Більшість людей не користувалися цими м'язами 25 млн років: але деякі все ще можуть

Не секрет, що наші далекі предки мали кілька частин тіла, які згодом еволюції стали доволі марними. Серед них зуби мудрості, хвости, присутні на шостому тижні вагітності, та вушні м'язи. Саме ці м'язи допомогли нашим пращурам змінити форму вушної раковини — це сталося мільйони років тому і допомогло людям краще чути. Однак близько 10-20% людей по всьому світу все ще можуть керувати цими м'язами, ворушачи вухами, пише Popular Science.

Тепер учені вважають, що ці рудиментарні вушні м'язи насправді можуть використовуватися частіше, ніж вважалося раніше. У новому дослідженні вчені припустили, що вушні м'язи активуються, коли люди намагаються слухати звуки, що конкурують. Зазначимо, раніше вважалося, що вони активуються лише під час ворушіння вухами.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

За словами співавтора дослідження, нейробіолога із Саарського університету в Німеччині Андреаса Шреєра, існують три великі м'язи, що з'єднують вушну раковину з черепом і шкірою голови — вони відіграють важливу роль у процесі ворушіння вухами. Вчені також виявили, що ці м'язи, особливо верхній вушний м'яз, виявляють підвищену активність під час напружених завдань на слухання. Простими словами, м'язи задіяні не просто як рефлекс, але потенційно також відіграють роль у механізмі посилення уваги, особливо в складних слухових умовах.

У новому дослідженні вчені використовували техніку, відому як електроміографія. Це дало змогу визначити, наскільки сильно людина слухає, не запитуючи реципієнтів про це. Зазначимо, що техніка, використана вченими, вимірює електричну активність у м'язі та може допомогти точно визначити активність у вушних м'язах, яка вже пов'язана з уважним слуханням. Результати показали, що найбільші м'язи, задній і верхній, реагують під час уважного слухання. Фактично, м'язи тягнуть вуха вгору і назад — вчені вважають, вони історично брали участь у русі вушної раковини для вловлювання звуків.

Шреєр зазначає, надзвичайно складно визначити причину, чому ці м'язи врешті-решт стали рудиментарними, проте припускає, що справа може бути в еволюційному тиску, що змушує рухати вухами, який припинився, оскільки люди стали більш досвідченими у використанні зорової та голосової систем.

Далі вчені спробували з'ясувати, чи стають м'язи активнішими під час складніших завдань на слух. Команда вивчила 20 осіб без будь-яких задокументованих проблем зі слухом. На першому етапі електроди помістили на вушні м'язи учасників, а потім програли аудіокнигу і кілька подкастів, що відвертають увагу з динаміків, розташованих перед або позаду слухачів. Усі 20 учасників пройшли 12 п'ятихвилинних випробувань, що охоплюють три різні рівні складності.

У легкому режимі подкаст був тихішим за аудіокнигу, тоді як голос мовця був сильніше контрастує з аудіокнигою. У середньому та складному режимах дослідники додавали подкаст, який звучав більше як аудіокнига, і робили звуки, що відвертають увагу, голоснішими. Однак їм довелося зробити навіть найскладніші ситуації досяжними, тому що якщо учасники здавалися, фізіологічне зусилля не реєструвалося на машинах.

Далі реципієнтів попросили оцінити рівень своїх зусиль і те, як часто вони втрачали те, що відбувалося під час прослуховування аудіокниг у кожному випробуванні. Зазначимо, що учасників також опитали за матеріалами аудіокниг.

Результати показали, що два вушні м'язи по-різному реагували на різні умови. Наприклад, задні змінювали напрямок, а верхні — реагували на рівень складності завдання. Для порівняння, верхні вушні м'язи реагували на рівень складності завдання. Самооцінка учасниками того, наскільки важко було слухати і як часто вони втрачали аудіокнигу, також збільшувалася відповідно до складності завдання. Точність їхніх відповідей на запитання про аудіокнигу також значно знижувалася між середнім і складним режимом.

Дані вказують на те, що активність вушних м'язів може забезпечити об'єктивну міру зусилля під час слухання. Однак залишається незрозумілим, чи дійсно активність м'язів допомагає людям краще чути.

Автори дослідження зазначають, що рухи вух у відповідь на сигнали надзвичайно незначні й, ймовірно, не приносять жодної користі. Але це вказує на те, що наші вушні м'язи після 25 мільйонів років рудиментарного стану стараються щосили, але це, схоже, не приносить жодної користі.

Раніше Фокус писав про те, що зайвого залишила в нашому тілі еволюція.