Вибрався з окупації на велосипеді, взяв автомат і повернувся на фронт: боєць добу чекав евакуації і вижив

"Велика" війна, що триває в Україні вже третій рік, мимоволі робить зі звичайних українців непересічних героїв. Звитяжцем може стати ваш сусід, що мобілізувався, чи колега по роботі, який пішов добровольцем, або ж, як у випадку з 24-річним Владом Куріловим, майстер, що проводить вам інтернет. В 2023 році, покинувши роботу кабельника-монтажника, хлопець вступив до лав Нацгвардії. Військовий захищав Україну на Запорізькому напрямку, та один із бойових виходів став для нього трагічним. Свою історію боєць розповів нашому виданню.

На велосипеді з окупації

Коли почалася широкомасштабна війна, Владу Курілову з міста Ізюм, що на Харківщині, було 22 роки.

– Я прокинувся рано вранці від дзвінка батька і він сказав, що бомблять Харків. Далі я вже почав читати новини і так про все дізнався. Якщо чесно, я не вірив. Я не думав, що в XXI столітті може бути щось на кшталт цього, що ми маємо зараз, — пригадує Влад.

А вже через місяць в Ізюм зайшли окупанти. Тоді хлопець сів на велосипед і 70 кілометрів "сірою" зоною вибирався на підконтрольну територію. Спочатку оселився в Івано-Франківську, а потім перебрався до столиці, влаштувавшись кабельником монтажником.

Та коли стало зрозуміло, що війна надовго, Влад, маючи півторарічний досвід строкової служби, пішов добровольцем до Нацгвардії.

– Я пішов служити вдвох разом з другом. Ми хотіли потрапити в один підрозділ. Пішов, щоб росіяни не просунулись далі. Взагалі то я родом з Ізюму, місто потрапило під окупацію (з квітня по вересень 2022 року місто було окуповане, — Ред.) і я пішов служити, щоб не було того, що було в Ізюмі. Щоб інші міста не знали такого лиха окупації, — підкреслює хлопець.

Суміш страху і адреналіну

Місяць навчання:

– Ми виїжджали на полігон, у нас була інженерна підготовка, вогнева, тактика, фізична підготовка, вчили працювати з картами, нічні стрільби і заняття, — каже Влад.

І у складі підрозділу хлопець відправляється на Запорізький напрямок в район селища Роботине.

– Пам’ятаю перший бій. Це була якась суміш адреналіну і страху. Мозок починає думати по-іншому, аби вижити. Реальність починаєш сприймати по-іншому, — запевняє боєць.

А реальність на тій ділянці фронту була геть не на користь Сил оборони.

– У ворога нічим не гірше забезпечення, ніж у нас, а в деяких випадках воно навіть краще. Їх більше по чисельності, артснарядів у них більше і військово-промисловий комплекс у них також більший. І це дуже сильний ворог, якого не можна недооцінювати, — підкреслює Вадим.

Більше доби з турнікетами

На жаль, вже другий бойовий вихід для нацгвардійця став і останнім: в листопаді 2023 року Вадим отримав важке поранення.

– Ми вже відходили з позицій на пункт евакуації і я наступив на протипіхотну міну лівою ногою. Мені перебило одразу дві ноги: ліву ногу нижче коліна розірвало гомілкостоп, а праву ногу від гомілкостопу до коліна (і саме коліно) перебило вибуховою хвилею, — пригадує захисник.

Та блискавичної евакуації і швидкої допомоги пораненому в цій історії не сталося. Більше доби (!) побратими не могли забрати пораненого хлопця.

– Справа в тому, що хлопці, з якими я виходив з позицій, також вже самі були поранені і вони були не в змозі мене витягнути. Вони продовжили йти до пункту евакуації і ми домовилися, що за мною повернуться. А знайшли мене вже наступного дня, коли почало сутеніти, — пояснив боєць.

Ясна річ, що в такій ситуації у лікарів не було іншого виходу, окрім як ампутувати захисникові поранені ноги.

– Я провів з турнікетами близько 28 годин (!) до того моменту, коли мене передали лікарям. Тому шансів не було, — зазначає Вадим.

Втім, цей далеко не кремезний хлопець проявив відверто сталевий характер, дізнавшись про рішення лікарів.

– Я сприйняв це так, як воно є. Тут немає сенсу шкодувати, тому що назад вже ноги не повернути і потрібно далі з цим жити. Тобто сприйняв це як даність: так склалося. Не пощастило. Але це не привід впадати в депресію. Життя на цьому не закінчується і можна спокійно жити далі, — каже боєць.

Реабілітація і "фантоми"

Численні операції, тяжкий стан, інфекція, реампутація – випробування, які випали на долю 24-річного хлопця. Коли ж рани Вадима нарешті загоїлись, хлопець полетів в США, щоб пройти там процедуру протезування.

– Цікаво, що в штатах існує особлива культура: вони завжди до військових ставляться з повагою. Коли ми відвідували офіційні заходи і їхали по вулиці у військовій формі, то нам казали: "Дякуємо вам за службу". Тобто у них це звичайна справа, — пригадує Вадим.

Навчитися ходити наново, маючи подвійну ампутацію (ліва нога нижче коліна, права нога вище) – завдання надважке.

– М'язи, кістки, після тривалого часу лікування, відвикли від навантажень. І було боляче, було важко. Та для всього потрібен час. Приблизно три тижні-місяць потрібно кожного дня вчитись ходити, поступово збільшуючи час перебування на протезі, — каже захисник.

І це на фоні фантомного болю!

– В перший час він був постійно. Мене лікували препаратами від фантомного болю і за півтора тижні вони зменшились, та я хоч зміг спокійно спати. Але фантомні відчуття, я думаю, лишаються на все життя. Воно може чухатись, мерзнути, колоти, німіти… А от саме біль, то це зараз буває дуже рідко: раз на два-три місяці хвилини дві-чотири може поболіти нога, — пояснює Вадим.

"У нас благородна мета"

Наразі ж шлях військового з лікування і реабілітації завершений.

– Я вже впевнено ходжу на протезах і повернувся до нормального, повноцінного життя. Записався в автошколу для людей з інвалідністю, щоб навчитися керувати автомобілем на ручному управлінні, — каже хлопець.

Але почався новий шлях: оформлення інвалідності та виплат за поранення від держави. Втім, набутий досвід бюрократичної тяганини стане Вадиму у нагоді в майбутній професії. Справа в тому, що американська клініка, де протезувався військовий, вирішила відкрити філіал у Києві і покликала хлопця на роботу.

– Моя посада називається "адвокат пацієнта". По суті це супровід пацієнтів: допомога в оформленні документів, зустрічі з пацієнтами, роз'яснення і тому подібне. Тобто, робота з пацієнтами клініки, — пояснює захисник.

Стійкість і любов до Батьківщини. Ось що, на думку військового, дозволить українцям вистояти.

– Взагалі у нас правильна мета. Ми на своїй землі, захищаємо своє. Ми не загарбники, а ми відстоюємо суверенітет власної країни. Тобто, це головне: у нас благородна мета, — резюмував Влад Курілов.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.