вироків. Ми запросто можемо повернутися до так званої нескінченної судової реформи, яку насправді ніхто не реалізував. Якби її проводили раніше, то сьогодні не виникло б стільки запитань щодо цієї теми, вважає відомий юрист.

— Проблема не лише у відсутності спеціалізованих судів, а й у системних вадах судової системи. Створення нових інституцій із використанням псевдоконкурсів лише підвищує ризик того, що до них можуть потрапити ті самі фахівці, які не здатні забезпечити якісне правосуддя. І немає різниці, чи це буде військовий суддя, чи цивільний — якщо людина некомпетентна або морально й інтелектуально недієздатна, результат залишиться таким самим, — пояснює він.

Він не знаходить у цьому жодних позитивних аспектів. Натомість, на думку Віталія Титича, необхідно дотримуватись законів, що були ухвалені ще у 2014 році, і першочергово забезпечити право на справедливий суд.

— Першим законом, прийнятим у відповідь на вимоги Майдану, було саме забезпечення права на справедливий суд. Другим — повернення довіри до судової влади. Саме ці принципи потрібно реалізувати, — відзначає юрист.

На його думку, якщо це буде зроблено, то не знадобляться ані військові суди, ані якісь інші спеціалізовані інституції. Система зможе працювати ефективно. А питання спеціалізації можна буде розглядати вже після війни, коли хтось обґрунтує необхідність таких змін. Тоді й можна буде говорити про створення нової системи військової юстиції: не лише судів, а й адвокатури та прокуратури.

"Війна не чекає"

Ідея реформування військового правосуддя у розпал повномасштабної війни вперше була озвучена Радою адвокатів Київської області. У 2022 році правники детально обґрунтували необхідність відновлення військових судів як нагальну державну потребу.

А серед останніх, хто звернув увагу на цю проблему, був відомий ветеран Юрій Гудименко.

— Військових не можуть судити цивільні. Війна – це окремий світ. Окрема психологія. Окремі закони та окрема відповідальність, – написав він у своєму Facebook.

Врешті, якщо поглянути на це через призму міжнародних стандартів правосуддя, стає зрозумілим: військові трибунали є звичною практикою в багатьох демократичних країнах. Навіть якщо ролі та обовʼязки таких інституцій у відносно мирний час є досить скромними.

Мова не лише про добре відомий військовий апеляційний суд Сполучених Штатів, а й до прикладу польські військові гарнізонні та окружні суди, які розглядають правопорушення, вчинені військовослужбовцями на дійсній службі.

Військовий адвокат Сергій Дубок у розмові з "Телеграфом" підкреслює, що інші країни не без підстав використовують цю практику. Оскільки якщо цивільна особа подивиться на певну проблему з одного боку, військовий може побачити її зовсім по-іншому, або правильніше сказати — оцінити по-іншому.

— Річ у тому, що цивільні судді можуть по-різному трактувати однакові правопорушення. Наприклад, в армії є дрібні проступки, які не мають великого значення в контексті військової служби, але для цивільної особи вони можуть мати набагато серйозніші наслідки, — говорить він.

Мова про втрату дрібного спорядження, невиконання певних наказів, конфлікти між військовослужбовцями, вживання алкоголю чи запізнення на службу.

Крім того, судді загальних судів мають велике навантаження. Саме тому, тисячі військових справ нерідко затягуються і не отримують належної уваги. Та ось правда у тому, що війна не чекає. І якщо для загальних кримінальних справ швидкість розгляду не завжди критична для держави, то для воєнних злочинів, особливо під час війни, це може впливати на боєздатність підрозділів чи бойовий дух солдатів.

— Якби справи, пов’язані з правопорушеннями у військовій сфері, розглядалися тільки військовими судами, це з певної сторони було б дійсно простіше і компетентніше, оскільки спеціалізація була б попросту вужчою, — вважає юрист Сергій Дубок.

Чи потрібно це робити? Це вже питання, яке має вирішити наша держава. Але для того, щоб сформувати нових суддів, потрібно, щонайменше, пройти спеціальне навчання та службу. І це є одним з тих викликів, який виникне згодом.

"Створення або повернення минулої системи стане навантаженням на державний бюджет"

Як наголошує заслужений юрист України, голова Адвокатського об'єднання "InHelp" Сергій Вилков у коментарі для "Телеграфу", для розв'язання питання щодо військових судів необхідно повернутися до історії їх функціонування в системі правосуддя України. Зокрема, з'ясувати, які справи вони розглядали та чи були судді дійсно незалежними.

На думку правника, справи, які входили до підсудності тих військових суддів, розглядалися вчасно та з урахуванням специфіки кожної окремої ситуації.

— Натомість чи можна сьогодні стверджувати, що судді які здійснювали правосуддя в цих судах, були незалежні, важко сказати і, скоріш за все, це запитання маємо ставити самим суддям, які здійснювали правосуддя в цих судах, — говорить він.

Проте якщо виснувати, що судді військових судів перебували під впливом, ми без відповідних фактів цього негативного явища наткнемося на припущення. А це своєю чергою буде не зовсім правильно, вважає правник.

— Нині як правозахисники, так і політики регулярно наголошують на тому, що судова система в Україні має обмежену незалежність. На мою думку, це і так і ні. Тому що перш за все, ми маємо звернути увагу на ті нормативно-правові документи, якими керується той чи інший суддя при здійсненні правосуддя. А також на постійну зміну чи доповнення цих документів законодавцем. До того ж рішення Касаційних судів у складі Верховного Суду не є сталими, — наголошує Сергій Вилков.

Формально, судова система України відповідає Конституційним нормам і є незалежною. Тут скоріше під питанням залишається незалежність окремих суддів, які ухвалюють важливі рішення. Проте, як говорить правник, на суддю нерідко тиснуть зовнішні фактори: суспільний резонанс, громадські очікування чи попит суспільства.

— Відтоді як в Україні зупинили роботу військових судів, справи вирішують інші суди. Проте ці судді також мають достатній рівень кваліфікації та знань, щоб забезпечити ухвалення законних і мотивованих рішень. А коли постає питання створення нового суду для розгляду справ певної категорії, виникає принципове питання: чи не стане це додатковим навантаженням на бюджет України та чи буде новий суд ефективнішим за той, який уже існує і функціонує?, — підсумовує Сергій Вилков.

"Україні необхідний справжній суд присяжних"

Врешті-решт, за словами правників, є й інші заходи, які можуть сприяти досягненню справедливості. І це — впровадження суду присяжних, говорить Віталій Титич.

— Не тої фікції, яку ми маємо зараз, а справжнього журі присяжних, за аналогією з системами, які діють, наприклад, у США. Коли прокурор і адвокат змушені обґрунтовувати свої позиції перед журі з 12 присяжних. Вони мають чітко й логічно пояснити, чому обвинувачують конкретну людину та які докази підтверджують їхню позицію. Адвокат, своєю чергою, може захищати підсудного, апелюючи до цих самих людей, — пояснює Титич.

Такий механізм уже давно відпрацьований. А у тих країнах, де діє суд присяжних, громадяни мають набагато менше сумнівів щодо справедливості вироків. Це знімає чимало питань, які сьогодні виникають у нашій країні. Щоправда, в умовах воєнного стану, реалізувати таку практику була б складно. Оскільки такі суди мають формуватися на основі виборчих списків, а це нині проблематично.

Нагадаємо, 20 січня 2025 року СБУ та ДБР затримали трьох високопосадовців Збройних сил України, які у травні 2024 року відповідали за оборону Харківщини. Це 53-річний Юрій Галушкін, 60-річний Артур Горбенко та 62-річний Ілля Лапін.

Слідство встановило, що командування не підготувало необхідні оборонні рубежі та не використало всі можливості для захисту регіону. Галушкіну та ще кільком військовим пред'явили підозру відразу за двома статтями Кримінального кодексу України (КК). Йдеться про недбале ставлення до військової служби в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 425 ККУ) та організацію самовільного відходу з поля бою (ст. 429 ККУ).

22 січня суд Харкова обрав для Галушкіна запобіжний захід у вигляді арешту на 60 діб з можливістю внесення застави в 5 мільйонів гривень. Після внесення застави він вийшов із СІЗО, але вже незабаром був знову заарештований за новими підозрами. При цьому Печерський районний суд Києва виключив можливість для генерала вийти під заставу.