Навіщо Трампу й Росії «війна» за Гренландію

Гренландія — найбільший острів у світі — нині опинилася в епіцентрі глобальних політичних та економічних інтриг. Її унікальне географічне розташування, багаті природні ресурси та стратегічне значення роблять цей регіон об’єктом уваги великих держав. Останні події довкола Гренландії, включно з резонансною телефонною розмовою між Дональдом Трампом і прем’єр-міністром Данії Метте Фредеріксен, лише загострюють міжнародну напругу.

Минулі вихідні ознаменувалися гарячою розмовою між Дональдом Трампом і Метте Фредеріксен, що відновила обговорення питання про контроль над Гренландією. Трамп, відомий несподіваними заявами, ще 2019 року запропонував «придбати» острів і цим обурив Данію. Зараз він повернувся до цього питання, аргументуючи свою позицію стратегічною необхідністю для США. Метте Фредеріксен назвала ці пропозиції неприйнятними, проте визнала необхідність посилення співпраці із союзниками. Крім США, низка європейських країн висловили готовність посилити свою присутність у регіоні, підтримуючи європейський суверенітет. Наприклад, Норвегія, Німеччина, Франція та Велика Британія заявили про можливість направлення військових контингентів до Гренландії для підтримки регіональної стабільності.

Данія опинилася в складній ситуації. Хоча країна має сучасні оборонні технології, її ресурси обмежені у порівнянні з великими державами. Прем’єр-міністерка Метте Фредеріксен закликала міжнародне співтовариство до тіснішої співпраці для захисту арктичного регіону. Водночас Гренландія прагне більшої автономії, розвиваючи власну економіку та зміцнюючи свій політичний статус. Прем’єр-міністр автономії Муте Егеде, підкреслює, що майбутнє острова мають визначати його жителі, а не зовнішні гравці.

Зменшення льодового покриву відкриває нові можливості для розробки родовищ корисних копалин, видобуток яких раніше був технічно недоступним або занадто дорогим. Серед цих ресурсів виділяються рідкісноземельні метали — такі як неодим, диспрозій та ітрій, які є життєво важливими для технологій сучасної економіки. Ці елементи використовуються в електромобілях, акумуляторах, смартфонах, військовій техніці та вітрових турбінах, що робить їх ключовими в переході до «зеленої» енергетики. Зокрема родовища в районі Кванефьєлд мають потенціал стати стратегічною альтернативою китайському домінуванню на ринку рідкісноземельних металів, адже Китай наразі забезпечує понад 70% глобального постачання цих матеріалів.

Однак Гренландія — це не лише геополітика й ресурси. У контексті глобального потепління острів також відіграє важливу роль у новостворених торговельних шляхах. Арктичні води завдяки змінам клімату й таненню льодовиків стають дедалі більш прохідними, відкриваючи можливості для використання Північного морського шляху (ПМШ). Це робить регіон об’єктом посиленої уваги з боку великих держав та бізнесу, які бачать перспективу значного скорочення часу транспортування між Європою та Азією. Наприклад, ПМШ дає змогу скоротити маршрут між Роттердамом і Шанхаєм майже вдвічі порівняно з популярним зараз шляхом через Суецький канал. Така економія часу може істотно зменшити витрати для міжнародних перевізників.

Проте використання цього маршруту пов’язане з низкою серйозних викликів. По-перше, прохідність ПМШ залишається сезонною — він доступний для судноплавства лише кілька місяців на рік (з липня до жовтня). Решту часу криголами є обов’язковими для супроводу суден. По-друге, інфраструктура маршруту значно менш розвинена порівняно з традиційними транспортними шляхами, такими як Суецький канал. На маршруті бракує сучасних портів, рятувальних служб і технічного обслуговування суден. Крім того, більша частина маршруту проходить через води, які контролює Російська Федерація. Це створює політичні ризики, оскільки використання ПМШ потребує дозволів російської влади, що ускладнить логістику.

Росія посідає центральне місце в арктичному регіоні, маючи найбільшу територію в Арктиці та найпотужнішу інфраструктуру для роботи в суворих північних умовах. Російська влада активно розвиває ПМШ, вкладаючи значні кошти в будівництво портів, криголамів і військових баз. Наприклад, база «Арктичний трилисник» на острові Земля Олександри в архіпелазі Земля Франца-Йосифа забезпечує протиповітряну оборону та підвищує російську військову присутність у регіоні. Крім того, відповідно до указу президента РФ від 2020 року, уряд планує побудувати нові трубопроводи, залізничні маршрути та підводні кабелі зв’язку, що сприятимуть створенню розвиненої арктичної інфраструктури.

Арктичний шельф Росії багатий на природні ресурси, що включають, зокрема, понад 90 мільярдів барелів нафти та близько 30% світових нерозвіданих запасів природного газу. Зміни клімату роблять ці ресурси дедалі доступнішими, що стимулює Росію до подальшого освоєння регіону. Ізоляція РФ через вторгнення в Україну змусила її звернутися до Китаю по фінансування інфраструктури для видобутку та експорту цих ресурсів. У цьому контексті китайсько-російська співпраця стає дедалі активнішою. У 2022–2023 роках кораблі ВМС КНР і ВМФ Росії проводили спільні операції в міжнародних водах поблизу Аляски, а Берегова охорона Китаю та Федеральна служба безпеки Росії підписали меморандум про взаєморозуміння щодо морського правопорядку. Ці дії можуть відкрити шлях до подальшої присутності КНР в Арктиці та вздовж ПМШ.

Гренландія залишається на перехресті кількох глобальних інтересів, і її майбутнє визначатиметься розвитком низки чинників. Одним із них є непередбачуваність президента Трампа, чия політика може змінити баланс сил в Арктиці й навіть призвести до нових конфліктів між великими державами, які лише вчора були союзниками. Водночас Європі дедалі важче виробити спільну позицію через різноманітність національних інтересів, що ускладнює відповідь на нові загрози. У цьому контексті постає питання: чи зможе Європа подолати внутрішні розбіжності та ухвалити єдину стратегію для забезпечення стабільності Гренландії й регіону загалом? Без чіткої стратегії та злагодженої реакції європейських країн, а також з урахуванням постійних змін у міжнародному середовищі Гренландія ризикує стати розмінною монетою в геополітичній боротьбі.

Для України ситуація навколо Гренландії є важливим чинником, що вимагає уваги та продуманих стратегічних рішень. З урахуванням агресивних дій Росії в Арктиці та її впливу на регіональну безпеку варто замислитися, як повинна діяти Україна в контексті загострення конкуренції великих держав за вплив у цьому стратегічно важливому регіоні? Чи має Україна брати участь у формуванні європейської політики щодо Арктики, зміцнюючи зв’язки з ЄС і НАТО, чи діяти самостійно, намагаючись захистити свої національні інтереси в разі ескалації ситуації, й виключно з позиції протидії російському впливу та всього, що послаблюватиме РФ?