Битва за Курахове, яка скінчилася: чому ситуація склалася саме так і "хто винен"

Місто Курахове на Донеччині ще з часів АТО та ООС було прифронтовим. Та зараз, на жаль, воно знищене російськими дронами, снарядами та авіабомбами.

Минулого року бої за Курахове багато експертів називали головною битвою цієї зими. І в дечому вони не помилилися – ця битва справді стала важливою. І не лише масштабом, але й проблемами, які вона відкрила.

Чому Курахове стало полем битви, що зараз відбувається в інформаційному полі довкола міста і, головне, які проблеми відкриває ця сторінка війни? Про все це розповідаємо у матеріалі 24 Каналу.

Гірник, Вугледар і "ворота" в Курахове

Ситуація на фронті динамічна і постійно змінна. Наприклад, на початку минулої осені в районі Курахового найзапекліші бої розгорталися у місті Красногорівка, яке ворог сумарно намагався захопити 5 місяців. Водночас на південь від Курахового росіяни атакували в прилеглих до Вугледару населених пунктах – Водяному та біля Пречистівки. Тоді ситуація на Вугледарському напрямку виглядала, якщо так можна сказати, – звичною.

Найбільш драматично розгорталися події на південь від Курахового. Росіяни стрімко просувалися на Покровському напрямку й, на жаль, одне за одним захоплювали села. Станом на початок вересня 2024 року ворожі війська вже були в Новогродівці, під Селидовим та Українськом і зовсім неподалік від Покровська, Новоекономічного та Мирнограда.

Донеччина, вересень 2024 року / Карта DeepStateMAP

Рівно за місяць ситуація погіршилася. Росіяни на південь від Курахового суттєво активізувалися і станом на початок жовтня затиснули Вугледар у "клешні". На жаль, уже невдовзі Силам оборони довелося відступити. Ще тоді в інформаційному полі звучало – "Вугледар – це ворота в Курахове". А річ у тім, що в південній частині підконтрольної Україні Донецької області це були останні два міста.

Тим часом на Покровському напрямку за місяць ворог захопив Новогродівку та Українськ, тиснув на околиці Селидового і просувався до міста Гірник.

Завершилися бої в Красногорівці й росіяни вперто рвалися до Курахового.

Ситуація на Донеччині, початок жовтня 2024 року / Карта DeepStateMAP

Але протягом наступного місяця зайти в Курахове росіянам ніяк не вдавалося, попри всі спроби та намагання. Хоч росіяни вже гатили з усього озброєння по місту, Сили оборони, зокрема і 46-та окрема аеромобільна бригада, не допускали прориву росіян.

Та ситуація ускладнювалася просуваннями росіян на півночі та на півдні від міста. Після захоплення Вугледара ворог фактично "взяв курс" на Курахове, аби тиснути на місто і з півдня. Єдине, що якоюсь мірою рятувало українських військових від оточення – Курахівське водосховище на півночі. Однак від обстрілів це не рятувало узагалі.

Ситуація на Донеччині у листопаді 2024 року / Карта DeepStateMAP

Ще однією проблемою стала окупація міста Гірник – стратегічної висоти. Там свого часу була радіовежа, яка охоплювала тимчасово окуповані території Донеччини та робила доступним українське радіо для тих, хто жив в окупації. Захоплення цієї висоти спростило росіянам завдання з виходу на берег водосховища.

Уже в перші дні листопада росіянам вдалося увірватися в Курахове.

70 діб боїв у Кураховому

3 листопада росіяни прорвалися на східні околиці Курахового. Неабияк ускладнювало оборону міста і те, що росіяни захопили село Дальнє на південь від нього. Це створило додатковий тиск на гарнізон, який обороняв місто.

До середини грудня ворогу вдалося дійти до центральної частини Курахового. А над Силами оборони нависала нова загроза. Росіяни захопили Старі Терни. Ситуація виглядала так, що підрозділи ворога зі Старих Тернів та Зеленівки можуть зійтися у селі Дачне й утворити котел. До кінця року загроза оточення зберігалася, але, вочевидь, замкнути кільце ворог міг би спробувати в Улаклах. На щастя, жоден з цих задумів не був реалізований.

Росіяни активно використовували техніку для штурмів та проривалися в самому місті, захоплюючи окремі будівлі. Наприклад, школи №3 та №5. Ворог залучив величезну кількість живої сили – українські військові завдавали окупантам максимальних втрат, але все ж тиск не зупинявся.

Проблеми також були й на флангах. На півночі росіяни стрімко взяли контроль над берегом водосховища, а на півдні тиснули з напрямку Вугледара, через що утворився так званий "Успенівський мішок" – напівоточення Сил оборони в районі села Успенівка, яке закінчилося відходом Сил оборони.

Уже в перші дні 2025 року ситуація в Кураховому погіршилася вкрай. Росіяни активно посувалися в західній частині міста, ЗСУ тримали оборону в районі ТЕС. Уже 10 січня майже все місто опинилося під ворожим контролем – окупанти хизувалися кадрами, як одна з місцевих мешканок "вітала" російську армію в місті.

Ситуація на Донеччині на початку 2025 року / Карта DeepStateMAP

Аналітики DeepState розповіли деякі деталі оборони Курахового, посилаючись на безпосередніх учасників битви. За їхніми словами, у тих, хто обороняв місто, було недостатньо сил та засобів. Аналітики кажуть, що фактично тягар оборони міста впав на 46-ту окрему аеромобільну бригаду, яка й до останнього тримала оборону на ТЕС. Ще восени на підтримку 46-й бригаді відправили новостворену 157-му бригаду, однак це підсилення не допомогло.

Також у DeepState кажуть, що особливо нестача особового складу відчувалася у мікрорайоні Південний, де бійці в оперативному оточенні продовжували тримати оборону, хоч "багатоповерхівок було більше, ніж солдатів", – так аналітикам сказав один із командирів стратегічного рівня. Аналітики кажуть, що лише третина гарнізону мікрорайону змогла вирватися з оточення.

Начальник відділення комунікацій 46-ї ОАеМБр Олександр Невідомий у коментарі 24 Каналу зазначив, що бригада на Курахівському напрямку протистояла 7 російським підрозділам.

З частин противника, які протидіяли й протидіють 46-й ОАеМБр, можу назвати: 5-ту ОМСБр, 102-й і 103-й мотострілецькі полки, 163-й і 68-й танкові полк 150-ї дивізії 51-ї армії. А після виходу у фланги на нас перекинули 110-ту і 114-ту ОМСБр,
– зазначив Невідомий.

Тобто стає очевидним факт, що українські сили діяли в умовах суттєвої переваги ворога у живій силі. При цьому росіяни практично і не змінюють свої тактики. У районі Курахового росіяни проводили штурмові дії малими групами по 4 – 6 піхотинців. Ворог може відправляти до 20 таких груп для досягнення цілі.

Робота 46-ї ОАеМБр на Курахівському напрямку: дивіться відео

Крім того, росіяни активно використовують ударні БпЛА. У 46-й ОАеМБр кажуть, що останнім часом їхня кількість суттєво зросла: ворог активно застосовує баражувальні боєприпаси, зокрема "Молнію" і "Ланцет". Також активно працюють ворожі міномети, ствольна і реактивна артилерія.

За останній тиждень дуже активізувалися російські БпЛА – йдеться про FPV і скиди. На цьому ворог робить особливий акцент, враховуючи просівші фланги на північ і південь від Курахового. Ці дрони здійснюють також активне дистанційне мінування наших логістичних шляхів,
– зазначає Олександр Невідомий.

Втрати ворога в Кураховому

Сили оборони продовжують завдавати ворогу втрат. Та, на жаль, росіяни все одно просуваються, бо в них все ще зберігається перевага у живій силі й техніці. Однак все більше військовослужбовців, експертів та аналітиків кажуть, що втрати ворожої армії у 1,5 раза вищі, ніж темпи мобілізації. Тобто так чи інакше, але Сили оборони продовжують зменшувати російську армію.

Наприклад, 46-та ОАеМБр наприкінці 2024 року підбила підсумки втрат ворога, яких вони завдали противнику в районі Мар'їнки та Курахового протягом року. Бійці бригади ліквідували та знищили:

• 4 206 окупантів;
• 118 танків;
• 63 артилерійські системи;
• 2 318 БпЛА різних типів;
• 243 бойові броньовані машини;
• 144 автомобілі, квадроцикли та мотоцикли;
• 53 одиниці легкоброньованої техніки.

Також бригада взяла в полон 61 росіянина.

У бригаді наголошують, що статистика включає тільки підтверджені втрати ворога, проте їхня кількість суттєво вища.

Важливо враховувати, що це результат роботи однієї бригади в конкретній зоні відповідальності. Тобто це колосальні втрати одразу кількох ворожих підрозділів, яким протистояли наші бійці.

Бої в Кураховому тривають?

В інформаційному просторі битви довкола того чи іншого міста є окремим "полем битви". В умовах великої війни, звісно ж, багато інформації озвучувати не можна. Однак, коли є великий суспільний запит, бувають випадки його ігнорування. Тоді ті, кого цікавить інформація, ідуть на ворожі ресурси.

Щодо комунікації боїв за те чи інше місто, можна розглянути кілька прикладів. Наприклад, Бахмут. У травні 2023 року вагнерівці заявили, що нібито захопили місто. Українська сторона окупацію міста не підтвердила. Та й мова йде не про окупацію, а контроль над територією, адже Бахмут був знищений повністю.

Однак після серії заяв із запереченням Бахмут зник з інформаційного простору. Остаточно 100% Бахмута на карті DeepState були позначені лише на початку січня 2024 року – до кінця 2023 року ще тривали бої в районі колишнього сокового заводу, який залишався сірою зоною. В українській документації вважається, що бої тривали до 12 грудня, а з 13 грудня 2023 року Бахмут окуповано. Однак в інформаційному полі ці факти залишилися обділеними увагою. До речі, оборону південно-західних околиць Бахмута у 2023 році тримала та ж 46-та бригада.

Околиці Бахмута у грудні 2023 року / Карта DeepStateMAP

Серія втрат міст на Донеччині здебільшого також залишилися не прокомунікованою. Не в останню чергу через відсутність значного запиту. Про захоплення Красногорівки заявили лише у DeepState ще у жовтні 2024 року, хоч зараз це абсолютно очевидний факт. Однак в офіційному переліку територій, де ведуться бойові дії, Красногорівка вважається окупованою з 12 листопада 2024 року. На той момент росіяни вже прорвалися у Курахове.

Якщо опиратися на офіційну комунікацію та заяви уповноважених осіб, битва за Курахове ще триває. Остання заява щодо міста була від ОСУВ "Хортиця", в якій були спростовані повідомлення про його окупацію. А ще уряд не оновлював перелік зон бойових дій, тому поки що і на документальному рівні Курахове – зона, де тривають бої. Навіть якщо контроль над містом уже втрачений.

Хто винен у втраті Курахового?

Днями спецкор ТСН Юлія Кирієнко-Мерінова заявила, що відповідальність за втрату Курахового хочуть перекласти на колишнього командира 46-ї ОАеМБр Віталія Золотарьова і проти нього порушено кримінальну справу. Цікаво, що таку ж інформацію повідомляють і аналітики DeepState, посилаючись на джерела у бригаді.

24 Канал звернувся до ДБР щодо ймовірної підозри полковнику Золотарьову, на що нам відповіли, що такої інформації у ДБР немає.

Віталій Золотарьов, колишній командир 46-ї ОАеМБр / Фото 46-ї ОАеМБр

Розмови про "пошук винних" щодо Курахового відбуваються на тлі судового процесу щодо генералів, яких називають винними у прориві росіян на Харківщині у травні 2024 року.

Хоча "пошук винних" радше виглядає як втеча від реальності, в якій треба визнавати помилки й те, що є системні проблеми. За бажанням можна притягти до відповідальності будь-кого – відповідальних за оборону Гірника чи Вугледара або ж навіть Красногорівки та Мар'їнки, адже це так чи інакше вплинуло на те, що ворог зміг дійти до Курахового.

Також "звинувачувати" можна відповідальних за особовий склад у Силах оборони, адже ми досі в ситуації, коли у ворога значно більше живої сили, а тим часом чимало бригад недоукомплектовані до кінця.

"Винних" шукати можна довго, і навіть треба, якщо мова йде про злочинні накази й тощо, проте є річ, яку потрібно враховувати, – ми воюємо не проти ідіотів з палками та камінням, а з армією, яка не шкодує жодних ресурсів для досягнення своєї цілі, і протидіяти їй важко. Часом навіть одна помилка може призвести до незворотних наслідків. Приклади з Покровського напрямку показують, що втрата одного села може поставити всю оборону під загрозу (Очеретине у квітні 2024 і Піщане у липні 2024).

Чи є українській армії помилки? На жаль, так. Чи мають ці помилки бути розслідуваними? Так. Проте не можна знайти одного винного у тій чи іншій ситуації, винести вирок і забути. Найголовніше, щоб з кожної операції (чи вона успішна, чи не надто) були зроблені висновки, адже війна все ще триває і ворог не стоїть на місці.