"Легко озброєні миротворці не стримають Путіна": що пишуть на Заході про майбутнє України за Трампа

Допоки немає жодної конкретики щодо умов потенційних переговорів між Україною і РФ та "мирної угоди", яку хоче укласти президент США Дональд Трамп, аналітики на Заході вже розмірковують, як це може виглядати. Зокрема, які гарантії безпеки може отримати Київ, та як Штатам і Європі не припуститися помилок у такий важливий період.

Міжнародна оглядачка "Телеграфу" Ольга Кирилова проаналізувала, що пишуть західні експерти та аналітичні центри.

Зони інтересу для Трампа в Україні

Експертка американської Ради з міжнародних відносин (CFR) Гайді Кребо-Редікер пише: президент США Дональд Трамп повинен усвідомити, що Україна насамперед є перспективною інвестиційною можливістю для економічних та безпекових інтересів Штатів, а не тягарем для американських ресурсів.

"Україна володіє величезними запасами критично важливих корисних копалин і рідкоземельних елементів, передовою оборонною промисловістю, а також потужним технологічним і кіберсектором.

Адміністрація Трампа має погодитися на всебічне стратегічне партнерство у сфері критично важливих мінералів і рідкоземельних елементів, розробити угоду про стратегічну співпрацю у сфері оборонного виробництва та підтримати спільні інвестиції США й України в оборонні технології ще до початку переговорів із Росією", — зазначає експертка.

На її думку, це допоможе зміцнити переговорну позицію України, а також підсилить США і зменшить залежність Вашингтона від Пекіну.

"Захист економічних активів України та її здатності забезпечувати власні потреби у сфері безпеки, а також потреби США та Європи, має стати ключовим елементом у процесі припинення вогню.

Росія це добре розуміє, тому прагне контролювати або знищити багатства України як над, так і під землею. Будь-яке узгоджене рішення повинно гарантувати, що ресурси України залишаться поза досяжністю Росії, а отже, і Китаю, і натомість будуть доступні на умовах, прийнятних для України, США та їхніх союзників по НАТО. Незалежність і суверенітет України мають бути пріоритетом для США не лише заради самої України — це також вигідно й самій Америці", — вважає Кребо-Редікер.

Так, запаси літію та титану в Україні є одними з найбільших у Європі. Україна також володіє значними родовищами кобальту та нікелю — ключових компонентів для виробництва акумуляторів і аерокосмічних сплавів, що використовуються в оборонній промисловості.

Крім того, Україна входить до числа провідних виробників природного графіту в Європі. Основні родовища графіту розташовані в центральних та східних регіонах країни.

"Хоча ключові шахти залишаються під контролем Києва, триваючі бойові дії ставлять під загрозу їхню стабільну роботу. За межами України майже весь ринок графіту контролюється Китаєм, який запровадив обмеження на його експорт до США.

Подібна ситуація з галієм — Україна є п’ятим у світі виробником цього рідкісного металу, а також основним виробником неонового газу. Галій, який є незамінним у виробництві напівпровідників та світлодіодів, також потрапив під китайські експортні обмеження щодо США… Вигідне припинення вогню дозволить США усунути залежність від Китаю, забезпечивши нове, надійне джерело постачання — Україну", — розмірковує американська експертка.

Водночас якщо Україна залишиться незалежною й суверенною, та зможе самостійно забезпечувати свої військові потреби після війни, вона матиме одну з найсучасніших і найконкурентніших оборонно-промислових баз у Європі.

"З огляду на прагнення Дональда Трампа модернізувати армію США, прискорити цикл інновацій та зосередитися на недорогих автономних системах озброєння, співпраця з українськими виробниками дронів і оборонних технологій відкриває унікальну можливість для створення спільного українсько-американського оборонного інноваційного комплексу.

Це могло б навіть стати частиною ініціатив Конгресу та нещодавно створеного Департаменту ефективності уряду під керівництвом Ілона Маска, спрямованого на скорочення витрат при одночасному підвищенні ефективності", — припускає Кребо-Редікер.

Поруч із цим Україна, на думку авторки, стрімко перетворюється на світовий центр досліджень та розробок військових технологій — таку собі "військову Кремнієву долину", стаючи ключовим хабом для створення інноваційних систем на основі штучного інтелекту.

"Підтримка України — це не лише акт солідарності. Це стратегічна інвестиція у безпеку та процвітання США та Європи. Відмовитися від цієї можливості — неприпустимо", — підсумовує експертка.

Чотири умови, за яких Україна може програти

Аналітик Майкл Пек у тексті для Центру аналізу європейської політики (CEPA) пише про те, що нинішня ситуація в Україні є тривожною, "але не катастрофічною".

"Росія зараз окуповує близько 18% країни, яка до війни охоплювала близько 600 тисяч квадратних кілометрів. Ці втрати значні, але не обов’язково фатальні. Найкраще це розуміють самі росіяни: до 1942 року нацистські армії захопили значну частину західного Радянського Союзу, включно з більшою частиною вугільної, залізорудної та сталеливарної промисловості СРСР, а також майже половину його населення.

Ба більше, коли Німеччина вторглася в червні 1941 року, багато хто в США та Великій Британії очікував, що Радянський Союз впаде за кілька тижнів. Натомість у травні 1945 року капітулював Третій Рейх", — проводить аналогії Пек.

Так, 2024 року Росія захопила 4 168 квадратних кілометрів української землі, включно з частиною російської території, відбитої в Курській області. Але назвати такі показники військовим успіхом ніяк не можна.

"Щоб захопити менш ніж п’яту частину України, Росія зазнала понад 800 тисяч втрат. Лише заради захоплення 4 168 квадратних кілометрів минулого року вона втрачала приблизно 102 військових на кожен квадратний кілометр…

Якби це був Західний фронт 1916 року, історики назвали б російський наступ пірровою перемогою. Битви за невеликі українські міста та маловідомі села набули майже міфічного масштабу не тому, що вони були вирішальними, а тому, що Україна змогла так довго їх утримувати, попри чисельну перевагу противника", — аналізує експерт.

На його думку, є чотири умови, за яких Росія може здобути перемогу: колапс української армії, прихід до влади в Києві уряду капітулянтів, припинення західної допомоги або якесь "дивовижне покращення" ефективності російських військ.

"Усі ці сценарії можливі, але жоден з них поки що не виглядає ймовірним. За відсутності таких змін путінські війська й надалі стикатимуться з виснажливою війною, яку Росія може продовжувати лише ціною величезних людських і фінансових втрат. Росія має більше ресурсів, ніж Україна, але вони не безмежні – як і терпіння російського суспільства.

Цілком логічно запитати, чи може Україна в довгостроковій перспективі витримати нинішню ситуацію. Чи може вона перемогти? Це залежить від того, як ми визначаємо перемогу.

Якщо перемога означає повне витіснення російських військ із території України, включно з Кримом та анексованими східними областями, то це малоймовірно.

Але якщо перемога – це вихід України з війни як незалежної, економічно та політично життєздатної держави, то вона більш ніж досяжна. Україна ще не перемогла, але вона й далеко не переможена", — зазначає Пек.

Варіанти розміщення західних військ в Україні

Група експертів американського аналітичного центру RAND Corporation стверджують: якщо війна в Україні закінчиться перемир'ям, легко озброєні миротворці не зможуть допомогти Україні стримати росіян від повторної атаки. Кращим прикладом для наслідування можуть бути сили, очолювані США в Південній Кореї, яка, як і Україна, стикається зі значною ворожою загрозою.

"Навіть якщо в Україні буде досягнуто перемир'я, путінська Росія, ймовірно, не відмовиться від своїх реваншистських цілей. Північна Корея представляє подібну загрозу для Південної Кореї", — йдеться у статті.

1953 року Корейська війна завершилася безстроковим припиненням вогню, і обидві сторони відступили від лінії перемир'я. Однак "остаточного мирного врегулювання" так і не було досягнуто, і до сьогодні потужні очолювані США сили ООН підтримують оборону Південної Кореї.

На думку авторів, війна в Україні може піти подібним шляхом.

"Україні найкраще зосередитися на утриманні сильної армії та заохоченні Заходу до розгортання бойових сил в Україні, які зможуть допомогти стримувати та захищатися від агресора", — пишуть вони.

Але західних миротворців, які мають обмежені мандати, для цього буде недостатньо. До прикладу, 1995 року легко озброєні голландські миротворці не змогли запобігти різанині в Сребрениці (масове вбивство боснійськими сербами близько 8 тисяч боснійських мусульман чоловічої статі — Ред.).

Для довідки: наступною ціллю боснійських сербів був розташований поряд мусульманський анклав Жепа, який охороняли 79 українських миротворців з 240-го окремого спецбатальйону ЗСУ. Українські військові опинилися в складній ситуації, коли сербські війська оточували селище та посилювали обстріли, а місцеве населення вимагало захистити їх за будь-яку ціну. У цей час до анклаву прибув полковник Микола Верхогляд, на той час заступник командувача сектору Сараєво, який почав домовлятися з обома сторонами про умови вивезення цивільного населення. Попри всю складність ситуації, Верхогляду вдалося переконати обидві сторони прийти до компромісного рішення, і "дотиснути" командувача армії боснійських сербів Ратко Младіча, аби той погодився на евакуацію всіх жителів анклаву.

Евакуація тривала близько трьох діб. Щоб убезпечити боснійців, у кожен автобус з евакуйованими садили українських миротворців. З Жепи вдалося врятувати 10 тисяч людей, враховуючи біженців зі Сребрениці та інших районів. Уникнути втрат вийшло і серед українських військових.

"Загроза з боку Росії може бути такою великою, що сили ООН у Південній Кореї — включаючи понад 28 тисяч американських військових — можуть стати кращою моделлю для того, що потрібно Україні", — зазначається в матеріалі.

Мова про так звані сили-"розтяжки". Назва є аналогією до натягнутого дроту, прикріпленого до чеки гранати, який спрацьовує, коли його зачіпають. "Розтяжки" — невеликі військові підрозділи, розташовані в стратегічно важливих регіонах з метою стримування потенційних агресорів.

Ідея сил-"розтяжок" полягає в тому, що сама їхня присутність створює ризик, що напад на них спричинить значну військову відповідь з боку союзників або інших залучених країн.

І в українському контексті є кілька варіантів.

Перший — це західні сили на рівні батальйону. Після російського вторгнення в Україну 2014 року НАТО розмістило багатонаціональні батальйонні бойові групи, а це приблизно тисячу військових, у Польщі та кожній з Балтійських держав. Однак сила такого розміру може бути недостатньою для стримування повторної атаки з боку Москви.

Другим варіантом може бути додаткове розміщення американської зброї. Мова про програму Пентагону Army Prepositioned Stockpile (APS), за якою військове обладнання, включаючи танки, стратегічно розташовують за кордоном. У випадку надзвичайної ситуації, APS дозволить швидко розгорнути більший контингент США та союзників в Україні.

"Третій варіант може передбачати збільшення західної військової присутності в Україні до рівня бригади. Наразі в Німеччині та Італії розміщено по одній бронетанковій бригадній бойовій групі армії США, що налічує від 4 000 до 4 700 військовослужбовців.

Бригада в Україні могла б організувати додаткову дивізію або дві з підкріпленнями від західних сил. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року НАТО збільшило чисельність бойових груп у Польщі та країнах Балтії до рівня бригади. Таким чином, розміщена в Україні група була б лише чвертю від чисельності американських військ у Південній Кореї", — зазначається у статті.

Західні війська в Україні могли б діяти під командуванням НАТО, хоча існують й інші прецеденти. Очолювана США коаліція проти "Ісламської держави" в Іраку та Сирії налічувала 87 учасників. 2004 року Європейський Союз перебрав на себе керівництво миротворчою місією НАТО в Боснії і Герцеговині, яка протягом дев’яти років забезпечувала безпеку країни після завершення війни.

"Якщо нинішня війна завершиться припиненням вогню, Україна може стати провідною сухопутною силою в Європі завдяки своїм розмірам та здатності майже три роки стримувати значно більшу російську армію. Західні сили, які доповнять українські, стануть не лише фактором посилення безпеки України, а й важливим компонентом захисту східного флангу НАТО та Чорноморського регіону загалом", — підсумовує група експертів.

Зазначимо, раніше британський експерт розповів "Телеграфу", як Трамп може обвалити російську економіку.