Врятувати сіру українську корову: навіщо чернігівський фермер відроджує давні породи худоби

Чим-чим, а коровами та свинями наших людей точно не здивуєш. Цих тварин тримав кожний господар у будь-якому селі. Коровами навіть міряли рівень заможності хазяїна подвір'я: якщо є хоч одна – то до бідняків тебе вже не зарахують. А якщо аж три – то, вважай, ти вже «файний газда», за сільськими мірками. У західних областях навіть існує такий вислів: «Не бійся, як за корову - не заплатиш» - це означає, що дуже дорого товар чи послуга не обійдуться.

Від двох мільйонів голів залишилося три сотні

Фермера Михайла Травецького із Чернігівської області можна було б вважати заможним – у нього близько пів сотні корів. Два десятки з них – це останні представники автентичних українських порід. Їх за останні кілька десятків років майже не лишилося, хоча раніше в Україні було солідне поголів'я.

– Найболючіше питання для мене – це сіра українська порода, – зітхає у розмові з Коротко про Михайло Травецький. – Їй тисячі років. Ще починаючи від шумерів вона була поряд з нашими предками. Ми ще українцями навіть не були, а ця сіра корова була біля нас. Вона нас годувала, вона нас рятувала, була поряд, як собака... Пережила з нами всі епохи: скіфів, сарматів, епоху Київської Русі, періоди забуття та розквітів. Ще 50-100 років тому поголів'я сірої корови становило близько двох мільйонів, а на сьогодні їх в Україні залишилося 300.

Михайло Травецький – ветеринар у п'ятому поколінні. Причому досить відомий: працював у Великій Британії, на посаді  управляючого менеджера в українських компаніях, кандидат ветеринарних наук. Міг би знайти заняття прибутковіше, ніж порятунок нікому не потрібних корів. Але поставив за мету зберегти породу.

Заробіток ділить між дітьми та коровами

Про корови і не тільки Михайло Травецький розповідає у своєму блозі на Youtube. Поки що він залишається практично єдиним у країні, хто живе ідеєю збереження вітчизняних порід.

– Все, що заробляю, я поділяю між дітьми та коровами: і їх треба врятувати, і дітей виростити, – продовжує Михайло. - У мене пів ферми працює, щоб забезпечити другу половину. Жодної допомоги від держави на підтримку зникаючих видів чи грантів немає, тільки мій ентузіазм. Хоча на Херсонщині теж намагаються працювати з цим видом, але там корови не одомашнені. Дізналися, що це за порода, з мого блогу.

З Херсонщини Михайло, до речі, і привіз перших корів. На них уже чекала бійня. Одна з них – Марфа, старожил ферми. Їй уже 18 років.

– Це остання корова, яка доїлася ще на апарат, – розповідає Михайло. - Її вже трактором вигрібли із загону - у бруді дві доби валялася і вже не вставала. І я за тисячу кілометрів поїхав забирати її, бо то остання корова молочного типу. Роздоїв її знову – зараз дає 20 літрів молока.

Перша у світі порода

Чому українські корови опинилися на межі зникнення? Михайло відповідає: бо в якийсь період породу віднесли до блоку робочої худоби, тобто від яких ні молока, ні м'яса. Відповідно, більше жодної роботи з поліпшення м'ясних якостей чи молока не проводилося. Ну а навіщо фермерам така худоба? І українські автентичні породи поїхали на скотобійні.

- Сіра – це саме та перша у світі порода, на основі якої розроблено решту, зокрема і найпопулярнішу сьогодні – голштинську, - ділиться Михайло Травецький. - Ген сірої є у ​​кожній породі. Це прямий нащадок туру (первісний дикий бик, уже вимерлий вигляд. – Авт.).

Це не єдина місцева порода. Українська білоголова – новий вид, який з'явився у ХІХ столітті внаслідок схрещування місцевих корів із завезеними графом Потоцьким із Голландії гронінгенської породи.

– Вона була досить поширена у західних областях, налічувалося понад 50 тисяч голів, – ділиться Михайло Травецький. – На сьогодні її немає. Вона вже пішла зі всіх каталогів.

Білоголову українську корову «перекрили», за словами Михайла, голштинською. Через три-чотири покоління вже виходить чистокровний голштин на базі української породи.

– Це основний механізм знищення всіх порід. Сьогодні можна завести худобу з Європи та не працювати з нашими коровами 30-50 років, - зітхає Михайло. – Хоча голштин – це найпроблемніша, хвороблива порода. Наші дають і молоко, і м'ясо, причому набагато жирніше, смачніше і корисніше, ніж від привезених корів. Це те саме, що домашню курку порівнювати з бройлером. Молоко гіпоалергенне. Але вони його дають менше. А всі "гналися", щоб було побільше молока.

Українські корови, за словами фермера, дають молоко ще старого типу. Все, що зараз продається, – це вже новий тип молока, який почав з'являтися у 1990-х.

- Воно не засвоюється організмом і скоріше шкідливе, ніж корисне, - пояснює фермер. – Тому ми чухаємося, тому алергії у дітей та інші проблеми. Мій організм взагалі не сприймає молока, але отримане від сірих корів я можу пити.

Ще одна місцева порода – лебединська, яка була поширена у центральних та північних областях. Живих биків також не залишилося.

– Корови сьогодні не потрібні державі, – зітхає Михайло Травецький. – Вся наша інфраструктура тваринницька пішла під ніж. Це стосується не лише корів, а також коней, свиней… Фактично все українське, що вирощувалося роками та століттями, майже зникло.

Поки що Михайло – єдиний в Україні, хто зацікавлений у збереженні автентичних порід корів.

«Машину з молоком голодний натовп мало не перевертав»

На початку повномасштабного вторгнення саме молоко рятувало багатьох мешканців Прилук та навколишніх населених пунктів.

- Голодний натовп ледь машину з молоком не перевертав, - згадує Михайло. - .їсти не було чого: магазини, супермаркети, базари - все стояло закритим. Розвозив молоко по бомбосховищах та роздавав безкоштовно. А корів не було чим уже годувати – хоч сам у годівниці лягай… Сіна не дістати. Але покинути їх я не міг.

Мета Михайла Травецького – не лише врятувати українські автентичні породи корів, а й повернути їм колишню популярність. Поки що ці види тримаються тільки на його вірі в те, що це можливо. Але, може, все зміниться?