Америка проти всіх. США готуються до нової торгової ери

Дональд Трамп запускає системну трансформацію американської економіки. До чого ж готуватися світу за оновлених США?

За останні 20 років частка американської промисловості в структурі ВВП скоротилася з 20–25 до 10–13%, тобто майже удвічі. Останніми роками американська промисловість зростала на 0,2% (2023 рік) і переважно за рахунок видобутку нафти та газу. Промислове виробництво стагнує фактично із завершення глобальної фінансової кризи 2008 року. Америка поступово втрачає обробні галузі (напівфабрикати) та виробництво товарів короткострокового користування (споживчі товари). Зате видобувна галузь зростає на 4–5%, що лише посилює сировинний тренд промислового розвитку.

При цьому основа американської економіки — це сектор послуг (більш як 80%), що формує квазівіртуальний характер американського ВВП. Отже, про деіндустріалізацію США не йдеться, високоприбуткові та технологічномісткі галузі економіки залишалися в США, а трудомісткі переміщувалися за кордон — у Китай, Мексику та інші країни Азії й Латинської Америки (відповідно, показники цього промвиробництва не входять до ВВП США).

Сформувалася своєрідна синергія, яку у контексті співробітництва з Китаєм, наприклад, називали Кимерикою: китайці виробляють споживчі товари, американці їх купують, китайці вкладають експортну виручку у доларах в американські державні облігації. За рахунок цих коштів США покривають бюджетний дефіцит і фінансують соціальну політику, зокрема і виплати безробітним, які втратили роботу внаслідок переміщення американських виробництв у Китай.

Однак така модель могла ефективно функціонувати лише за однієї умови — союзницьких відносин між США та Китаєм. Спершу такий партнерський формат відносин формувався за рахунок спільного геополітичного супротивника — СРСР, потім у форматі «нового глобалізму» та «кінця історії», коли здавалося, що однополярний світ прийшов назавжди.

Та після 2008 року виявилося, що історія не закінчилася, а глобалізм переживає найдраматичнішу кризу в своїй історії.

Перший серйозний дзвіночок пролунав під час пандемії COVID-19, коли майже кожна промислово розвинена країна запроваджувала обмеження на експорт стратегічних товарів медичного призначення.

Зараз проблема глобальних ланцюжків поставок ще більше загострилася, цього разу у контексті міжнародної торгівлі стратегічною сировиною та продукцією ВПК.

Якщо Китай стає ключовим геополітичним суперником США, як мінімум конкурентом, то дуже необачно американцям залишати на аутсорсі за кордоном свої стратегічні виробництва.

Однак в Америці стагнує виробництво і напівфабрикатів, і споживчих товарів. Зростає лише виробництво товарів довгострокового використання і видобування, тобто сировинна компонента. З 2009 року американська промисловість зросла менш як на 1%, тобто фактично не змінилася, перебуваючи в своєрідному «боковому тренді».

Що цікаво, навіть у контексті війни РФ проти України, під час якої США обіцяли нашій країні програми ленд-лізу та інші види постачань озброєння і боєприпасів, Америка не змогла суттєво наростити власний потенціал ВПК. Для розуміння, під час Другої світової війни промисловий сектор США збільшився на понад 300%.

Ба більше, спостерігається досить парадоксальна ситуація — продуктивність праці в промисловому сектору Америки скорочується з 2013 року.

При цьому капітальні інвестиції в промислову інфраструктуру під час постпандемічного відновлення (з 2021 року) стрімко збільшувались і зросли на 250% порівняно з доковідним періодом. І це вже третій цикл розширення промислової бази США, але він наймасштабніший. Але виграти конкуренцію у дешевого імпорту з країн Азії, навіть за рахунок такого стрімкого зростання промислової інфраструктури, американським компаніям наразі не вдається. Основні причини — фактор продуктивності і вартість праці. Перший залежить від рівня технічної освіти та престижу робітничих професій, другий — від вартості життя.

Дональд Трамп планує відновити промисловий потенціал США за рахунок протекціонізму та захисту внутрішнього ринку від дешевого імпорту, передусім імпорту споживчих товарів із таких країн, як Китай, Мексика, В’єтнам, та інвестиційних високотехнологічних товарів — з ЄС, Японії, Південної Кореї, а також сировинних товарів, аграрної продукції та напівфабрикатів — з Канади.

Що стосується тарифів, то Трамп обіцяє не тільки запровадження мит на товари з Мексики і Канади (з якими США пов’язує угода про північноамериканську зону вільної торгівлі, яка вже переглядалася під час першої каденції Трампа на посту президента), а й справжню торговельну війну з ЄС і Китаєм.

І якщо мита на товари з Мексики та Канади розглядаються ще на рівні обмежувальних — від 10 до 25%, то мита на товари з Китаю згідно із «погрозами» Трампа (якщо Китай не пристане на вимоги США) можуть зрости до рівня блокуючих, тобто до 100%.

Понад те, за даними Reuters, Трамп може запровадити «універсальні мита» на імпорт для всіх країн світу. Ці мита розглядатимуться як певна плата за вхід на преміальний американський ринок, своєрідна торговельна глобальна рента, яку США збиратимуть із країн світу за право торгувати на своїй територіях.

Цитуємо 47-го президента: «…ви встановлюєте загальні мита для всіх, хто веде бізнес у Сполучених Штатах, тому що вони приходять і крадуть наше багатство, вони крадуть наші робочі місця, вони крадуть наші компанії, вони завдають шкоди нашим компаніям. Тож ви встановлюєте тарифи, щоб вони не робили цього».

Проте Трамп додав, що поки США ще не готові до таких радикальних дій.

Який усе це матиме вплив?

Як бачимо на рисунку, з 2012 року імпорт товарів до США підвищився з 2,33 трлн до 3,17 трлн дол. (станом на 2023 рік), або на 840 млрд дол. (36%). Водночас експорт товарів із США за аналогічний період зріс з 1,54 трлн до 2,02 трлн дол., або на 480 млрд дол. (31%). Від’ємне торговельне сальдо збільшилося на 360 млрд дол., з 790 млрд до 1150 млрд дол., або на 36%. При цьому відносно ВВП показник від’ємного торговельного сальдо трохи скоротився, хоч і перебуває на досить високому рівні: 4,86% у 2012 році та 4,21% у 2023-му.

Збільшення середнього імпортного тарифу на 10 в.п. призведе до зростання надходжень в американський бюджет на 300 млрд дол. (при загальних доходах федерального бюджету США десь на рівні 4,5 трлн дол.). Тобто це орієнтовно 6–7% від рівня федеральних доходів. Але це, звичайно, за умови, що підвищення імпортних мит не призведе до суттєвого скорочення показника імпорту в США, а це геть не очевидна річ.

Ключові торговельні партнери США — це Китай, Мексика, В’єтнам, ЄС, Бразилія, Канада.

Отже, Трамп намагатиметься знову перезавантажити умови зони вільної торгівлі з Канадою та Мексикою, використовуючи торговельні війни для посилення американської економіки.

Паралельно з допомогою імпортних мит Трамп спробує виграти конкурентну цивілізаційну боротьбу з Китаєм і перетворити ЄС на джерело «вічної економічної та торговельної ренти» на користь США для фінансування цього протистояння із Піднебесною.

У цьому контексті Британія в Атлантиці теж залучатиметься у структуру американської стратегії, так само, як і Австралія в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Цю нову геополітичну модель можна умовно назвати «Нова Атлантида».

Останні 50 років світова економіка розвивалася в рамках загальноприйнятої концепції глобалізму, яка передбачала поступальний розвиток економічної кооперації між країнами. Створення наднаціональних надбудов, таких як СОТ, мало убезпечити процес конкурентної селекції країн від методів державного протекціонізму, які перетворюють природну селекцію на штучну.

Криза 2008 року показала, що глобальний ринок асиметричний, особливо в контексті співвідношення можливостей осьових і периферійних країн, що проявлялось у «дискримінації Глобального Півдня».

Наразі ж ми спостерігаємо вже не конструкт глобального світу, а, радше, новий формат глобальної фрагментації, в якому діють усі закони світової селекції та кооперації, але вже в рамках окремих глобальних кластерів. Відтепер правила дотримуються лише у рамках таких окремих утворень — блоків країн.

Якщо твоя країна перебуватиме за межами такого «таксона», то вона може піддатися дії найвитонченішого інструментарію неконкурентного впливу та неоколоніалізму.

У форматі глобальної фрагментації США можуть вести відверто дискримінаційні торгові війни з Китаєм чи ЄС і навіть «переписувати» майже в односторонньому порядку підписані торговельні угоди. Тож щастя — бути в ядрі нової американської стратегії. Горе тим, хто перебуває на периферії, поза нею.