Четвертий рік — на одному героїзмі. Чому Україна не виживе без програми реабілітації військових

Нам потрібен широкий план реабілітації військових.

Зайдіть в потяг, умовно, Краматорськ — Київ, більшість пасажирів — це військові.

Вони їдуть фактично з бойових дій. Подивіться їм в очі. Одразу все відчуєте без пояснень.

Реабілітація — це не тільки коли є фізичні пошкодження і людину вчать користуватись протезом. Тут все більш-менш зрозуміло і є конкретні технології.

Реабілітація — це повноцінне, і насамперед, відновлення саме ментального стану. Де ти свою душу і свій внутрішній стан збираєш по частинах.

В тому ж поїзді обов’язково провідник покличе лікаря. Бо один з військових знепритомніє. Навантаження шалене на останні краплі здоров’я.

Більшість поранення — це контузії (акубаротравми). Людина зовні може бути здорова, руки-ноги є, але мозок так потрясли, що порушили все в середині. Дали шалений тиск на судини та сіру речовину І "перемішали файли у голові".

А можливо, зробили це багато разів.

Після, як правило, нічого не відновили. Дали три дні, прокапали — і вперед, знову під міни.

Часто військові на початках самі не усвідомлюють рівня і наслідків своїх травм, особливо, коли адреналін зашкалює.

А після, як наслідок, — панічні атаки, депресії, злість — потім або суїцид, або неадекватна поведінка.

Людину не відновили ментально — і все.

Все це я знаю не с розповідей. Про свої слабкості в армії як раз ніхто не говорить.

Я знаю, бо сам пережив контузію. Лише одну — але мені вистачило, щоб понад рік відчувати її наслідки.

А якщо їх 5 або 10? Я знаю і такі випадки. А якщо ти в піхоті, навіть відпочити можливості немає.

Часто хлопці спокійно скаржаться, що через числені контузії, наприклад, не можуть згадати вчорашню половину дня…

Важливо Армія беззмінних. Чому ЗСУ стає все важче стримувати натиск противника

…ми їдемо на героїзмі четвертий рік. Хоч тих, хто з перших днів повномасштабки в піхоті, все менше і менше.

Четвертий рік — не так страшно.

Страшно — невідомість, скільки років ще…

Просто жити надіями. Або слухати красиві промови — вже замало.

Нам потрібні конкретні програми і їх реалізація. Отак на ходу.

Нам потрібно навчитись робити все одночасно. І воювати, і лікуватись.

І відпочивати, і боронити позиції.

Ми маємо включати найкращий бік українців — адаптивність.

Тому вже потрібно розробляти та реалізовувати широку програму реабілітації. Думаю, в цьому питанні протягнута рука майже всього світу.

Є і кошти, і готовність. Потрібна лише наша увага та рішучість.

Ті ж самі готелі в Буковелі точно можуть в кожний готель безкоштовно прийняти по частині військових від свого обігу.

Впевнений, уряди різних країн світу від Японії до США готові взяти на реабілітацію наших військових. Повторюю, мова тут не тільки про важко поранених, а фактично — про більшість, яка воювала на передових позиціях.

Все це не має обмежитись гарячою лінією чи заявою уряду "про важливість здоровʼя військового".

Потрібні — глибокий план і реальні дії.

Кожен день я бачу, як змінюються хлопці навколо.

Як може погіршуватись їх стан. Навіть і тих, хто в підрозділі літає на дронах. І тих, хто під КАБами може сидіти в штабах. Хто-хто, а всі вони точно гідні того, щоб хоча б мати можливість — відновити свої сили та здоров’я.

Це прям обов’язок як України, так і всього світу.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Піхота не нескінченна: як недалекоглядне командування призвело до критичної для ЗСУ ситуації на фронті