«Боротьба — найкраща стратегія». Про що розповідає фільм Суспільного «Лицарі правозахисту»

На Суспільному вийшов документальний цикл «Лицарі правозахисту», що розповідає про українські правозахисні організації. Кожна серія присвячена окремій структурі, яка опікується українцями, що постраждали від російської агресії.

Юлія Сачук

Майже всі громадські організації, про які йдеться у циклі, були створені до повномасштабного вторгнення, а деякі навіть до вторгнення Росії в Крим і на схід України. Вони орієнтувалися на захист прав уразливих груп людей: спільноти ЛГБТ+, жінок, людей з інвалідністю тощо. Після 2014 року, а тим більше після 2022-го, задачі правозахисників значно розширилися. Громадські організації, окрім основної діяльності, почали захищати права військових, внутрішньо переміщених осіб, родин загиблих і постраждалих, а також боротися за звільнення з полону військових та цивільних, допомагати їхній реабілітації, повертати незаконно депортованих в Росію українських дітей, організовувати евакуацію з окупованих територій і прифронтових зон, документувати воєнні злочини тощо.

Фільм Суспільного — свого роду відеоенциклопедія провідних українських правозахисних ГО, яка дає уявлення про історію їхнього створення, головний напрямок роботи, керівників, а також найвідоміші справи, які вела певна організація. У циклі «Лицарі правозахисту» 12 серій, які зараз доступні на ютуб-каналі «Перший» Суспільного мовлення. Кожний епізод триває близько пів години.

 Реконструкція подій, кадр із фільму

Проєкт побудований на інтерв’ю членів громадських організацій, а також учасників їхніх справ і свідків подій. Розповідь проілюстрована архівними фото і відеоматеріалами та відеореконструкцією подій. Сторітелінгу відведено доволі багато часу. Адже саме конкретні випадки можуть максимально повно показати, з чим доводиться боротися українським правозахисникам і що переживали та переживають люди, яким вони допомагають.

Часто це історії зі щасливим фіналом, як у випадку зі звільненням з полону режисера Олега Сенцова, за якого боровся «Центр громадянських свобод». Режисер був затриманий росіянами в Криму в 2014 році та засуджений за «тероризм» до 20 років позбавлення волі у колонії суворого режиму. За п’ять років, завдяки зокрема роботі «Центру громадянських свобод», Олег Сенцов повернувся в Україну під час чергового обміну полоненими й зараз боронить Україну в лавах ЗСУ.

«Це історія успіху, коли право не працює, в ситуації, коли вся міжнародна архітектура миру і безпеки пасує перед країною, яка має ядерну зброю, право вето в Раді безпеці ООН, нафту і газ. У таких умовах ця історія доводить, що боротьба — найкраща стратегія», — сказала голова ГО «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

 Олександра Матвійчук

Добре завершилася також історія порятунку з окупованих територій режисера Маріупольського театру «Terra Incognita» Анатолія Левченка, якому допомагала Zmina. Після захоплення Маріуполя режисера звинуватили в трьох кримінальних злочинах, зокрема, підбурюванні до екстремізму. Режисер провів у СІЗО (зокрема, і в катівні «Ізоляція») десять місяців, але раптово був звільнений під підписку. Після окупації та подальшого «приєднання» до Росії на території Донецької області почали використовувати російське законодавство, за яким Левченка мали відпустити до перегляду справи прокуратурою. Звісно, чекати на будь-які нові рішення окупаційної влади він не став і вирішив тікати. Ситуація ускладнилася тим, що Анатолій має сина з інвалідністю і для його евакуації були потрібні особливі умови. Саме Zmina організовувала втечу сім’ї — і зараз родина Левченка в безпеці.

 Анатолій Левченко після втечі, кадр із фільму

Украй складним, але також успішним було повернення дівчинки-підлітка Валерії Галич, яку росіяни примусово вивезли з окупованого селища поблизу Сіверськодонецька. Поверненням викраденої дитини займалася ГО «Українська мережа за права дитини». Станом на січень цього року організація врятувала близько 300 дітей, які були незаконно переміщені в Росію. В порівнянні з загальною оцінкою депортованих дітей — від 19,5 тисячі до понад 700 тисяч, це здається невеликою кількістю. Але розповідь Валерії дозволяє зрозуміти, що кожна повернута дитина — без перебільшення та пафосу — справжній подвиг.

Деякі справи, які ведуть ГО, від початку не можуть мати хепіенду, адже йдеться не про порятунок людей, а про пошуки їхніх убивць і документування воєнних злочинів.

«Не кожна загибель цивільного чи руйнування інфраструктури є злочином, адже правила, що регулюють конфлікти, допускають супутню шкоду і серед цивільних. Треба дізнатися всі факти, щоб довести воєнний злочин, установити відповідальних людей і ступінь їхньої провини», — розповів співзасновник та член правління ГО Truth Hounds Роман Авраменко. Зокрема, ця організація займалася розкриттям вбивства письменника Володимира Вакуленка, який був розстріляний в Ізюмському районі під час окупації Харківщини у 2022 році. «Поза всяким сумнівом, ми знаємо, хто це був. Ми знаємо їхні дані, адреси, сім’ї. Я сподіваюся, що і самі ці виконавці знають, що ми про них знаємо», — додав Авраменко.

 Справа Володимира Вакуленка, кадр із фільму

Робота правозахисників із наслідками російської агресії не припиниться навіть після суду над останнім воєнним злочинцем. «Немає, мабуть, людини в Україні, в якої хтось не воює, хтось не загинув. Після нашої перемоги доведеться в цілому працювати з українським суспільством для того, щоб наші діти, діти наших дітей не мали наслідків наших травм цієї війни», — сказала керівниця ГО «Блакитний птах» Ганна Мокроусова.

Знання назв і напрямку роботи провідних правозахисних організацій України не просто корисно, а інколи життєво необхідне під час і після війни. Тому пропонуємо короткий довідник провідних організацій за даними циклу «Лицарі правозахисту».

«Центр громадянських свобод»

Truth Hounds

Медійна ініціатива за права людини

Fight For Right

Центр прав людини Zmina

Асоціація родин захисників «Азовсталі»

«Українська мережа за права дитини»

Регіональний центр прав людини

«КримSOS»

«Блакитний птах»

«Insight»

«Харківська правозахисна група»