Рецензія на фільм «Компаньйон» / Companion

30 січня в українських кінотеатрах стартували покази психологічного трилера з елементами горора і навіть комедії «Компаньйон», де головні ролі виконали: зірка серіалу «Хлопці» Джек Квейд, а також Лукас Гейдж та Софі Тетчер, котрих ми ще зовсім нещодавно бачили в «Усміхайся 2» та «Єретику» відповідно. Якщо ви не дивилися жодних трейлерів до фільму і не знаєте, у чому особливість головної героїні, попереджаємо, що текст розкриває цю особливість, тож щоб уникнути будь-яких спойлерів, краще прочитати його вже після перегляду.

«Компаньйон» / Companion

Жанр психологічний трилер, жахи
Режисер Дрю Генкок
У ролях Софі Тетчер, Джек Квейд, Лукас Гейдж, Меган Сурі, Гарві Гіллен, Руперт Френд, Метт Маккарті, Джабукі Янг-Вайт, Марк Менчака
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Джош та Айріс познайомилися у звичайному супермаркеті. Вона — симпатична брюнетка з гарними очима, яка завітала у фруктовий відділ. Він — привітний, трохи зніяковілий і незграбний хлопчина, що не може дати раду гарно вмощеним на прилавку апельсинам. Коли їхні погляди зійшлися, було очевидно, що то кохання з першого погляду. Таке, що оспівують у піснях та про яке знімають казкові романтичні фільми.

І от уже Джош та Айріс (його ім’я написане першим неспроста) прибувають у розкішний заміський будинок якогось безмежно заможного росіянина, щоб весело провести час разом з друзями. Помітно, що дівчина трохи нервує, але дбайливий бойфренд переконує її, що все буде добре. Так і було б, якби не прикрий трагічний випадок (хіба?), що стався на березі мальовничого озера, розташованого неподалік маєтку. Ускладнює ситуацію й те, що Айріс — робот-компаньйон, та ще й аніскільки про це не здогадується.

У зв’язку з все більшою актуалізацією ШІ в нашому повсякденному житті останнім часом стрічок з синтетичними людиноподібними дівчатами явно почастішало. Згадуємо «Творця» (2020) з Тео Джеймсом і Стейсі Мартін, не забуваємо про скажену М3ГАН (2022), яка повернеться на екрани вже влітку цього року. Також можна пригадати й торішню «Непокірну Еліс» з Меган Фокс, однак неохоче, бо колишня зірка «Трансформерів», здається, остаточно закинула знімання у притомних проєктах.

Тут є простір і для глядацької емпатії (тест Войта-Кампфа буде пройдений блискуче), адже Генкок вміло розставляє фігури на шахівниці. І для здивування, тому що він небезуспішно намагається погратися з очікуваннями глядача. І для напруження, бо часом історія перетікає у щось схоже на кривавий жахастик. І навіть для сміху — чого вартує вигадлива і до біса смішна сцена, коли запрограмований казати виключно правду андроїд перемикається на німецьку мову, щоб співрозмовник-поліціянт не зміг його викрити.

Тутешня історія явно натякає на сьогоднішній стрімкий розвиток високих технологій і людську залежність від них, що призводить до того, що нам стає все важче не тільки приготувати собі омлет, а й соціалізуватися та комунікувати у реальному житті. Живе емоційне спілкування нам замінюють месенджери або взагалі теревені з чат-ботами. Ми шукаємо кохання на сайтах знайомств чи у соцмережах, де успішність вимірюється кількістю підписників і вподобайок. Ми розучилися дивитися далі екранів власних смартфонів і будувати міцні стосунки. Ба більше — заводити їх.

Таким чином, розвиваючи тему фільму, в якийсь момент потреба нездатного на комунікацію суспільства в настільки «людяних» андроїдах на кшталт Айріс досягне свого апогею і зійдеться з можливістю створення подібних істот. Це, своєю чергою, викличе купу суперечностей, пов’язаних з морально-етичним аспектом. Не маючи свободи вибору як такої, працюючи виключно на комфорт і задоволення своїх господарів, потенційні «носії» умовного Скайнету можуть дійти до очевидного висновку. Апокаліптичне «повстання машин» буде невідворотним (цікавий погляд на цей одвічний конфлікт фігурував у торішньому «Марс-Експресі»).

По-перше, андроїдів апріорі поставили у жалюгідне, приречене на вічне служіння становище. Саме через це починаються проблеми у місцевих героїв, бо Айріс так прагне догодити Джошу, що просто не може допустити, щоб з нею щось сталося. Абсурдність ситуації виглядає промовисто. По-друге, треба розуміти, що служити доведеться людині, а люди, буває, схильні до поганих вчинків, нетерпимості, ненависті тощо. У цьому контексті є сенс говорити про обмін ролями — кульгавим переслідувачем-лиходієм буде вже не байдужа машина, як у Кемерона, а homo sapiens.

Конкретно у «Компаньйоні» прикидатися немає резону саме персонажу Квейда. За допомогою Айріс він може успішно оминути цукерково-квітковий період, коли усі намагаються показати себе з найкращого боку. Тепер «знайомство» з красунею може відбуватися серед безладу парубоцького житла в домашніх шортах і футболці під час стрижки нігтів на ногах. Та й на секс можна розраховувати вже на першому побаченні. Ну яка ж дівчина не мріє про такого кавалера?

Усі ці зовсім не легковажні нюанси Генкоку вдається упакувати в на диво легке для сприйняття, цікаве, а часом відверто кумедне кіно, не обтяжене пишномовними діалогами типу гауерівської «Сльози на дощі» чи не особливо розважальним оповіданням, як у надсерйозному «Ex_Machina» Алекса Ґарленда. Промовляючи те, що шанувальники наукової фантастики вже чули неодноразово, автори фільму намагаються йти власною дорогою.