Зніміть з вух локшину! Як виробники українських фільмів роками дурять журналістів

Українське кіно почало свою теперішню хвилю розвитку десь із року 2012. Ми бачили все більше і більше стрічок, з'явилося суттєве державне фінансування, конкурси і справа поїхала. 

І майже одразу почали кристалізуватися тенденції у позиціонуванні. Хтось взагалі забивав на рекламу і потім жалівся, що фільм у прокаті не дивляться. Хтось почав звертати увагу на промо і маркетинг та отримував непогані боксофіси. А хтось вирішував передати куті меду і писати у пресрелізах якісь казки дідуся Панаса, значно перебільшуючи досягнення. Про останніх нині і поговоримо. 

Спочатку були Перші. «Перший український трилер», «перший український горрор», «перший український детектив». Ця фраза досить добре працювала в контексті становлення вітчизняного кіно і продюсери охоче нею користувалися. А, що? Гучно, пафосно, привертає увагу. Журналісти це охоче повторювали у своїх матеріалах. Той вірус був настільки сильний, що його не вдалося здолати донині. 

Прикол лиш у тім, що з якогось часу оці всі «перші» були ніякими не першими. Наприклад, виголошують вам у преслерізі, що у прокат виходить «перший український ромком», а їх вже у тому прокаті було ого-го скільки. Але схема і далі працювала, бо хто те все буде перевіряти?

Зрештою, це все перетворилося на грандіозний мем. Кожен «перший український фільм» усіляко обстьобувався і апогеєм стала «перша українська комедія з високим хлопцем у головній ролі». 

Кадр з фільму «Мої думки тихі»

Зараз ви вже такого не почуєте. Бо цей прийом вже і засміяли, і він перестав працювати. Усе ж у нас виходить доволі багато відчизняних стрічок і навіть найбільш наївні розуміють абсурдність усілякої першості. 

Далі пішов період маніпуляціях на міжнародних подіях. Приміром, розповідають вам продюсери про те, що їхню стрічку «побачив світ». А мався на увазі якийсь невеликий показ, скажімо, у Сербії. Чи твердять вам радісно, що фільм з тріумфом переміг на багатьох престижних міжнародних кінофестивалях. А коли йдеш розбиратися, то бачиш якісь місцеві події без особливих статусів. І призи – далеко не головні. 

Або ще. «Фільм показали на Каннському кінофестивалі». Всі ж, звісно, це розуміють як «в одній з програм чи навіть в основній». Але насправді йшлося про наш павільйон на кіноринку, приміром. Ну, це коли ви ставите такий намет, запрошуєте туди іноземців та намагаєтеся їх залучити до партнерства. І, зокрема, показуєте їм фільми. Справа потрібна та важлива, якщо це робити грамотно. Але давайте називати речі своїми іменами. 

Нерідко під фразами «стрічка перемогла на Берлінале» ховалася перемога на одному з пітчингів на тому ж таки кіноринку, які зазвичай супроводжують великі кінофестивалі. Також продюсери нерідко хвалилися оплесками. Мовляв, нашому фільму на кінофестивалі аплодувала публіка – оце так успіх! Це може спрацювати хіба на людей, які ніколи не були на таких кіноподіях. Інакше вони б знали, що на фестах просто заведено аплодувати після показів. Це відбувається з кожною стрічкою. 

Одним словом – продюсери та піарники вигадували різноманітні маніпуляції, надсилаючи журналістам пресрелізи. А журналісти, які переважно не спеціалізуються на темі кіно і не розуміють тонкощів, просто усе це передруковували. 

Далі був етап гри з касовими зборами та оголошенням рекордів. Пишуть вам: «Такий то фільм встановив рекордний боксофіс!». Але з'ясовується, що є припис внизу дрібним шрифтом. Що це рекорд за цей рік, наприклад. Особливо смішно, коли йдеться про стрічки, що вийшли у прокат в січні. Бувало й таке, що фільм виходив першим у році (з вітчизняних) і продюсери негайно оголошували його рекордсменом. Складно було ним не стати. 

Також були рекорди за перший вікенд. Рекорди серед окремих жанрів. Рекорди передпоказів. Рекорди у турах. І так далі. «Рекорди» стали новими «першими». 

Інколи у таких релізах взагалі була повна брехня. Інколи – просто перебільшення. Часом – потрібно розставлені акценти і недомовки. І щоразу були медійники, які на це купувалися. 

І ось, нема-нема, та й оберемками. Отримує ваша Антоніна реліз від авторів комедії «Коли ти вийдеш заміж?». Подивитися її ще не встигла, тому про сам зміст писати нічого не буду. Скажу лиш, що зазвичай я схильна радіти успіхам наших стрічок, навіть якщо вони мені не подобаються. Виняток – роботи з русскомірськими наративами. 

Отже, заголовок релізу звучить так: «Коли ти вийдеш заміж?» підкорює світ: рекорди першого вікенду та презентація на найпрестижнішому кінофестивалі світу».

Ну нічого собі! Подумаєте ви. Що ж це за підкорення світу? Комедія увійшла у топ-3 світових переглядів на Netflix? Дотяглася до рівня «Емілі в Парижі»? Гучне інтерв'ю з акторами вийшло в американському Vogue? Тарас Цимбалюк (який виконав одну з ролей) з'явився в гостях лейтнайту Джиммі Феллона?

І що це за найпрестижніший кінофестиваль у цілісінькому світі? 

Усі відповіді на ці інтригуючі запитання Антоніна намагалася знайти у подальшому тексті релізу. А там пише таке: «Кінотеатральний реліз фільму «Коли ти вийдеш заміж?» став справжнім кінематографічним феноменом!».

Божечки святий, що ж за феномен?! А ось який. 

Ой, даруйте, це не феномен, а кадр із фільму. 

А тепер – справді феномен.

«Стрічка вийшла в широкий прокат 23 січня, касові збори першого вікенду задали нову планку з початку 2025-го: бокс-офіс першого вікенду склав 10 813 024 гривні, а кількість реалізованих квитків – 63 341. Таким чином стрічка увійшла до ТОП-7 найкасовіших фільмів за показником першого вікенду в історії українського кінематографа».

Тобто розумієте? Те, що я писала вище. Виходим на початку року та оголошуємо неймовірний, карколомний та неповторний успіх року. Нагадаю просто одне з визначень слова «феномен»: Рідкісне, незвичайне, виняткове явище. (Словник української мови).

Але і тут нюанси. 1 січня 2025 в прокат вийшла інша вітчизняна комедія – «Потяг в 31 грудня». І згодом продюсери повідомили, що за перший вікенд стрічка зібрала аж 17 мільйонів гривень. Але приписувалося внизу меншим шрифтом, що це з урахуванням цілого тижня допрем'єрних показів. Тому фактично йшлося про два стандартні вікенди. Плюс – ще й свято та вихідні. Це теж впливає на касові збори.

Тобто розумієте, шановні колеги-медійники? Продюсери роблять наче й правильно для себе – розставляють акценти так, аби успіхи стрічки були ще яскравішими. Але це не значить, що ми мусимо просто повторювати їхні релізи. До речі, 43 мільйони – це справді непогано. Навіть для трьох тижнів. 

Але повернімося до «Коли ти вийдеш заміж?». Таке досягнення як «ввійшла до ТОП-7 найкасовіших фільмів за показником першого вікенду в історії українського кінематографа» – це чудово. Справді. Але на «справжній кінематографічний феномен!» таке діло явно не тягне. Ну ні. Просто ні.

Феноменом можна з чистою душею називати «Мавку», бо там касові збори перевищили все, що тільки можна. Або ті ж «Дзідзьо контрабас» чи «Скажене весілля», бо принесли своїм виробникам прибуток. А до цього вважалося, що на нашому ринку кіно може бути лише збитковим і навіть у нуль не вийде. 

Далі в релізі розповідають про успішні покази і як люди на них задоволено аплодували. Ок, запитань немає. Справді бачила позитивні відгуки та фотки людей на різних показах з командою.

Але далі йде таке, хоч і чомусь без знаку оклику:

«Це не просто успіх — це справжній прорив українського кіно на світову арену».

Ну, камоооон, – подумала я. Знову? Так-так, ваша Антоніна про усі ці прориви читає вже десятий рік щонайменше. Якщо мене читають люди з кіноіндустрії – приготуйтеся. Я цитую. 

«Фільм «Коли ти вийдеш заміж?» отримав не лише визнання глядачів, а й важливу міжнародну можливість! Стрічка буде представлена на головному Європейському кіномайданчику European Film Market у рамках 75-го Берлінського Кінофестивалю. Показ фільму, який відбудеться 14 лютого, обіцяє стати однією з головних кінематографічних подій на міжнародній арені».

Продюсер фільму «Коли ти вийдеш заміж?» Андрій Ногін під час чергового прориву у світове кіно

Ви розумієте що коїться? Просто неймовірний прорив! Номінація «Порцелянової війни» на Оскар та показ «Коли ти вийдеш заміж» на кіномаркеті Берлінале. На третьому місці – участь «Стрічки часу» Каті Горностай в основній програмі того ж Берлінале. Але це, звісно, не так круто. 

Ну не смішно? Ще раз звертаю увагу. Показ на кіноринку називають «однією з головних кінематографічних подій на міжнародній арені». Ну а Берлінале, вочевидь, вони і вважають тим самим «найпрестижнішим кінефестивалем світу». Чому не Каннський? Чому не Венеційський? Чому не «Місто мрії» у Рівному?

І наостанок: «Ця стрічка вражає також рекордним бюджетом, який став найбільшим за останні 10 років серед фільмів, створених виключно за приватні інвестиції».

Дуже вражає, але суму ми вам не скажемо. Просто повірте на слово. 

Коли увесь цей трешняк скінчиться – прогнозувати складно. Враховуючи, що медійники усе ще на це ведуться як діти. Із розпачем подаємо вам заголовки. 

Антоніна вирішила запитати у піарників фільму, що це за такі справоньки? Запитання були наступні:

1. На чому ґрунтується ваше твердження, що стрічка «підкорює світ»? Які саме досягнення дозволяють робити такі гучні висновки і пропонувати їх медіа?

2. Чому ви називаєте Берлінале «найпрестижнішим кінофестивалем світу»? Можливо я проґавила якийсь рейтинг фестів, в якому Берлінале стабільно на першому місці і обганяє Канни, Венецію тощо.

3. Що саме дає вам можливість називати стрічку «кінотеатральним феноменом», а не просто успішною у першому вікенді прокату? Визначення феномену - незвичайне явище, рідкісний факт, який важко збагнути.

4. Чому ви називаєте показ навіть не в одній з головних програм, а на кіномаркеті Берлінале тим, що «обіцяє стати однією з головних кінематографічних подій на міжнародній арені».

5. Також ви пишете, що «стрічка вражає рекордним бюджетом» у своєму форматі. Але не вказуєте суму. Тому ми хочемо у вас поцікавитися, який саме бюджет фільму «Коли ти вийдеш заміж?»

Мені відповіли тільки на останнє – 850 тисяч євро. На інші запитання відповідь мав дати продюсер Андрій Ногін. Але не дав. Якщо пан Андрій таки надумає – будемо раді поговорити. 

Хоча частково це питання вже піднімалося – на останньому засіданні Ради з державної підтримки кінематографії. Ось наш свіжий огляд цього дійства. Пан Ногін цьогоріч організовує український стенд на Берлінале і прийшов просити грошей. Його розповідь про космічний масштаб події здивувала Аліка Шпилюка, одного з членів Ради. А з відповіді Ногіна з'ясувалося, що частина «гучних показів українських фільмів на Берлінале» – це покази на плазмі на стенді. Інша частина – у кінотеатрах на різних предентаціях. Усе це – покази для ринку. 

Пам-пам. 

Ось вам відео – дивіться.