Вишита сорочка – як терапія: мешканка Волині вишиває та проводить фотосесії для дружин військових та волонтерів

Світлана Скшетуська з волинського села Несвіч відтворює старовинні сорочки та фотографує в етноодязі дружин військових, ветеранів та волонтерок. 2022 року так співпало, що після повномасштабного вторгнення у Світлани помер син. Щоб якось тримати себе на плаву, жінка пішла з головою у вишивання. Спершу вишивала за схемами, потім почала робити репліки старовинних сорочок.

Вишивка стала для Світлани порятунком після пережитої особистої трагедії. А те, що Світлана набуває професії психолога, допомагає їй зробити фотосесії ще й терапевтичними для моделей.

Подробиці про вишивку, фотографії, психологію, шароварщину та життя творчих людей у ​​воєнний час Світлана розповіла Коротко про.

«Одну сорочку вишивала пів року. Продала за 6 тисяч»

- Світлано, як розпочинався ваш шлях у вишиванні? І як у вас виходить робити стилізацію під старовину?

- Мені завжди дуже подобався український одяг. Десь у 2016 році я купувала його на OLX, тоді ще не дуже розумілася у сорочках. Якось купила для мами старовинну сорочку на коленкорі, вишиту маленькими хрестиками. Думаю, їй було років сто. Побачила, як виглядає справжня сорочка, подумала: напевно, треба одяг робити своїми руками, наближений до старовинних сорочок.

Спершу я просто купувала готову схему, надруковану на тканині в інтернет-магазині. В принципі, прикольно легко, але тканина не та. У мене було старовинне полотно – використала його, вже пошила та продала цю сорочку. Потім я знайшла тканину від луцької фабрики «Едельвіка» – у її складі є коноплі. І таке полотно виглядає як старовинне. Дороге, звісно, ​​але класне.

Щодо візерунків, купувала книги Лідії Бебешко, присвячені українській вишивці, - дивлюся на візерунок та копіюю малюнок. Якщо він дуже складний, перемальовую його на папері-міліметрівці. Понатикаю хрестики - дивлюся на зразок і вишиваю на полотні. Якщо добре видно хрестики, одразу вишиваю.

Я навчилася робити “змережування черв'ячком”, "полтавський черв'ячок", обробку краю прутиком, тобто не так, як на машинці прострочено, а з дірочками – воно добре виглядає.

– За ці майже три роки багато вдалося вишити? Скільки часу забирає одна сорочка?

- На одну сорочку йде від 3 до 5 місяців. Але ось буковинську сорочку вишивала пів року. Всього за цей час вишила 11 сорочок, 5 продала, 6 залишилося і 7-у якраз шию. Не хотіла їх продавати, але час складний. Дивилася ціни на "Шафі" та ОЛХ – там подібні роботи від 16 до 50 тисяч гривень. Але мені не було чим платити комуналку, тому ось ту, на яку пішло пів року і це повністю ручна робота – я продала за 6 тисяч. Розумію, що продешевіла, але…

Роботи з багатим візерунком я намагаюся не продавати: дуже багато в них праці, сил та серця вкладено. Залишаю у колекції для фотосесії.

"На моїх фотосесіях жінки перетворюються"

- А як вийшло, що вишивка переросла у фотосесії?

– Окрім вишивки, я давно працюю в іпотерапії – спочатку з дітьми з ДЦП, а з 2014 року почали приходити хлопці з фронту. Хтось ампутант, хтось готується до протезування. Паралельно навчалася лікувальному масажу, реабілітації після травм, ЛФК, – розповідає Світлана. - У тому ж 2022 році, коли вкотре поїхала проводити групу іпотерапії у Львові, подруга психолог-реабілітолог сказала: зроби щось на зразок фотопроєкту, чого чекаєш? У тебе є сорочки, фотографувати ти вмієш, є досвід спілкування із військовими, реабілітація. Я почала – і воно пішло-поїхало. У 2015-2016 році поринула у військову та волонтерську тематику з головою.

У 2022 році вступила до магістратури психології. Тоді я була класним масажистом, але після вагітності у мене щось трапилося з руками – вони перестали працювати, як раніше. І я подумала: якщо фізично я вже не дуже можу допомагати, але я в темі і спілкуюся з цими людьми, то треба допомагати мізками.

Коли писала магістерську, сказала керівнику: хочу у вас писати роботу на тему фототерапії. Він з ентузіазмом сприйняв ідею. Вийшло, що всі мої зайнятості почали допомагати одна одній. Також почала навчатися когнітивно-поведінкової терапії та кризової психології за системою СЕТА (програма психологічної допомоги, орієнтована на потреби ветеранів та членів їхніх сімей. – Авт.). Мені дуже пощастило встигнути на це навчання.

Для деяких клієнтів робила фотосесії, наголошувала, як одне допомагає іншому – і процес фототерапії, і психотерапія словом. Мені сподобалися результати, на підставі цього я писала магістерську роботу, і воно якось йшло паралельно, одне за інше чіплялося.

- А хто та як до вас почав приходити на фотосесії?

- Я запустила у 2022 році фотопроєкт, і він був безкоштовним для дружин військових, дружин загиблих та волонтерів. Ми з подругою виїжджали до реабілітаційних центрів, до мене теж приїжджали. Я мешкаю в селі і не маю можливості до студії якоїсь дістатися. Дуже рідко можна вибратися до Києва, я анонсую цю подію, в рюкзак можу взяти два образи - сорочка, спідниця, нижня спідниця, взуття. У Києві ще якось можна заробити, а на Волині нереально, всі жмуться та просять безкоштовно. Тяжко.

- Як змінюється настрій жінок, яких ви фотографуєте?

- Кардинально змінюється. Ти її одягаєш - і вона починає по-іншому стояти, розправляє плечі, розуміє, що підстрибом у такому одязі ходити неможливо, з'являється постава, інший погляд, інші очі.

2022 року у нас був семінар для військових психологів, я з подругою їхала, взяла із собою сорочки-віночки. Насамкінець кажу: дівчатка, давайте я вам фотосесію зроблю як для військових психологів. Одна дівчина була дуже красива та жіночна, старші жінки їй допомагали одягатися. Вона потім ділилася: "Вперше за 29 років відчула, що я жінка". Каже, все життя бігала у штанах, джинсах, а тут наче відчула обряд ініціації: "Дорослі жінки ніби провели мене у світ дорослих жінок".

- Зараз дуже багато спекулюють на темі вишивки, багато ширвжитку, шароварщини – як ви до цього ставитеся?

- Мене бісить, коли кажуть "вишиванка", відразу хочу з дробовика пуляти. Вишиванка – це ганчірка, якою махають політики, коли щось вкрали. Те, що я вишиваю, називається сорочка. Дуже велика різниця.

Популярні шаровари з атласу, габардинова сорочка, а на жінці 60+ віночок – це смішно, не можу на це дивитися.

У нас були довгі сорочки, у кожному регіоні – своя вишивка, своє намисто. Були сукняні та полотняні штани, жодних шароварів. Мене перекручує, коли бачу габардинове щось із машинною вишивкою. Воно виглядає яскраво, але це така бутафорія!

А вінок – це дівоча тема. Дорослі жінки носили хустки. Їх накручували довкола голови або збирали гульками з боків. Хустка - це імітація волосся та коси. Але хто я така, щоб розповідати людям, як їм божеволіти.

Своїх моделей я можу сфотографувати і з розпущеним волоссям. У соцмережах одразу починається хейт: мовляв, так ходили повії та відьми. І в мене відразу запитання: а вам завидно, що вас у повії не беруть чи відьми? Але хейт завжди буде. Що б ти не зробив, однаково щось буде не так.

- Будете і далі розвивати фотосесії, вишивку чи зосередитеся на психології? Що плануєте робити у найближчому майбутньому?

- Планую сертифікуватися по СЕТА і терміново шукати роботу: те, чим я займаюся сьогодні, приносить не заробіток, а котячі сльози.

Торік випустили календарі – 100 штук розійшлося. Цього року також випустили, вклали останні гроші, що були, мені ще клієнт позичив 10 000 грн – половина лежить. Не знаю, чи люди збідніли, чи що. Я не маю зарплати, грантів, спонсорів. Шукатиму роботу і боюся, що цей проєкт мідним тазом накриється. Виглядає він позитивно та круто, але реальність сумна.

Звичайно, мені хотілося б мати величезну студію, свій кабінет, щоб приходили клієнти. Хотілося б поєднати психологію з арттерапією. Але це ідеал та мрія.

На тему

Намисто як медитація

- Коли починаєш вишивати або робити намисто - у голові начебто вмикається ритм метронома - і якось попускає, - ділиться Світлана. – Так що намисто та сорочки – це прям моє. Я замовляю мінерали, агати, фурнітуру, все це звалюю в купу - це схоже на хаос, який найчастіше є в голові кожної людини. І коли ти з нього вибудовуєш якийсь лад, це теж терапевтично.