«Пульт керування медіаспоживанням — у наших руках», — Олена Тараненко у подкасті «Медіуми»

Як зберегти емоційну рівновагу, коли кожен день наповнений тривожними новинами? Чи можливо навчитися споживати медіаконтент без шкоди для власного психічного здоров’я? Чому медіатравма стала невидимим, але серйозним викликом для українців? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Оленою Тараненко, менеджеркою з розбудови потенціалу проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність в освіті» IREX в Україні.

А також про те, чи можна «вакцинуватися» від інформаційного стресу та чи справді медіадетокс — це ефективний спосіб самозахисту. Окрему увагу було приділено посібнику для вчителів «Сім кроків до здорового медіаспоживання під час війни», який є практичним інструментом для навчання. У ньому ви знайдете практичні рекомендації, як організувати свій інформаційний простір, уникати медіатравми та розвивати критичне мислення. Завантажити посібник можна за покликанням.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Окрім усього негативного, що відбувається у нашому житті, медіа додають ще один потужний фактор стресу»;

04:32 «Це не підручник із теорією — у ньому немає жодного теоретичного розділу»;

07:51 «Учні почали стежити за новинами. Для підлітків ця сфера раніше не була такою актуальною»;

09:48 «Медіаграмотність — один із найдієвіших інструментів у боротьбі з медіатравмою»;

12:15 «У посібнику немає підходу, що ваша реакція на медіатравму — неправильна»;

13:03 «Наше медіаполе і медіаспоживання є надзвичайно хаотичним»;

15:03 «Реакції, які є шкідливими та найбільше просувають нас до медіатравми, — медіазалипання та повне ігнорування»;

18:13 «Медіа можуть і мають бути ресурсом»;

20:38 «Дуже важливо помітити, коли починаєш скочуватися до нуля і допомогти собі ще в “жовтій зоні”»;

23:54 «Якщо ви обираєте вправу з селфі, дайте дітям тему для фото, але ніколи не вказуйте ракурс»;

27:45 «Наше життя можна і потрібно наповнювати певними ритуалами, але важливо дотримуватися ритмічності й системності»;

30:02 «Заплануйте своє медіаспоживання»;

33:29 «Орієнтуйтеся на “маяки” — ті медіа, які підсилюють вас».

«Окрім усього негативного, що відбувається у нашому житті, медіа додають ще один потужний фактор стресу»

Вадим Міський: Поговорімо про медіатравму. Як уникнути емоційного перенавантаження від інформації? Власне, це явище ви висвітлили у посібнику, співавторкою якого ви були, — «Сім кроків до здорового медіаспоживання під час війни». У цьому посібнику зібрано поради для вчителів і вчительок щодо того, як допомогти стабілізувати психоемоційний стан під час взаємодії з медіа та сприяти здоровому медіаспоживанню. Це важливо як серед освітян, так і серед учнів — кінцевих бенефіціарів освітньої системи. Хотілося б почати з того, що взагалі таке медіатравма? І чому це поняття стає все більш актуальним у нинішній час війни?

Олена Тараненко: Власне, наш проєкт із великою історією в галузі медіаграмотності звернувся до поняття медіатравми. Цей посібник, про який ви згадали, є одним із результатів нашої роботи у цьому напрямі. Ідея виникла у 2022 році. Коли розпочався новий етап проєкту, ми зрозуміли, що без цього напряму не зможемо повноцінно підтримувати вчителів і учнів. Ми усвідомили, що потрібно звертати увагу на здорове, нешкідливе медіаспоживання, яке не буде негативно впливати на емоційний стан усіх учасників освітнього процесу — і вчителів, і учнів, і батьків.

Уже з 2022 року почали з’являтися дослідження від великих дослідницьких компаній, які підтверджували значний негативний вплив, а у 2023 році Інститут соціології представив дослідження, яке показало разючий результат: 81% дорослих українців підтвердили, що переживання через медіаінформацію є для них актуальним стресором. Це свідчить, що, окрім усього негативного, що відбувається у нашому житті, і впливу власного досвіду, медіа додають ще один потужний фактор стресу, який істотно впливає на наші емоції та психічне здоров’я.

Наталя Соколенко: Стресор — це те, що запускає стрес?

Олена Тараненко: Це те, що шкодить нашій ментальній цілісності та добробуту. Так, запускає стреси, тригери. Коли ми не переживали цього особисто, але через медіаканали, через медіаповідомлення отримали настільки сильну емоцію, стресову емоцію, що вона починає шкодити нашому психічному здоров’ю.

«Це не підручник із теорією — у ньому немає жодного теоретичного розділу»

Наталя Соколенко: Мені пригадалося: на одному з випусків нашого подкасту ми обговорювали дослідження наших колег із «Текстів». Вони дослідили повідомлення зі 100 найпопулярніших телеграм-каналів, які читають українці. Багато з них були відверто російськими та були заточені саме на те, щоб травмувати: сіяти тривожність і паніку, навіть через заголовки. Це було їхньою метою. Тому не дивно, що у нас багато людей зазнають медіатравм.

Але повернімося до посібника. На кого він розрахований?

Олена Тараненко: Звісно, оскільки наш проєкт спрямований на вчителів і учнів, то посібник так і називається — посібник для вчителя. Але він цілком підходить для опанування дорослими, зокрема, такими важливими учасниками цього процесу як батьки. Щодо учнів, то, звісно, ми передбачаємо обов’язковий супровід учителя.

Доступність і простота посібника — це одне з ключових питань для нас. Під час наших проєктних досліджень ми виявили, що це є актуальним запитом від учителів. Ми зрозуміли, що без залучення фахівців у цій галузі не обійтися, тому звернулися до науковців, які працюють із поняттям медіатравми ще з 2013—2014 років і мають великий досвід. Це група медіапсихологів Інституту соціальної та політичної психології під керівництвом професора Найдьонової. Ми прагнули зробити посібник, по-перше, дуже практичним, щоб його можна було використовувати безпосередньо. Мета посібника — допомогти вчителю, зокрема для власної регуляції емоційних станів. Адже якщо вчитель не в ресурсі, то він не зможе підтримати інших. Також ми хотіли, щоб учитель міг одразу застосовувати посібник на практиці для підтримки учнів. Це не підручник із теорією — у ньому немає жодного теоретичного розділу. Посібник складається з семи розділів, які ми назвали кроками. Це перші кроки, спрямовані на те, щоб зрозуміти себе, опанувати свої емоційні стани, отримати необхідні знання, але найголовніше — знайти впевненість у тому, що це можливо.

Олена Тараненко та ведучі подкасту «Медіуми» Вадим Міський і Наталка Соколенко

«Учні почали стежити за новинами. Для підлітків ця сфера раніше не була такою актуальною»

Наталя Соколенко: Це більше для тих, хто вже зазнав медіатравми, чи для тих, хто хоче профілактично «вакцинуватися», знаєте, як від COVID-19?

Вадим Міський: Мені здається, зараз немає людей, які б не зазнали медіатравми. Усі ми певною мірою травмовані під час війни — й це стосується також медійного впливу.

Олена Тараненко: Так, це правда. Ми продовжували наші дослідження і я розповім про перше, на якому, власне, базується цей посібник. Ми зібрали запити від учителів, провели фокус-групи з учителями, учнями й іншими учасниками нашого проєкту, щоб порівняти, чи ті знання, які вже надавалися в рамках проєкту, допомагають, і чи впливають на зміни в медіаспоживанні. Ми виявили кілька дуже цікавих тенденцій. Наприклад, учні почали активно стежити за новинами після початку повномасштабного вторгнення. Для підлітків ця сфера раніше не була такою актуальною. Але у наш час неможливо уникнути впливу медіа, а відтак — і ризику медіатравмування. Учителі на фокус-групах розповідали, що вони розгублені в цій ситуації, що їм бракує практичних тактик: що робити, коли в класі виникають такі запитання чи дискусії? Як працювати з тригерними темами? Чи слід їх уникати? А якщо фасилітувати, то як правильно це зробити? Фактично, саме з цих запитів і виникли «кроки», які стали розділами посібника. У ньому є поради як для тих, хто вже може діагностувати медіатравму в собі чи своїх учнях, так і для тих, хто ще не помічав її проявів, але хоче запобігти цьому наперед.

«Медіаграмотність — один із найдієвіших інструментів у боротьбі з медіатравмою»

Олена Тараненко: Як на мене, найсильніший бік цього посібника — те, що він не обмежується лише захистом від медіатравмування. Він містить поступовий перехід від самоаналізу та заглибленої саморефлексії до конкретних дій. У посібнику є вправи, які допомагають прислухатися до себе, побачити ознаки медіатравми й усвідомити їх. Звісно, ці розділи розраховані тільки на дорослих. Самоаналіз і самодіагностування не мають виконувати діти. А далі посібник переходить до теми саморегуляції. Тут уже є поради як для вчителів, так і для учнів. Усе більше і більше кроків спрямовані на роботу з учнями. Через поради з медіаграмотності, яка є одним із найдієвіших інструментів у боротьбі з медіатравмою: вміння зрозуміти й проаналізувати побачене, а також визначити, що з цим робити. Цей посібник базується на принципах здоров’язбережувальної педагогіки. Ми пропонуємо поради для вчителів, які можуть застосовуватися у роботі з учнями. Окремий розділ присвячений медіатворчості. Він майже весь складається з цікавих, веселих вправ, спрямованих на підтримку творчості учнів. Ці вправи можуть виконуватися вчителями разом з учнями, а також використовуватися батьками — як для себе, так і для своїх дітей, за посередництвом учителів.

Наталя Соколенко: Тобто якщо говорити про структуру цього посібника, спочатку йде діагностування: що це таке, що це за проблема. Далі — різні форми розв’язання та недопущення медіатравм. І завершальна частина — медіатворчість.

Олена Тараненко: Так, він закінчується узагальненням усього попереднього. Якщо говорити про порядок ознайомлення з посібником, то, звісно, можна почати з останнього кроку — якщо хочеться зацікавитися чи побачити есенцію того, що міститься в посібнику. Але для глибшого розуміння й занурення в тему бажано проходити всі кроки послідовно, не перескакуючи через них.

«У посібнику немає підходу, що ваша реакція на медіатравму — неправильна»

Наталя Соколенко: Чи є детокс серед порад? Наприклад, відмова від споживання медіа на якийсь час. От я, наприклад, час від часу бачу дописи: ви мене не бачили у фейсбуці, в мене буває медіадетокс — тиждень, а іноді навіть місяць. 

Вадим Міський: Піти у відпустку від медіа.

Олена Тараненко: У посібнику є багато порад. Ці рекомендації подаються саме як поради, без засудження чи нав’язування. Наприклад, у посібнику немає такого підходу, що ваша реакція на медіатравму — неправильна. Немає засуджень на кшталт: «Ви плачете через сильні емоції — це неправильно. Будьте сильними, не робіть цього». Такого там просто не може бути.

«Наше медіаполе і медіаспоживання є надзвичайно хаотичним»

Олена Тараненко: Повертаючись до теми медіатравми. Варто згадати про причини медіатравми. Фактично, всі подальші кроки щодо реакції та регуляції базуються на розумінні цих причин. Очевидно, що перша причина — це негативний зміст медіаповідомлень. І з цим, на жаль, нічого не можна зробити: ці події відбуваються. Журналісти, звісно, могли б і, я вважаю, було б дуже бажано, аби вони знижували емоційний градус своїх матеріалів, не накручувати його.

Наталя Соколенко: Такого не буде ніколи.

Олена Тараненко: Але об’єктивно перша причина медіатравми під час війни є незмінною. Друга причина — це інформаційне перенавантаження. І от те, що ви вже згадували — телеграм-канали — є дуже сильним фактором медіатравмування. Чому? Тому що травмівним фактором є відсутність контролю та вибору. Наше медіаполе і медіаспоживання, особливо під час війни, є надзвичайно хаотичним. Наприклад, велика кількість анонімних каналів, вкидів, панічних, емоційних повідомлень лише підсилюють це. Це означає, що друга тактика — це зупинитися, не включатися автоматично, а далі починати міркувати. Власне, вже з третього чи четвертого кроку посібника йдуть поради, які передбачають обов’язкові емоційні паузи, самозаглиблення, міркування та дотримання балансу. Того балансу, який є прийнятним саме для вас у цей момент.

«Реакції, які є шкідливими та найбільше просувають нас до медіатравми, — медіазалипання та повне ігнорування»

Олена Тараненко: У посібнику є дуже цікава й оригінальна практика, запропонована нашими психологинями-експертками, — вона називається «Захисна медіамембрана». Це практика самоаналізу, яка детально описана в посібнику. Суть цієї вправи полягає в тому, щоб визначити власні межі прийнятності.

Ілюстрація з посібника «7 кроків до здорового медіаспоживання під час війни» IREX в Україні

Це дуже корисна вправа: сісти й проаналізувати, що саме для вас зараз прийнятно бачити, читати чи спостерігати через медіаканали, а що є неприйнятним. І найголовніше запитання до першого й другого: чому саме? З цього моменту починаються поради для підтримання балансу: як залишити поза увагою те, що шкодить вашій психіці, якщо ви чітко розумієте, чому це завдає шкоди. Якщо говорити про реакції, які є шкідливими, то вони мають два полюси, але це одна і та сама реакція, яка найбільше просуває нас до медіатравми. Перше — це медіазалипання, коли ви не можете вирватися з того, що вам шкодить. Ви постійно шукаєте ще й ще, дивитеся знову й знову, думаючи, що ось-ось стане краще. Тут дуже шкідлива причина, яка є однією з найбільш заглиблених і водночас неочевидних, — це хибне відчуття провини, ілюзія провини. Ви дивитеся і думаєте, навіть підсвідомо: «Я зараз у відносному комфорті, але не можу припинити дивитися на чиїсь страждання, бо немовби винна в цьому. Я додивлюся до кінця, і, можливо, цим допоможу». Але, очевидно, що це не так. З іншого боку, так само хибна ілюзія провини: «Я не дозволю собі радіти, я не дозволю собі бути в ресурсі сьогодні». Немовби це допомагає іншим людям, але, звісно, це не так.

А друга реакція, яка нібито протилежна, але насправді така сама, — це повне ігнорування: «я буду повністю ігнорувати». Але хто сьогодні може повністю ігнорувати новини? Ця інформація все одно знайде вас, але вже в чиїйсь інтерпретації, переказі, поданій у вигляді, який може зовсім не збігатися з вашими цінностями. Ви б зрозуміли це зовсім інакше.

Наталя Соколенко: Як зіпсований телефон.

Олена Тараненко: Між цими двома крайнощами існує величезний спектр реакцій — балансування, пауз, відмова від певного контенту на певний час, а потім повернення до нього або вибір іншої практики отримання інформації.

«Медіа можуть і мають бути ресурсом»

Олена Тараненко: Наші дослідження з учителями у 2024 році показали сумний результат — 97% учителів зазначили, що відчувають негативний вплив інформації на свій психоемоційний стан. Проте їхні реакції на це виявилися дуже цікавими й фактично збігалися з рекомендаціями психологів. Наприклад, найбільш поширена реакція — це обговорення новин із рідними чи друзями. Майже 50% учителів відповіли, що в складні моменти вони розмовляють про новини з близькими, шукаючи розради. 47% зазначили, що беруть паузи, самостійно визначаючи час для відпочинку від інформації. Це підкреслює важливість самоспостереження. Ще трохи більш як 30% учителів чергують контент — це також дуже корисна порада. Вони змішують інформаційний і розважальний контент, дозволяючи собі відволіктися. Але, звісно, є й такі, хто повністю занурюється в серіали або інший розважальний матеріал, і це також не є виходом у сьогоднішніх умовах.

Наталя Соколенко: Мені здається, я інтуїтивно до цього дійшла. Я щодня слухаю аудіокниги, наприклад, твори українських класиків. Це дуже допомагає переключитися від інформаційного потоку. Потім я, звісно, повертаюся до тих джерел, які потрібно переглянути, але це прослуховування іншого контенту стабілізує.

Олена Тараненко: Це саме те, до чого ми намагаємося привести людей на наших тренінгах і в посібнику — від захисту через регуляцію до розуміння того, що медіа можуть і мають бути ресурсом. Але тут знову важлива медіаграмотність. Чи вмієш ти розрізняти якісний і неякісний контент? Чи здатний знайти той, що відповідає твоїм цінностям і світогляду? Той, який підсилює тебе. Саме такий контент потрібно шукати. Адже медіа не наповнені лише хаосом і негативними емоціями, про які ми говорили.

«Дуже важливо помітити, коли починаєш скочуватися до нуля і допомогти собі ще в “жовтій зоні”»

Вадим Міський: Як краще знайти цей баланс? Щоб, з одного боку, не випасти з картини світу й об’єктивної реальності, а з іншого — не загрузнути там настільки, щоб довести себе до крайнього виснаження. У вашому посібнику навіть є цікава ілюстрація — батарея з трьома поділками. Там показано, коли батарейка вже «сіла», коли вона «зелена» та які сигнали спонукають нас задуматися про те, що пора перемикатися й відпочити.

Ілюстрація з посібника «7 кроків до здорового медіаспоживання під час війни» IREX в Україні

Як визначити свій рівень і, найголовніше, де знайти баланс? Наприклад, скільки Наталі треба слухати аудіокнижок щодня, щоб її батарейка не сіла?

Наталя Соколенко: Щодо цього я би, якби укладала посібник, пункт перший сформулювала так: «Видалити телеграм з усіх гаджетів».

Олена Тараненко: Або взагалі не встановлювати, правда?

Наталя Соколенко: Так, не встановлювати.

Олена Тараненко: Я дуже рада, що навіть наша коротка бесіда спонукає до тих висновків, до яких веде наш посібник. Адже всі поради й рецепти в ньому є індивідуальними — це правильно. Неправильним тут буде лише одне — не рухатися цими кроками зовсім, не замислюватися. Якщо ми вже починаємо думати над цим, то важливо робити це усвідомлено. У нашому посібнику є багато вправ із самодіагностики й самоаналізу. Якщо ви інтуїтивно дійшли до цього рішення — чудово, але краще йти за певними методиками, які ми представили як дуже прості й особисті. Наприклад, вправа «Заряд моєї внутрішньої батарейки», про яку згадав Вадим, завжди викликає у наших учасників і учасниць вау-ефект. Чому? Це доволі відома вправа, яку психологи часто застосовують для оцінки внутрішньої енергії. Ми вперше застосували її для аналізу медіаспоживання. Ми просимо людей назвати не ознаки своєї поведінки: як вони знають, що перебувають у «зеленій зоні», де вони сповнені енергії, у «жовтій зоні», де починається тривога, або в «червоній зоні», де заряд уже на нулі. А зазначте нам свої ознаки медіаповедінки. Що ви робите у взаємодії з медіа, коли у вас «повний заряд» і що — коли його немає? Люди зазвичай вперше про це думають.

У рефлексії вони кажуть: «Я ніколи не думала, що медіа займають стільки місця в моєму житті». Наприклад, у «червоній зоні» часто згадують дві типові реакції, про які я казала. Одні кажуть: «Я бездумно скролю і не можу зупинитися». Інші: «Якщо я пішла з усіх соцмереж і нічого не читаю — це значить, що заряд зовсім упав». Але всі сходяться в одному: найважче визначити ознаки «жовтої зони». Хоча саме вона найважливіша. Дуже важливо помітити, коли починаєш скочуватися до нуля і допомогти собі ще в «жовтій зоні». Бо в «червоній зоні» це може бути іноді вже запізно, з певними зривами.

Тому основне питання — як поводитися в «жовтій зоні»? Що в ній робити? Як балансувати? Це дуже індивідуальні речі. Там безліч цікавих практик. Є ще одна, в розділі про емоції, ми радимо вчителям створити для себе, своїх знайомих або навіть для класу «валізку емоційної самодопомоги». Це може бути реалізовано в спільному чаті, наприклад, з батьками, або у вигляді дошки в класі.

Ілюстрація з посібника «7 кроків до здорового медіаспоживання під час війни» IREX в Україні

У цій валізці зібрано багато щоденних ритуалів. Зрозуміло, що вони всі не підійдуть усім, але це дуже важливий момент. Психологи стверджують, що рутинність певних дій, їхня ритмічність і послідовність мають травмозцілювальний ефект. Тому ми пропонуємо зробити такі ритуали радості — маленькі кроки, які додають позитиву. Там є музика, аудіокниги, тобто ті ресурси, які можуть підтримати особисто вас, як зробити ці ритуали більш регулярними та підсилювальними.

«Якщо ви обираєте вправу з селфі, дайте дітям тему для фото, але ніколи не вказуйте ракурс»

Олена Тараненко: Наприклад, у медіатворчості є багато вправ, пов’язаних із фотографуванням і селфі. Це те, чим живуть наші підлітки, їхній звичний простір. Ми пропонуємо вчителям або батькам, як можна спрямувати ці захоплення, які завдання можна дати. Хочу сказати кілька слів про медіатворчість. Ми вже говорили, що травма позбавляє нас контролю над ситуацією. Ми не можемо планувати, не знаємо, що буде далі, не маємо вибору. Відсутність вибору забирає відчуття безпеки. Вправи з медіатворчості допомагають повернути це відчуття контролю над реальністю, яку ти сам створюєш. У нас є неоціненні поради від психологів, які не завжди очевидні, але дуже ефективні. Наприклад, ми пропонуємо вчителям фрази, які допоможуть фасилітувати такі розмови. Одна з них особливо мене вразила, я ніколи про це не думала, доки не почула її. Якщо ви обираєте вправу з селфі, дайте дітям тему для фото чи селфі, наприклад, «щоденник емоцій», де кожного дня фотографуються з різною емоцією. Але ніколи не вказуйте ракурс. Виявляється, навіть вибір ракурсу підсвідомо дає людині хоча б на мить відчуття контролю над реальністю. Це тонкі й глибокі речі, але в нашому посібнику ми намагалися подати їх просто, цікаво й навіть весело.

Олена Тараненко та ведучі подкасту «Медіуми» Вадим Міський та Наталка Соколенко

«Наше життя можна і потрібно наповнювати певними ритуалами, але важливо дотримуватися ритмічності й системності»

Вадим Міський: Це блискучі поради й практики, які ви пропонуєте. Я зупинився на кількох із них і навіть виписав собі, що обов’язково варто спробувати. Туди потрапили й «валізка», й «калібрування захисної медіамембрани». Це дуже цікава практика, яка, хоча й звучить складно, дає розуміння, скільки саме інформації вам потрібно споживати та коли варто сказати собі: «Горщику, більше не вари». Можливо, ви можете поділитися ще якимись цікавими практиками, які стануть у пригоді в повсякденному житті дорослої людини? Наприклад, такої, що вже не перебуває в системі освіти, але має дитину й може застосувати ці практики разом із нею. Або навіть самостійно, просто для себе.

Олена Тараненко: Як я вже казала, дуже рятівним і терапевтичним є ритм нашого життя. Звичайна життєва рутина, якщо вона ритмічна й регулярна, має величезний відновлювальний ефект. Людина, навіть у дуже сильних переживаннях, якщо має сили, наприклад, просто встати зранку й робити звичні речі, як-от приготувати каву, уже робить перші кроки до стабілізації. Наше життя можна і потрібно наповнювати певними ритуалами, але важливо дотримуватися ритмічності й системності. Тут не існує універсальної формули. Я думаю, що жоден психолог не може сказати: «Ось вам панацея — виконуйте цю одну вправу». Згадайте, як було на початку повномасштабного вторгнення. Наші тривожні відчуття були надзвичайно інтенсивним і це було наслідком абсолютної відсутності горизонту планування й розуміння ситуації. У ті дні багато хто пропонував і використовував для себе дихальні вправи. Це чудова практика для пауз, відволікання й самозаспокоєння. Але, звісно, вони не є універсальним лікуванням.

«Заплануйте своє медіаспоживання»

Олена Тараненко: З іншого боку, якщо все ж таки поставити перед собою це завдання і системно діяти в обставинах, які здаються безнадійними, то насправді від вас залежить наповнення кожного дня, навіть однієї години. У взаємодії з медіа це також може дуже допомогти. Що я маю на увазі? Коли ми вперше пропонуємо та пояснюємо це на презентаціях, ми радимо нашим читачам і користувачам відому вправу — провести аудит свого часу в медіа. Потім радимо другий крок, який вже менш очевидний. А саме: подивіться на ті сектори, які ви заповнили лише годинами й оцініть, додавши «плюс» чи «мінус». Чи підсилюють вони вас? Чи, навпаки, забирають енергію? Цей момент часто стає відкриттям.

Але ми переходимо до третього кроку, і він викликає скепсис. Ми кажемо: «Тепер заплануйте своє медіаспоживання». Зазвичай чуємо: «Боже, під час війни нічого не можна планувати, тим більше це». Люди вважають це абсолютно ідеалістичним. Проте, якщо вони все ж таки вірять нам і слідують цим практикам, то досить часто ми отримуємо позитивний зворотний зв’язок. Я, наприклад, спочатку змушувала себе застосовувати цю практику, а тепер роблю це все більше. Чому? Коли ми доходимо до етапу планування, ми кажемо: «Не плануйте взаємодію там, де у вас мінуси. Це ж ваше життя, і ви можете зробити його ідеальним. Заплануйте ідеальний свій день. Визначте, скільки саме вам потрібно часу для взаємодії з медіа».

Вадим Міський: Тобто ви пропонуєте змушувати себе або читати новини, або, навпаки, не споживати контент, який зменшує ваш ресурс, робить вас роздратованішими чи навіть травмує, так?

Олена Тараненко: Так, коли я кажу, що змушувала себе, то на початку мені також здавалося, що я без цього не можу. Але коли я сіла, подумала і спробувала, виявилося, що можу отримувати інформацію якимось іншим шляхом, якщо це мене дуже виснажує. Я, можливо, не так радикально, як Наталка, можу сказати: «Видаліть це, не ходіть туди». Але кожна людина може так сказати для себе, якщо вона відчуває, що це поза межами її сил, її енергії. Якщо щось відбирає значно більше, ніж дає, або взагалі нічого не дає — це точно має бути поставлене під питання.

І коли ми задумаємося, те, що здавалося неможливим: від чого було неможливо відмовитися, без чого, здавалося, ніяк не можна жити — насправді цілком можливо змінити.

«Орієнтуйтеся на “маяки” — ті медіа, які підсилюють вас»

Вадим Міський: Як практики медійної, інформаційної грамотності перегукуються із загальними підходами до уникнення медіатравми або її подолання? Адже ми розуміємо, що працювати з медіатравмою можна не лише методами медіаграмотності. Це ширший спектр практик. Але яке місце займає медіаграмотність у цьому контексті?

Олена Тараненко: Усе, про що ми сьогодні говорили — це ж не суто про психологію, а якраз про медіапсихологію. Це про споживання, про канали, через які ми отримуємо ресурс. Ці канали — світогляд, віра, почуття, загальнопсихологічні аспекти — їх можна наповнити й медійною інформацією, і переживаннями, які отримуєш від, наприклад, прослуховування музики чи корисного, приємного для себе контенту. Одна з наших порад якраз стосується орієнтування на так звані «маяки» — ті медіа, які підсилюють вас. Це і є медіаграмотність. Коли ми кажемо: «Не реагуйте автоматично, не поширюйте, не сійте цю паніку далі, нехай вона не йде від вас далі», — це стосується і вас самих. Ви здатні її опанувати. Зробіть спочатку емоційну паузу, а потім — аналітичну. Поставте собі запитання: «Звідки я це знаю? Чи є тут докази, чи це лише емоційні заклики? Чи варто мені взагалі витрачати час на читання цього заголовка, адже я знаю, що одному лише заголовку довіряти не можна?» Це все запитання з медіаграмотності. Але вони також допомагають рухатися в напрямку зцілення медіатравми або навіть її запобігання.

І ще я згадала про ці «маяки» якісних медіа. Приєднуйтесь до тих медіахвиль, які вас підтримують. Є така наскрізна порада — майже кожен із розділів, про які ми говоримо, так чи так її стосується, починаючи з перших, що стосуються стресового досвіду. Ця порада говорить про те, що ми не можемо керувати світом і об’єктивними обставинами, які нас оточують, але пульт керування медіаспоживанням точно в наших руках. Нам лише здається, що, навіть якщо я повністю відключуся, це нічого не змінить. Але ні, цей пульт у нас. І саме те, як його застосувати, потребує певних знань із психології та медіаграмотності. У балансі ці знання дають кожному індивідуальний рецепт.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Андрієм Пилипенком про ключові теми, якими маніпулювала російська пропаганда, Оксаною Полулях про штучний інтелект, що створює нову реальність, Катериною Городничою про те, як клікбейт став бізнесом у глобальному медіапросторі, Павлом Бєлоусовим про те, чому медіаграмотність неможлива без цифрової грамотності, Оксаною Волошенюк про те, як українські діти в школі опановують навички критичного мислення, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж «24 каналу» і штучний інтелект, Мариною Кафтан про те, чому критичне мислення — головна зброя проти інформаційних атак, Лідією Смолою про те, як алгоритми соцмереж підштовхують до емоційних рішень і що робить нас легкою мішенню для інформаційних атак, Ольгою Кравченко про конференцію «Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні», Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Крістіною Гаврилюк із Мінцифри про те, чи здатні DMA і DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.

The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.

Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

Колаж: «Детектор медіа»