Новий глобальний порядок: який світ збираються будувати Трамп, Сі та Путін

Війна і мир у наш час залежатимуть від рішень різних світових лідерів, але цих трьох президентів — передусім: Дональда Трампа у США, Сі Цзіньпіна в Китаї та Володимира Путіна в Росії. Зазирніть у їхні уми й оцініть ідеї, які там витають. Ви виявите не стільки зіткнення ідеологій, скільки спільність мислення. А це загрожує неприємностями.

Під час "холодної війни" американські та радянські лідери справді дотримувалися конкурентних ідеологій. Перші виступали за свободу і капіталізм (або "лібералізм"), другі — за різні відтінки марксизму-ленінізму. Примітно, що ця лячна ситуація виявилася досить стабільною. "Холодна війна" залишалася "холодною" (якщо тільки ви не опинилися на лінії фронту проксі-війни) і зрештою була вирішена мирним шляхом.

На відміну від цього, Путін і Сі — а тепер, мабуть, і Трамп — підкоряються не стільки ідеології, скільки простішим інстинктам: волі до влади і загальній жадобі домінування, що включає територіальну експансію. "Імперіалізм" — ось слово, яке описує цей менталітет. Він був нормою протягом більшої частини історії, включно з кінцем XIX і початком XX століття, коли великі держави змагалися не за ідеї, а за колонії, землі та міць. Ця конкуренція привела прямо в окопи Першої світової війни.

Аналогія показує, чому "нинішній період — це не повторення "холодної війни". Він більш небезпечний". Так вважає Кондоліза Райс, яка була радницею з національної безпеки та держсекретарем за Джорджа Буша-молодшого, а зараз керує Гуверівським інститутом у Стенфордському університеті.

Важливо Путін отримав "чорну мітку". Навіщо Трамп запустив тему про вбивство російського диктатора

Радянський Союз прагнув експортувати свою ідеологію в країни, які перебували під його п'ятою, але в іншому він практикував автаркію, відрізаючи себе і свої васальні держави від світової економіки. На відміну від цього, Китай Сі, хоча й залишається комуністичним за назвою, байдужий до стилю правління, який обирають сусідні країни. Але він вимагає, щоб вони підпорядковувалися Пекіну.

Те ж саме стосується і Путіна. Він уявляє себе не реінкарнованим Леніним або Сталіним, а новим царем за прикладом Петра або Катерини, який збирає російські землі та інші території. Він намагається прикрасити це шарлатанськими історичними теоріями про те, що, скажімо, українці насправді є росіянами, самі не підозрюючи про це. Але єдина зв'язна розповідь у голові Путіна — це історія його власної могутності, яку, як він вважає, він має проєктувати через іредентистську, експансіоністську та агресивну російську державу.

Донедавна на шляху неоімперіалізму в тому вигляді, в якому його втілює Сі в Азії чи Путін у Східній Європі, зазвичай стояло щось велике. Це були Сполучені Штати, які мають традицію винятковості й часто визначали себе або як маяк свободи, або як хрестоносець у битві за неї. Після Другої світової війни США створили ліберальний міжнародний порядок, заснований на певних правилах, — систему, яка, принаймні в теорії, стримувала джингоїстський імперіалізм великих держав і давала змогу малим країнам процвітати.

Однак американська винятковість пішла на спад, починаючи з Буша і Райс та їхніх воєн в Іраку й Афганістані. Це не зіграло помітної ролі в перший термін Трампа, а потім лише несміливо повернулося за Джо Байдена, який намагався, але безуспішно, уявити світову політику як змагання між автократіями і демократіями під керівництвом США. Але Америка, як і раніше, розглядала себе, по суті, як антиімперіалістичну державу.

Усе змінилося цього місяця, коли Трамп вдруге склав присягу. Він залякує Данію, бо хоче включити Гренландію до складу США, Панаму, бо хоче "забрати" свій побудований американцями канал, і навіть Канаду, яка, на його думку, підходить для 51-го штату. Путіну і Сі йому було нічого сказати (крім криків про те, що "настав час укласти угоду" в Україні).

Він також вибрав незвичайного попередника для привітання у своїй інавгураційній промові. Якщо інші недавні президенти зазвичай посилалися на когось із тих, чиї обличчя викарбувані на горі Рашмор, то Трамп відправив свою аудиторію до енциклопедій, вихваляючи 25-го президента, Вільяма Маккінлі.

Важливо Парасолька від Трампа: чим важлива для України нова оборонна доктрина США

Одна з причин полягає в тому, що Маккінлі був протекціоністом і широко використовував торгові тарифи, які Трамп любить, любить, любить. Інша причина полягає в тому, що він також був найвідвертішим імперіалістичним президентом в американській історії, захопивши Кубу, Пуерто-Рико, Гуам, Філіппіни, західні острови Самоа і Вейк-Айленд, а також анексувавши Гаваї.

"Замість того щоб перемогти імперіалізм, — зауважує автор Чарльз Купчан, — за Маккінлі США "прийняли його", хоча й ненадовго. На виборах 1900 року демократи, які балотувалися проти Маккінлі, попереджали, що "імперіалізм за кордоном швидко і неминуче призведе до деспотизму у себе вдома". Вони програли. Але на час Першої світової війни громадська думка знову різко ополчилася проти імперіалізму, вбачаючи в ньому розкладання американської винятковості.

Трамп не може похвалитися такою проникливістю. І це радує Путіна і Сі. Кожен із них по-своєму сподівається укласти з Трампом угоду з розподілу земної кулі на сфери впливу. У Кремлі особливо тішать себе надіями, що Путін і Трамп потиснуть один одному руки в "новій Ялті".

Ялта — це курорт у Криму (британський письменник Вінстон Черчилль називав його "Рів'єрою Аїда"), де 80 років тому Франклін Рузвельт, Сталін і Черчилль зустрілися, щоб виробити післявоєнне врегулювання. Рузвельт жадав отримати згоду Сталіна на новий порядок, який оголосить імперіалістичну агресію поза законом і буде оформлений у вигляді організації під назвою Організація Об'єднаних Націй. На папері він це отримав. Однак на ділі він і Черчилль ухвалили угоду, за якою Сталін продовжив поневолення центральної та східної Європи. Американці стали сприймати Ялту як поразку принципу, росіяни — як перемогу політики сили, а поляки, прибалти та інші — як кричущу зраду.

Сьогодні світ, схоже, приречений на нову Ялту між Трампом, Путіним і Сі. Це буде пакт між імперіалістами, який не ґрунтується на жодних піднесених ідеологічних поглядах, крім уявлення про те, що сила є правом, а примус — чесна гра. Це може призвести до війни між ними, якщо вони не зможуть домовитися про трофеї. Це, безумовно, прирече на загибель деякі малі країни, що опинилися в центрі. І як зрозуміли демократи 1900 року, а Путін і Сі довели — імперіалізм за кордоном призведе до деспотизму і всередині країни.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Трамп лякає — Путіну не страшно: чому миру в Україні по команді не вийшло