"Цей фільм схожий на ідеальну пісню маріачі" - розмова зі знімальною групою мюзиклу "Емілія Перес"

Аргентинська трансакторка Карла Софія Ґаскон грає Манітаса, безжального лідера мексиканського наркокартелю, батька двох дітей, одруженого з Джессі, Селеною Гомес. Одного дня Манітас робить адвокатці Риті, яку грає Зої Салдана, несподівану пропозицію: знайти хірурга, що перетворив би наркобарона на жінку. Манітас "загинув", а на світ з'являється красуня Емілія Перес. Однак спокійне життя їй не судилося: вона знову знаходить Риту, бо хоче возз'єднатися з дітьми. Такий сюжет фільму "Емілія Перес".
Жак Одіар наразі є одним з найтитулованіших французьких режисерів. Для "Емілії Перес" він зібрав зіркову команду. Зої Салдана, що раніше грала в "Піратах Карибського моря", "Аватарі", "Вартових галактики", саме в Одіара виконує свою, мабуть, найкращу роль: танцює, співає, відпрацьовує діалоги з рівною легкістю. Карла Софія Ґаскон дуже точно втілює роздвоєність свого героя: байдуже, чи це брутальний мачо Манітас з металевими зубами, чи елегантна леді Емілія.
Одіар вміє показувати насильство так само натуралістично, як яскраво; "Емілія Перес" мерехтить усіма фарбами, віртуозним монтажем й ефектними ракурсами. Але все це так і лишилося б жанровою вправою, якби Одіар не притримав головні козирі для останніх актів: у прикінцевих епізодах настрій і ритм змінюються. Музичні номери поступаються розмовним сценам. І історія про наркобарона, що віднайшов гендерну цілісність, раптом стає притчею про каяття і спокуту.
Від себе не втечеш, але можна спочатку змінити тіло, а потім взагалі обійтися без тіла, стати символом, святою. І це найбільш приголомшлива, але і найкраща метаморфоза у доробку Одіара.
В рамках промо-кампанії на здобуття "Золотого глобуса" відбулася прес-конференція знімальної групи "Емілії Перес", у якій взяли участь Карла Софія Гаскон, Зої Салдана, Селена Гомес, Адріана Пас, Едгар Рамірес та співачка й композиторка фільму Каміла.- Селено, чи могли ви уявити, що ваше життя та кар'єра зрештою приведуть вас до "Емілії Перес"?
Селена: Не думала, що опинюся тут, але я щиро вдячна. На цю роль чекала дуже довго.- У фільмі є рядок: "слухати - це приймати". Під час перестрілки, коли Джессі чує, як Емілія зізнається, що вона — Манітас. Як ви думаєте, чи змогла Джессі в той момент прийняти Манітаса і полюбити його як Емілію?
Селена: Спочатку вона не мала можливості по-справжньому зрозуміти, але кохання було одразу. І саме тому воно було таким інтенсивним. Коли ти думаєш, що хтось, хто був для тебе всім, пішов, і раптом перед тобою постає його реінкарнація. Хоча це фінальна сцена, ми зняли її першою. Шалено вдячна за це.

- Зої, ви перша і поки єдина актриса в історії, яка знялася в чотирьох фільмах, що зібрали в прокаті два мільярди доларів. І після цього ви називаєте себе науково-фантастичним гіком, якому пощастило гарно вдягатися. Як фантастичний гік опинився в "Емілії Перес"?
Зої: В душі я художниця. "Емілія Перес" дала можливість відновити зв'язок з тими частинами себе, з якими я наче попрощалася, але в останні роки прагнула мати хоча б дещицю того, що відчувала раніше. Знаєте, коли ти молодий, ти безстрашний, а твої батьки не лишають тебе в спокої і віддають на танці, малювання, теніс. Можеш використати ці навички для чогось у житті. І це катапультувало мене в кар'єру, де було багато ролей активних жінок у бойовиках та науковій фантастиці. Я маю до цього схильність, але я корінна жителька Нью-Йорка, тож у мене джазові руки в ДНК. А в душі я танцівниця, і назавжди залишуся нею.
Грати Риту цікаво, бо вона багато проживає всередині себе. Це жінка, яка не має сміливості або сили, щоб бути власною захисницею. Вона є адвокаткою для інших, але не може говорити за себе. І я просто хотіла дізнатися, як це - побувати в її шкурі. Дихання у фільмі - це ті перерви між піснями і танцями, коли ви можете побачити, що героїні насправді відчувають і думають.- Каміла, чи можете розповісти про роботу з актрисами над записом пісень?
Камілла: Кожна з них така різна, з різним уявленням про спів у студії. Селена прийшла з поп-музики. Тож ми разом намагалися піти в інше русло, знайти щось сире, щоб дослідити вразливість і панковість, можливо, у пісні Bienvenida. А в пісні Mi Camino - більш крихке. У Зої я відчула, що це був не перший її досвід роботи в музичній студії, але один з перших. Тому Зої була сміливішою, дуже відкритою. Я пам'ятаю, як в пост-синхронізації давала ще більше дихання, ще більше життя сцені.
Робота з Карлою Софією була захоплюючою, тому що це виклик для співака - перейти від низького хрипкого голосу до голосу Емілії. Кожна актриса мріяла б виконати цю роль, аби дослідити ці дві сторони. Це спрацювало, ми пішли до чогось більш інтимного, щось на кшталт її внутрішнього голосу, а не примадонни. Ми думали, що Емілія буде дівою, але насправді вона набагато більше за це. Адріана для мене уособлює мексиканську жінку, приземлену, одночасно реальну і міфічну. - Карла, ваша героїня проходить через трансформацію. Деякі глядачі були здивовані, коли дізналися, що ви граєте Емілію до перетворення. Чи можете ви розповісти про роботу з командою над створенням цього образу?
Карла: Я прокинулася о третій ночі і почала дивитися інтерв'ю, яке я дала одному ЗМІ. Щоразу читаю коментарі. І це завжди ті самі прояви ненависті. Це втомлює. Зрештою, всі оплески і всі похвали - не лише за зачіску, колір нашого волосся й шкіри чи за сексуальність. Це також за нашу роботу. І те послання, яке ми намагаємося донести цим фільмом. Що ми всі рівні.
Створення такого персонажа, як цей, безумовно, вимагало багато роботи з мого боку. Але це було б неможливо без підтримки всієї чудової команди за лаштунками. І, звісно, це вимагає лідерства нашого режисера. Інакше цей персонаж був би нічим, просто жартом. Часто глядачі бачать нас на екрані і думають, що все роблять актори. Що вони займаються гардеробом, гримом, операторською роботою. Але це не так. В титрах ви бачите сотні імен, які роблять це можливим.
Нам потрібно було з'ясувати, якого Манітаса і яку Емілію ми хочемо донести до глядачів. Першим і найважливішим для мене з режисером було питання: чому Емілія захотіла цієї трансформації? Хотіла втекти від правосуддя? Чи тому, що це її правда? Від цього залежав сенс фільму. При неправильному підході ми могли отримати поверхневу комедію. Думаю, що врешті-решт було прийнято найкраще рішення. Потім ми почали працювати з фізикою, і мені довелося багато чому навчитися. Камілла і Клеман намагалися навчити мене музиці, тому що я нічого не знала. І вони дуже намагалися змусити мене танцювати, але я танцюю, як Робокоп. Це допомогло створити образ, створити світ Емілії та Манітаса. Манітас – жахливий, але в глибині душі він прагне бути собою і вирватися з цього світу темряви. І я скажу: до біса їх усіх.- Едгар, ваш персонаж потрапляє у фільм, наповнений чимось на кшталт жіночої сили на стероїдах. І ви граєте роль антагоніста. Наскільки складно вам було справляти такий вплив у середовищі, де панує енергія альфа-самиці?
Едгар: Я люблю енергію альфа-самиці. Моя мати була альфа-самицею. Потім сестра. А потім я переконався, що оточую себе альфа-жіночою енергією. Тому мені дуже комфортно працювати з жінками. Цікаво, що саме таке питання було поставлено, тому що чим більше ви говорите про цей фільм і чим більше ви його бачите, тим більше речей ви відкриваєте для себе. І я люблю актрис. Годар колись сказав: "Все, що вам потрібно, щоб зробити кіно, - це жінка і пістолет". І ось ми маємо всіх цих сильних, красивих, вразливих, крутих жінок і зброю.
Я просто щасливий мати привілей і можливість підтримувати цих дивовижних актрис, які грають дивовижних персонажок. Це історія, зрештою, про свободу, розказана через портрет чотирьох жінок. Кожна намагається прорватися крізь перешкоди і кайдани, накладені на них різними способами, починаючи від заперечення права бути собою і закінчуючи відстоюванням свого права бути щасливими. Їхня сексуальність, їхня воля, їхнє право обирати, з ким вони хочуть бути, ким хочуть бути в житті - це те, до чого ми всі можемо мати стосунок. Зрештою, все, що ми хочемо - щоб життя було вільним. А з другого боку, це фільм про надію. І ця надія також зображена в цих жінках.- А що вам подобається в роботі Жака?
Едгар: Люди можуть подумати: "О Боже, француз розповідає історію про мексиканських жінок і Мексику іспанською мовою". Насправді ж найвищим проявом співчуття є співчутливий погляд на реальність справжніми, свіжими, невинними очима, з щирою цікавістю. І це те, за що я шаную Жака. Він робить це не вперше і робить це правильно через свою чутливість і справжню цікавість, без жодних упереджених ідей. Коли я отримав запрошення знятися в цьому фільмі, то сказав: "Просто повідомте, де і коли, і я буду там". І, звичайно ж, відкриття цього персонажа, який поганий хлопець, але глибоко, відчайдушно закоханий у Джессі. Отже, я відкриваю цього персонажа в очах Селени, яка грає Джессі. Це було в її очах і в рухах. І енергія, яку ми відбиваємо туди-сюди, - це те, де я відкриваю для себе цю героїню. Зрештою, цей фільм також про протиріччя. Протиріччя - те, що робить нас людьми. Протиставлення насильства і ніжності, свободи і кайданів - цей фільм про все це. Він про зіставлення речей, які здаються дуже суперечливими.
Людина, з якою я познайомився вчора ввечері, сказала мені, що цей фільм схожий на ідеальну пісню маріачі, яка завжди говорить про тебе. Незалежно від того, скільки тобі років, в який момент життя ти слухаєш цю пісню - вона про тебе. Це прекрасна аналогія.Дмитро ДЕСЯТЕРИК