До біса вперта і непередбачувана: Ірина Островська розповіла про свою роль у фільмі “Дім за склом”

Головну героїню, амбітну архітекторку Вікторію, яка змушена долучитися до розслідування зникнення доньки, грає актриса Ірина Островська. Українські глядачі знають її за ролями у фільмах “Мої думки тихі” та “Як там Катя?”, українсько-хорватському проєкті “Зломовчання”, серіалі “Реванш” та інших. Ірина розповіла Viva! про свою першу головну роль, цікавинки зйомок “Дому за склом” та виклики акторської професії.

— Чому ви вирішили спробувати себе в цьому фільмі? Чим вас зачепила героїня?

Для того, щоб вирішити спробувати себе у фільмі, треба, щоб спочатку тобі запропонували хоча б пройти кастинг. Чесно кажучи, коли я лише прочитала сценарій, відчула, що я маю зіграти Вікторію, що ніхто краще цього не зробить. Напевно, так думає кожний актор, особливо, коли роль головна. Героїня зачепила мене усім: вона дуже суперечлива, непередбачувана, до біса вперта, іронічна, наполеглива, безстрашна. Я розуміла, що я, як акторка, мала пройти все, що придумав для персонажки автор сценарію та режисер Тарас Дронь, всі психологічні і фізичні випробування, але це мене ще більше приваблювало.

— Ви чимось схожі з нею? Якщо так, то чим саме? А чим відрізняєтесь?

З Вікторією ми багато в чому схожі, я також суперечлива і наполеглива, амбіційна, і можу бути жорсткою, мене теж не всі сприймають як дуже відкриту людину. Я також люблю іронію, як вона. Мені не відразу вдавалося реагувати на події так, як мала це робити моя героїня. Для мене було, наприклад, дуже складно плюнути в обличчя в кадрі чудовій акторці і моїй подрузі Олені Іллєнко. Я перед сценою вибачалась, і після теж, почуваючи себе дуже ніяково. Але це акторська робота — створювати персонажа, який може кардинально відрізнятися від тебе (як, наприклад, моя роль Віри Іванівни в фільмі “Мої думки тихі” Антоніо Лукіча.)

Фото зі зйомок “Дому за склом”

— Що вам найбільше подобається в своїй героїні? А що — ні?

Я захоплююсь її стійкістю духу: людина, загнана в такий кут безвиході, як правило, здається, ламається, а ця жінка стає ще сильнішою, хоча її оголені нерви назавжди завмерли. Що не подобається? Я, як акторка, ніколи не шукаю в своїх героїнях, що мені не подобається, адже, щоб зіграти іншу людину, потрібно стати нею. Я шукаю мотив, що мною, тобто нею, керує.

— Як гадаєте, чому Вікторія зрештою робить саме такий вибір?

Це для мене найскладніше питання, я і досі не впевнена в своїй позиції, якщо ви про сцену в морзі. З початком повномасштабного вторгнення я занурилась в літературу, де психологи розбирають поняття втрати, стадії проживання, а головне, як діяти, коли ти поряд з тими, хто проживає втрату… Так от, після цього я більше почала розуміти вибір Вікторії: вона нездатна прийняти втрату, бо не проживе її — настільки сильний біль.

— Ваші героїні часто дуже неоднозначні й суперечливі. Як ви думаєте, якою побачить Вікторію глядач?

За великим рахунком, всі ми неоднозначні і суперечливі, а для побудови героїні сценаристи гіперболізують ці риси, створюючі багатовимірного персонажа. Так, грати пласких і передбачуваних нецікаво, і дивитись на них — нудно. Буде суперечливе сприйняття, думаю, хтось сприйме її занадто жорсткою і беземоційною, багато хто називає її нарцисом, яка не приділяє належного часу дитині, а піклується лише про кар’єру, а хтось буде захоплюватись силою характеру, побачить маму, яка довіряє своїй дочці, даючи їй свободу вибору, людину з амбіціями, яка не очікує допомогу від когось, яка безстрашна в своїх рішеннях і діях.

Фото Катерини Козинської

— Чи довелося навчитися чомусь новому на зйомках?

Я ще ніколи не знімалась на плівку, тож саме тут я зрозуміла мегаважливість підготовки і репетицій, розуміючи, що ти матимеш дуже обмежену можливість дублів. Але навіть коли продумали кожний крок, завжди на зйомці залишається місце для ще якогось уточнення. Хоча більшість сцен таки було знято за один-два дублі. А взагалі, кожна нова роль — це досвід, а для мене це перша головна, тож уроків, чесно кажучи, не перелічити.

— Чи були у вас каскадери для підстраховки? Зокрема, в сценах у затоплених тунелях?

Ні, мені було принципово зробити все самій, я добре фізично підготовлена, для мене дуже важлива правда в кадрі. Я переконала режисера, що готова підготуватись належним чином и виконати всі сцени. Зрештою, якщо потрібно для ролі, і на “Бурдж-Халіфа” полізу, як Том Круз. Коли мене облили водою в мороз -15 в тунелі, на протязі, і поки не зняли всю сцену, погрітися не було можливості, я на секунду подумала — все ж таки краще вже на “Бурдж-Халіфа”, там хоч тепло.

— Що найбільше запам’яталося зі зйомок?

Сонце вже сідало, і останню сцену, де Вікторія лізе в яму, зривається і падає в воду, знімали в Циблях, на руїнах старої церкви — там просто вирили яму, і я мала туди впасти. Розуміючи відповідальність моменту, я, намагаючись зробити це максимально реалістичним, навмисне спотикаюсь і зриваюсь в яму. Природно, в такій ситуації людина крикне, це зробила і я. Не встигла я після “action” проробити заплановані маніпуляції, як чую режисерське: “stop! stop! Іра! Іра!”. Я вибираюся з тієї ями і бачу — біжить до мене переляканий Саша Поздняков, наш оператор-постановник, адже він був найближчий до мене, а за ним і інші “рятівники”. Вони подумали, що я справді зірвалась в яму, побігли мене рятувати і камера зупинилась на моменті, коли моя рука не встигла сховатися в яму. Пам’ятаю, як я сердилась, що група мені зірвала сцену. Сонце вже сіло, на другий дубль часу не було, тож руку замалювали на постпродакшені.

— Які ваші улюблені фільми?

Я дуже люблю “Сцени з подружнього життя” Інгмара Бергмана, “Години” Стівена Долдрі, “Мости округу Медісон” Клінта Іствуда і обов’язково “Любовний настрій” Вонга Карвая. Не втомлююсь їх переглядати, насолоджуватись акторською грою і вчитися.

— Чи є у вас роль мрії?

Я хочу, щоб ми зняли свою українську красиву чуттєву історію кохання двох дорослих людей.

— Що б ви хотіли сказати чи побажати глядачам «Дому за склом»?

Всім нам якнайшвидшої перемоги, і всім, хто чекає своїх з фронту, дочекатися живими і здоровими.