Браковані міни для ЗСУ: чому ця історія має сумне продовження

Восени 2024-го українська армія пережила жахливий період поставок бракованих мін вітчизняного виробництва. Дефіцит зброї ближньої дії мав вкрай негативний відбиток на бойових спроможностях Сил оборони України, адже найбільш результативні відбиття майже безперервних штурмів противника забезпечувалися комбінованим шляхом.Мінометний вогонь завжди залишався одним із вагомих аргументів для наступаючого ворога – разом із дронами, артилерією та протитанковими комплексами. Скільки життів захисників перервалося на фронті внаслідок недбалих дій Мінстратегпрому та Укроборонпрому, а також військової прийомки Міноборони та низької компетенції Агенції оборонних закупівель (АОЗ) - невідомо. Але темпи просування противника на території України восени й на початку зими 2024 року відчутно збільшилися. І проблеми управління ОПК тут точно не на останньому місці.Але скандал заколисали – винних не знайшли, промисловий менеджмент робить вигляд, що нічого надто серйозного не відбулося.І ось як прямий наслідок повної безкарності чиновників - у середині січня 2025 року постачання бракованих мін до СОУ продовжилося. А промислове і оборонне міністерства намагаються й далі приховувати проблеми виробництва мін, хоч на певне підприємство Мінстратегпрому наполегливо працюють комісії з СБУ та Міноборони.Військово-політичне керівництво держави також воліє не помічати "мінних проблем", адже це напряму стосується рішень "5-6 ефективних менеджерів" ОПУ, які керують у "ручному режимі", але не несуть жодної відповідальності за провали. У зв'язку з цим громадський Центр протидії корупції навіть заявив, що "був змушений через суд зобов'язати СБУ почати розслідування щодо 100 тисяч бракованих мін на фронт". Отже, тут точно не зайвим буде нагадати, що про ризики "ручного управління" ОПК ми попереджали, при чому своєчасно – як раз напередодні провалу програми виробництва мін.На жаль, жодних змін у системі управління державним сектором ОПК не відбулося, тому ризики на 2025 рік тільки збільшуються – в тому числі внаслідок перекладання відповідальності чиновників на директорів підприємств (останнє веде у більшості випадків лише до вимивання професійних кадрів з галузі).Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння провів власний аналіз діяльності виконавців програми з виробництва мін (оцінки стосуються етапу реалізації державних рішень у сфері розвитку боєприпасної галузі, та зокрема виробництва мін, з середини 2023-го по цей час – це проміжок прямої відповідальності Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості (Мінстратегпром) на чолі з Олександром Камишіним та керівництва АТ "Українська оборонна промисловість" (Укроборонпром) на чолі із Германом Сметаніним, а також після переходу О. Камишіна в ОПУ, а Г. Сметаніна – в Мінстратегпром).В лютому 2024 року Міноборони прийняло рішення щодо розміщення замовлення на заводі Мінстратегпрому на постачання 120-мм мін в обсязі 300 тисяч – попри визначені військовими ризики при виконанні замовлення. Примітно, після додаткового запиту АОЗ, згадка військової прийомки про відсутність серійного виробництва підривника М-12 з переліку ризиків зникла. Пізніше з'ясувалося, що завод комплектував міни іншими, нештатними підривниками. Додаткові проблеми могли виникнути й із сировиною, яку імпортували з-за кордону.Мали місце порушення відпрацьованої технології виробництва і передачі продукції, наприклад, порушення системи вимірювання калібрів мін (заводською мовою "Пройма").Але головне порушення базових принципів мало прояв у вигляді відвантаження мін без випробувань на полігоні шляхом відстрілу і відповідно потрапляння замовнику неякісної продукції.При цьому на підприємствах реалізується послідовна стратегія впливів на представників військової прийомки з метою унеможливлення отримання від них негативних оцінок та своєчасних доповідей і Міноборони. Значною помилкою керівництва військового відомства фахівці вважають відсутність ротацій представників військової прийомки, внаслідок чого ця категорія спеціалістів де-факто вступає у змову з недбалими промисловцями або щонайменше замовчує про наявність проблем.Не менш цікаво, що у своїй публічній заяві колишня очільниця АОЗ Марина Безрукова пожалілася, що вона нібито не могла відмовити проханню заступника міністра (очевидно, йдеться про вже звільненого Дмитра Кліменкова, який мав погоджувати контракти АОЗ) щодо укладення багатомільярдного контракту на виготовлення мін цим підприємством. Що, до речі, не звільняє її від відповідальності за укладання провального контракту. Підприємство контракт не виконало, хоч частину коштів і повернуло у бюджет. Згадка про "прохання заступника міністра оборони" та інші ознаки свідчать про "нездоровий та штучний лобізм" держпідприємства Мінстратегпрому. Пізніше гендиректор Укроборонпрому (тоді Герман Сметанін), як стверджують на підприємстві об'єднання, яке також виробляє міни - надав його керівнику розпорядження передати 54 тис. 120-мм мін тому ж заводу Мінстратегпрому, який, як тепер вже зрозуміло, спільно лобіювали заступник міністра оборони, очільник Мінстратегпрому (тоді О.Камишін, який, як відомо, надавав розпорядження підпорядкованому Укроборонпрому голосом чи телефоном, тобто зловживав втручанням у господарську діяльність, як кажуть, "без наслідків"), та, за фактом, і керівник Укроборонпрому. Останнє найбільш дивне, бо передача мін (та також і накопичених порохів - запаси пороху у 80 тонн, що залишилися від утилізації боєприпасів з радянської спадщини) за межі Укроборонпрому (!), тобто на шкоду собі та на підтримку іншого підприємства не може відбуватися без якихось тіньових домовленостей.Означені факти свідчать або про некомпетентність, або про відверте зловживання наявного промислового менеджменту щодо організації та виконання програми з виробництва мін, чим фактично було створено передумови для часткового зриву цієї програми.При цьому справа бракованих мін вже загрожує обороноздатності держави та потребує ретельного розслідування правоохоронними органами – вона також перетворилася на питання здатності влади показати й справедливо покарати винних.Діяльність очільника держпідприємства Мінстратегпрому, який не виконав контракт з АОЗ Міноборони щодо поставки якісних мін потребує ретельного розслідування правоохоронними органами. Так само й компетенції радника Президента України зі стратегічних питань О. Камишіна та чинного керівника Мінстратегпрому Г. Сметаніна також потребують розслідувань, бо їх дії прямо й негативно вплинули на виробництво мін. На додаток до мінного виробництва стало відомо, що значні проблеми є й планами виробництва боєприпасів. Зокрема, у 2024 році за чотирма держконтрактами з виробництва снарядів 155 мм готової продукції отримано менше 10% від замовлення – це точно не може виправдати наявне промислове керівництво.Але є й стратегічні помилки військово-політичного керівництва держави. Для їх виправлення необхідне (щонайменше на час війни) підпорядкування промисловості задачам Міноборони. Унеможливити прийняття Мінстратегпромом (чи АТ "Укроборонпром") будь-яких рішень щодо нових промислових проєктів без узгодження з Міноборони. А також нарешті забезпечити поступову, упродовж 6-8 місяців ліквідацію АТ "Укроборонпром" як штучної, шкідливої для ОПК структури, що є зайвою ланкою із негативним досвідом впливу на ОПК. Забезпечити формування галузевих холдингів на базі АТ "Укроборонпром" - вони стануть правонаступниками угод і зобов'язань АТ.А якщо брати людський, суспільний рівень, то вже є ознаки того, що О. Камишін - Г. Сметанін можуть стати для президента Зеленського тим, чим колись став бізнес-партнер Олег Гладковський для президента Петра Порошенка.