Одну з загиблих упізнали за взуттям. Як Полтава оговтується від ракетного удару

В неділю, 2 лютого, у Полтаві завершили аварійно-рятувальні роботи на місці зруйнованої п'ятиповерхівки, куди напередодні прилетіла російська ракета Х-22. Внаслідок ворожого удару загинули 14 осіб, з них 2 дитини 9 та 12 років. Ще 20 осіб постраждали, серед них дитини віком 3 місяці, 2, 8 та 12 років.

Вся сім’я загинула в одну секунду

Субота. Перший день останнього місяця зими. В Полтаві з самого ранку періщить дощ. Під ногами багнюка, яку важко обійти.

Обминаючи калюжі, натикаюсь на фотоальбом. Старий, з чорно-білими знімками. Із тих, які мала кожна радянська людина, коли закінчувала навчання у школі чи виші. Можливо, це все майно, що залишилось від його власника. А, може, немає і самого власника…

Мій смартфон намок. Сенсорний екран реагує на дотик пальця через раз. Але я, деінде прикриваючи техніку парасолькою, продовжую фотографувати цей армагеддон. На очі потрапляє то диванна подушка, то зігнута супутникова антена, то скручений руль велосипеда, то сріблясті металеві залишки ракети-вбивці, то потріпана художня література…

Намагаючись знайти бодай якогось захисту від дощу, забираюсь під дашок дитячої "гірки". Хочу схопити у кадр ген того рятівника, що стоїть на пожежній драбині найвище за всіх і наводить струмінь води у місця, які раз по раз спалахують на руїнах.

Але у моє поле зору потрапляє рука загиблої людини. На неї наткнулися працівники ДСНС, котрі працюють на розборі звалів. Не минає й хвилини, як вони вже кладуть тіло у білу цупку тканину й спускають його вниз, ідучи по складених блоках, мов по східцях.

— Це вже п’ятий, — чую, каже жінка до своєї супутниці. — А до низу ще два поверхи. Там не одна жертва ще буде. У цьому будинку спальні кімнати виходили на торець, у який поцілила ракета. А, враховуючи, що сьогодні субота, люди зранку не поспішали підніматися… Як подумаю, що до моєї квартири лічені метри залишались, зовсім погано стає.

Найважче чекати на такі жахливі знахідки. Ховаючись від дощу, доєднуюсь до натовпу, що зібрався під козирком під’їзду будинку — паралельного до того, що постраждав і світить вибитими вікнами. І стаю мимовільним свідком розмови молодої дівчини зі старшим чоловіком.

— Я набираю номер, виклик іде, а потім зникає, — наче не своїм голосом каже дівчина. Її тремтіння аж мені передається. Думаю, це стільки холод, скільки нервове напруження.

— Ну, може, твоя знайома просто не може відповісти, — втішає її чоловік, знаходячи зовсім непереконливі аргументи. — Вона десь забилася в куток, а телефон в іншому місці. Не треба думати зразу про погане…

Намагаюсь з’ясувати ситуацію й одразу ж отримую порцію гнівних слів у свою адресу від одного, видно, місцевого мешканця, бо одягнутий він по-домашньому. Дійшло до того, що мене запідозрили у провокації й ледь не в наведенні ракети на будинок.

Загалом, люди з великою обережністю спілкуються з журналістами, чи не кожен просить пред’явити посвідчення особи. Не довіряють першому-ліпшому, і це правильно.

В очікуванні найгіршого й військовий пенсіонер Ігор Яворський. Він уже не сподівається на диво.

— У цьому будинку на другому поверсі жили мій син Дмитро, невістка Олена й онучка Софійка. Синові й невістці було по тридцять сім років, онучці — дев’ять. Всі вони в одну секунду загинули, — говорить Ігор сухим голосом, проклинаючи Путіна й усіх росіян, які підтримують війну.

Під вечір пресслужба ГУ ДСНС у Полтавській області офіційно підтвердила загибель молодої родини.

Про свою активну читачку — 9-річну Софійку Яворську повідомили в бібліотеці, яку вона часто відвідувала, написав сайт "Полтавщина".

"Юна дівчинка, яка щиро любила книги та завжди приходила до бібліотеки з допитливим поглядом і відкритим серцем. Вона була талановитою, доброю, світлою, надихала нас своєю жагою до знань і мріями про майбутнє", — відгукуються про Софійку бібліотекарі.

Згодом у соцмережах з’явилося повідомлення, що під руїнами знайшли тіло 30-річної акторки полтавського Театру сучасного діалогу, лекторки місцевого кіноклубу "Кінодвіж" і зооволонтерки Анастасії Кольвах.

Давно ж відомо, що світ тісний. А тут ще одне цьому підтвердження. Рік тому "Телеграф" писав про те, як під час ремонту балкона однієї з багатоповерхівок Полтави із-за обшивки випали на землю й розбилися сотні кажанів — червонокнижних рудих вечірниць. Анастасія Кольвах була однією з тих, хто рятував беззахисних ссавців. На жаль, ворожа ракета шансу на життя цій світлій дівчині не дала.

Її хлопець, до слова, служить у ЗСУ.

"Ударна хвиля відкинула мене на півтора метра від ліжка, мене засипало склом"

Обходжу сусідній будинок, що постраждав від ударної хвилі, й бачу молодого чоловіка, який вимітає осколки скла з квартири на першому поверсі.

— Ні, мене не було вдома у момент прильоту, — зникає у розбитому помешканні й гукає матір, щоб підійшла до вікна.

Ірина — так звати господарку квартири — погоджується на коротку розмову.

— Я лежала в спальні, спиною до вікна, — каже, — але вмить опинилася на підлозі. Ударна хвиля відкинула мене метрів на півтора від ліжка. І в той же момент засипало осколками скла. Я зрозуміла, що стався приліт. У квартирі немає жодного вцілілого вікна, двері у ванні зламані. Шафа побита, дверці в ній потрощені. Добре, син швидко прибіг — його й інших з роботи відпустили, щоб підтримати рідних. "Швидка" приїхала. Наче все нормально, але від шоку досі не відійду. Та тут усі до тями прийти не можуть.

Он пан Олександр вигрібає сміття з розбитої квартири своєї доньки. Каже, у момент прильоту ракети вона якраз сиділа на ліжку й годувала чотиримісячного сина Андрійка. Обоє потрапили до реанімації. Старша, десятирічна дитина, теж постраждала, також у лікарні.

Вигрібає чоловік сміття й проклинає "асвабадітєлєй".

Згодом дивлюсь, назустріч мені йде жінка з новенькими милицями під пахвою. Зупиняюсь поговорити з нею.

— Це для мами, — пояснює Тетяна. — Вона живе у цьому будинку, що постраждав. У сусідньому під’їзді, на першому поверсі. Їй сімдесят. У неї перелом ноги і рвані рани. "Швидка" возила в лікарню — рани зашили, наклали гіпс. Тепер забрала її до себе, буду виходжувати. А вона під час тривоги ще телефонувала мені. Перед цим було три хлопки — може, ППО шахеди збивала. То вона просила мене з сином їхати до неї, казала, в неї спокійніше. Тільки поговорили, аж тут вибух. Будинок прямо задвигтів. Сестра з вулиці дзвонить (собаку якраз вигулювала): "Бігом до мами, бо там крайнього під’їзду нема".

А в тому зруйнованому під’їзді на першому поверсі живе моя однокласниця. Ми і працюємо з нею разом. Не знаю, що з нею…

— Як ви думаєте, куди ті варвари цілились? — цікавлюсь думкою молодої жінки.

— Думаю, у них немає цілі. Вони нас просто знищують.

Тим часом, доки рятувальники розбирають завали, навколо вже киплять ремонтні роботи. За кілька годин після вибуху дехто встиг навіть затягнути плівкою або забити ОСБ-плитами пошкоджені вікна. З безплатними будівельними матеріалами тут немає проблем.

— На жаль, війна давно, і вже напрацьовані чіткі алгоритми взаємодії неурядових гуманітарних організацій з органами місцевого самоврядування, — каже керівник гуманітарної місії "Проліска" в Полтавській області Владислав Крят. — Ось зараз від Управління Верховного комісара ООН у справах біженців ми надаємо потерпілим товари для швидкого ремонту житла: прозору пластикову плівку, листи тарпауліну, ОСБі. Це все є в достатній кількості, товар постійно підвозять. Наші співробітники з’ясовують всі потреби постраждалих, візьмуть їх під соціальний супровід до вирішення їхніх проблем, займуться відновленням документів. Мешканці можуть скористатися програмами із соціального забезпечення та подати заяву на отримання тимчасового житла. Одне слово, це пролонгований процес. А наразі наш психолог надає допомогу на місці.

Рухаюсь далі. Під навісом біля під’їзду стрічаю групу рятувальників. Стомлені, брудні, вони нашвидкоруч підкріплюються бутербродами з ковбасою та сиром, які їм підносить жіночка від лотка з продуктами. І одразу ж прямують на своє місце роботи. На розмови ці мужні чоловіки не даються.

Волонтерські точки з їжею та гарячими напоями стоять практично на кожному кроці.

Понад два десятки добровольців добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ) стали у ланцюг і передають одне одному уламки бетонних плит, скла, металу, дерева, особистих речей.

Комунальники прибирають наслідки влучання на території поза червоно-білими стрічками, якими обнесене місце руйнування.

"Найбільше шкодую за весільною сукнею"

У передчутті недобрих новин із-під завалів і Владислав Лещенко. Він стоїть неподалік свого будинку, де ще цього ранку на четвертому поверсі була його квартира.

— Телефонував своїм сусідам з верхнього і нижнього поверхів. Не взяли слухавки. Що з ними, невідомо.

Родина Владислава також залишилась без житла, але, на щастя, живою й неушкодженою, оскільки у момент удару перебувала в шкільному укритті, що неподалік.

— Під час масованих обстрілів ми з друзями Петром і Катериною завжди йдемо в укриття, — говорить чоловік. — Сьогодні, як тільки пролунала тривога, десь о пʼятій ранку, ми з дружиною розбудили дитину, зібралися й пішли у безпечне місце. Це й урятувало нам життя. В укритті чули, що як поряд гухнуло. Нашої квартири, в якій ми прожили понад сім років, уже немає. Навіть не хочу дивитися у той бік. Але ж кажуть, що береженого й Бог береже.

Ще одну родину, якій вдалося чудом вижити, я зустріла в шкільному укритті, де облаштований штаб допомоги потерпілим.

18-річна Анастасія й 19-річний Павло одружилися минулого року. Вибрали дзеркальну дату — 24.04. 2024. Три місяці назад вони заселилися в орендовану однокімнатну квартиру на другому поверсі того злощасного першого під’їзду, якого вже немає.

У суботу в Насті був робочий день. Вона рано ходить на роботу — на сьому ранку вже має бути в кіоску з продажу шаурми на Південному вокзалі.

— У мене був прекрасний настрій, ніяких поганих передчуттів. Напередодні була вихідна, добре виспалася. Приїхала на роботу, зварила каву. А невдовзі почула вибух. Зателефонувала чоловікові, він відповів, але кричав не своїм голосом.

Молоде подружжя живе із сестрою Настиної бабусі, Любою. Вона близько восьмої ранку сіла на кухні пити каву й покликала Павла. Це і врятувало його від найгіршого. У момент удару хлопець знаходився в туалеті, а диван, з якого він устав буквально за пару хвилин, привалило плитами. У туалеті ударною хвилею вирвало двері. У Павла потемніло в очах й запаморочилась голова. Медики запідозрили в нього незначну контузію.

Хлопця витягнули на вулицю в шортах і футболці, а бабу Любу — в халаті й тапочках.

У пані Любові лікарі діагностували шоковий стан. Як вона вціліла, одному Богу відомо.

— Ми якраз розмовляли з Любою по телефону, — розповідає її старша сестра Валентина, яка терміново приїхала з Чутівської громади. — Повітряна тривога тривала і я просила її вийти в коридор, щоб убезпечити себе двома глухими стінами. Але вона відповіла, що хочуть вийти з Павлом на вулицю. Після цих її слів зв'язок перервався, я подумала, сестра відключилась, навіть нічого не запідозрила.

Телефоную пізніше, а вони мені кажуть: "Ми живі, з нами все добре". А в мене паніка почалася. Тоді ми з дідом заводимо машину й швидко їдемо на Полтаву. Забрали Настю по дорозі.

Потерпілим підказали звернутися у гуманітарний штаб. Тут їх оглянули медики, надали первинну допомогу.

— За чим найбільше шкодуєте з утраченого? — питаю Анастасію.

— За весільною сукнею, — відповідає одразу. —Документи можна відновити, а минулого щастя не повернути…

Тут же, в укритті, працює бригада екстреної медичної допомоги, до якої звертаються всі, хто почувається зле після пережитого.

Після того, як лікар оглянув Павла і бабу Любу, прошу фельдшерку Альону розповісти про характер пошкоджень потерпілих внаслідок ракетного удару.

— Наша бригада координувала роботу колег на місці вибуху з самого ранку, — розповідає вона. — Госпіталізували людей з осколковими пораненнями м’яких тканин, переломами хребта, ребер, кінцівок, з черепно-мозковими травмами. Серед потерпілих і наша колега — медсестра з обласного шкірно-венерологічного центру. Її стан украй складний. Сподіваємось на чудо…

Чуда, однак, не сталося. Медична сестра Олена Скляр померла в лікарні. У жінки залишився неповнолітній син…

Вже по закінченню рятувальної операції речниця Головного управління ДСНС у Полтавській області Світлана Рибалко розповіла дещо, що не ввійшло до офіційних повідомлень.

— До пошуку загиблих ми не залучали кінологів, хоча вони очікували сигналу на місці. Була велика задимленість, а це собакам заважає. Наші рятувальники справились самі. Поводились дуже обережно. Спочатку розгрібали завали лопатами, а тоді буквально перебирали сміття руками, щоб ненароком не зачепити тіла. Вночі так знайшли дванадцятирічну дівчинку, яку придавила бетонна плита. Вона мешкала на четвертому поверсі сусіднього під’їзду. А вранці, добравшись аж до підвального приміщення, виявили два трупи. Не факт, що загиблі ховалися у підвалі під час тривоги. Швидше за все, коли рушились стіни і перекриття, вони туди впали з верхніх поверхів. Це чоловік і жінка. Стать жінки визначили за черевиком на нозі.

За сухими ж офіційними даними, внаслідок попадання ракети Х-22, запущеної росіянами з Білгорода, у Полтаві пошкоджено 18 житлових будинків. Двадцять дві людини врятовані з-під завалів. 17, з яких 4 дітей, отримали травми. На місці події працювали майже 500 рятувальників, силовиків та комунальників. Були залучені рятувальники з інших районів області, з сусідніх Черкащини та Сумщини. А також понад 100 одиниць техніки.

Ракета забрала життя 14 людей. Світла пам'ять.