Відірвати Білорусь від Росії: що потрібно зробити Заходу в інтересах України

Перефразовуючи слова Льва Троцького про війну, можна сказати, що ми не зацікавлені в повторному розділі Європи, але вона зацікавлена в нас. Президент Росії Володимир Путін двічі за десятиліття вторгався в Україну, щоб відновити сферу контролю, втрачену Москвою 1991 року, і хоча справи в нього йдуть не дуже добре, новий поділ де-факто відбувається.

В Україні це помітно по тому, як артилерія і траншеї прокладають нові лінії через степ. Менш очевидно, що деякі інші колишні володіння Москви витісняються з сірих зон, які вони займали між сходом і заходом з моменту розпаду СРСР. Вони не обов'язково хочуть такого розвитку подій. Він точно не відповідає економічним інтересам та інтересам безпеки Європейського союзу. Але це відбувається.

Незручна реальність полягає в тому, що західні політики в деяких випадках мимоволі допомагають Путіну в реалізації цього проєкту. Вони, як і раніше, проводять політику — зокрема, санкції — початкові цілі якої вже недосяжні, і тепер змушують уряди країн, проти яких спрямовано санкції, потрапляти у дедалі глибшу залежність від Москви.

Візьмемо Білорусь. Ця країна з населенням близько 9 мільйонів осіб межує не тільки з Росією, а й з Україною, двома прибалтійськими державами й Польщею. Вона також примикає до так званого Сувальського розриву — тонкого 65-кілометрового (40 миль) коридору вздовж польсько-литовського кордону, що пропонує найкоротший потенційний маршрут для путінських військ, аби досягнути російського ексклаву Калінінграда, одночасно відрізаючи прибалтів від підкріплення НАТО.

Таким чином, як для оборонних, так і для наступальних дій Білорусь має найважливіше стратегічне значення. Вона також є моделлю для покірного союзу російських держав, який хоче побудувати Путін.

26 січня президент Олександр Лукашенко провів відверто фіктивні вибори, набравши 86,8% голосів, і реакція була передбачуваною: нові санкції. Лукашенко і його соратники зазнають торгівельних обмежень з боку ЄС щонайменше з 2020 року, коли він придушив масові протести у зв'язку з крадіжкою результатів попереднього президентського голосування. Санкції ЄС різко посилилися після того, як Білорусь дозволила Путіну використовувати свою територію для нападу на Київ 2022 року.

На той час мета цих санкцій була похвальною: змусити Лукашенка провести свіжі та справжні вибори, звільнити політичних в'язнів (понад 1200 залишаються у в'язниці), припинити виштовхувати мігрантів через західні кордони, перестати допомагати Путіну в його неспровокованій війні в Україні та загалом покласти край тиранічній поведінці тепер уже семиразового президента. Однак спроба не вдалася. Він залишається при владі, а всі значущі незалежні ЗМІ та політична опозиція придушені, посаджені до в'язниць або перебувають у вигнанні.

За повідомленнями, у вихідні виборчі дільниці були порожні, попри офіційну явку у 86 %, тому що багато білорусів розуміли, що ці вибори були фікцією. Водночас вони не протестували, бо з минулого разу знали, до чого це призведе: побиття, тюремного ув'язнення і тортур. Вони також знають, що якби їм вдалося якимось чином повалити режим, то впродовж кількох годин російські танки всадили б нового лідера, який навіть не намагався б — як це робить Лукашенко — зберегти видимість суверенітету чи втримати білоруські війська на території України.

Як сказав мені Джонатан Еяль, багаторічний аналітик Східної Європи та міжнародний директор британського Королівського інституту об'єднаних служб: "Найгірший результат для нас — це той, у якому ми, з одного боку, намагаємося допомогти повалити Лукашенка, а з іншого — лише підштовхуємо Білорусь ближче до Москви і, можливо, втягуємо у війну (в Україні)".

До цього часу західні сусіди Білорусі закрили більшість прикордонних переходів. Лукашенко змусив закрити деякі європейські консульства в показовій столиці країни, побудованій у сталінські часи, Мінську, а Європа сама скоротила видачу в'їзних віз. Санкції на білоруський експорт мають всеосяжний характер і близькі до рівня, накладеного на Росію.

Ці заходи більше не відповідають меті. Білорусь перебуває в ситуації, ближчій до Угорщини 1956 року, коли Москва направила війська для придушення повстання, ніж до успішної української революції на Майдані 2014 року. Якими б сміливими вони не були, білоруським протестувальникам не вдасться самотужки повалити репресивний режим Лукашенка, і, як у радянському Будапешті, Захід не допоможе їм, якщо вони спробують це зробити. Необхідна триваліша гра, яка дасть змогу максимально розширити контакти із Заходом для простих білорусів, а не відгородити їх від нього, одночасно знижуючи залежність Лукашенка від Росії.

Важливо Вибори президента Білорусі: Лукашенко побив рекорд за кількістю зібраних голосів

Необхідно відновити транскордонне пасажирське залізничне сполучення, відкрити прикордонні переходи та покласти на стіл Лукашенку план зі скасування окремих санкцій в обмін на конкретні дії, такі як звільнення ув'язнених. Як зазначив білоруський аналітик Артем Шрайбман у доповіді для Фонду Карнегі за міжнародний мир, до такого "зеленого списку" санкцій мають увійти тільки товари, які не залежать від російської сировини, як-от калійні добрива та оброблена деревина. Звичайно, Білорусь зростатиме як маршрут для обходу російських санкцій, але в цьому вона нічим не відрізнятиметься від інших колишніх радянських сусідів Москви.

Щось подібне відбувається і в Грузії, ще одному колишньому російському імперському володінні, яке — на відміну від Білорусі — раніше обрало рішучий шлях на Захід ціною війни з Росією. Тепер уряд переходить в орбіту Москви, навіть якщо він на словах підтримує мету вступу до ЄС, яку підтримує переважна більшість населення. Протести були придушені, а ЄС у відповідь призупинив переговори про членство. Це нерозумно. Процес вступу до ЄС може бути найкращим способом вплинути на уряд і зберегти надії на демократію в Грузії, незалежно від того, чи закінчиться це членством у ЄС.

Західна політика повинна проводити відмінність між народами та урядами, щоб уникнути прискорення появи нової "залізної завіси" в Європі. У Білорусі слід заохочувати поїздки простих громадян і компаній, які не належать до режиму, на Захід і торгівлю з ним, щоб налагодити зв'язки й протистояти наслідкам пропагандистської та перевиховної політики Лукашенка. Водночас необхідно відрізняти Мінськ від Москви, розуміючи, що їхні інтереси не збігаються, принаймні поки що. Якби вони збігалися, білоруські війська вже воювали б за Путіна в Україні.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Новий глобальний порядок: який світ збираються будувати Трамп, Сі та Путін