Як Москва здолала УПА: історик розповів про метод, який росіяни використовують і нині

Український історик, ексголова Українського інституту національної пам'яті, нардеп Володимир В'ятрович розповів, як після Другої світової Москві вдалося здолати УПА і натякнув на аналогії з сучасністю. Про це В’ятрович написав у Facebook.

Історик нагадав, що СРСР мав всього значно більше ніж повстанці: зброї, людей, будь-яких інших ресурсів. Тривалий спротив УПА опирався на найважливішому ресурсі – довіра між «упівцями» та цивільним населенням.

«Повстанці для місцевих були «нашими хлопцями», своїми. Бо справді більшість із них ще вчора були їх сусідами, родичами, які жили поруч, перш ніж їм довелося взяти до рук зброю», – розповідає В'ятрович.

За його словами, цивільні забезпечували повстанців зброєю, їжею та інформацією

«Вояки теж довіряли тим від кого отримували життєво важливі ресурси, не лише тому що ними були їх близькі та родичі, а й тому що розуміли від них залежить чи збережеться потенціал для боротьби, усвідомлювали, щоб без підтримки «села» не стане «лісу», – каже історик.

Як СРСР зруйнував довіру між УПА та цивільними

В'ятрович зауважує, що радянські окупанти спрямували свої зусилля  на те, аби знищити взаємну довіру між повстанцями і населенням. Для цього, використовуючи залякування чи підкуп,  вербували агентуру серед місцевих мешканців, які почали здавати підпільників.

«Це було не просто в середовищі,  де всі про всіх все знали (бо жили поруч і все бачили), але чекісти мали час і натхнення, тому продовжували тиснути. А ще – поширювати брехню про масові зради, про те, що вже кожен другий на селі співпрацює з ними», – розповідає нардеп.

Спершу вербування здійснювали таємно, аби ніхто не бачив навіть, що відбувся контакт. Потім у відділення НКВД стали викликати майже кожного цивільного. І робили це публічно щоб бачили інші. Через це перейшло сотні мешканців кожного села. Хтось справді погодився на співпрацю, більшість – ні. Але ніхто крім чекістів не знав, хто саме став агентом, каже В'ятрович. Тому УПА почала підозрювати кожного.

«Недовіра ширилася як вірус між тими, хто вчора разом працював і допомагав підпіллю. Страх допомагав  поширенню. Ціна зради була дуже висока. Для тих хто допомагав УПА вона могла означати вислання на Сибір усієї сім’ї, для повстанців – просто смерть», – зазначає В'ятрович.

«Хлопців з лісу» почали боятися

В'ятрович визнає, що зрадників підпільники жорстоко карали – страчували. З часом почала зростати кількість тих, хто став жертвою помсти незаслужено, помилково, або кого спеціально «підставили» НКВСівці.

«Хлопців з лісу» почали боятися на селі. Тим паче, що часто ті, хто вбивали справді були не «нашими», а перевдягнутими чекістами, які свідомо робили брутальні злочини проти місцевого населення дискредитуючи УПА. Поступово параноя паралізувала нормальний звʼязок між мешканцям одного села та між селом і лісом. Вона як іржа розʼїдала єдність, яка була фундаментом боротьби. Ніхто вже не знав хто свій, а хто зрадник. Своїх перестали бачити, зрадників помічали всюди. Підпілля втратило базу, яка живила його і почало згасати. Чекістам залишилося провести остаточну зачистку», – зазначає В'ятрович.

Тому історик закликає пам'ятати, що Москва як ніхто інший вміє ділити, щоб нищити.

У коментарях під постом українці зауважили, що те саме Москва чинить зараз – намагається посварити цивільних українців і військових, вбити клин між армією і тилом, зробити так, щоб цивільні боялися і зневажали військових замість поваги і допомоги.

За його словами, червоні лінії не мають залежати від лінії фронту, саме тому «вони і червоні».

До слова, диктатор РФ Володимир Путін, який не просто почав російсько-українську війну, а й запустив масштабні механізми війни всередині Росії, вже не зможе їх зупинити. Надто великий ризик вибуху всередині країни-агресорки, заявив в інтервʼю «Главкому» професор Львівського католицького університету та історик Ярослав Грицак.