Чого насправді хоче Путін

Після Помаранчевої революції Україні була нав’язана конституційна реформа Віктора Медведчука, яка призвела до управлінського хаосу та дезорганізації президентської вертикалі влади, чим безумовно успішно користувався Кремль. Наслідком Революції Гідності, за активної участі в цьому процесі російських спецслужб, стала анексія Криму та окупація окремих районів Донецької і Луганської областей, з проведенням російської спецоперації “російська весна”.

Спецоперація 2014 року “російська весна” передбачала імітацію народного повстання російськомовних мешканців південно – східних областей України, які повинні були за підтримки Кремля і російських спецслужб захопити під контроль облдержадміністрації. Захоплення облдержадміністрацій передбачало силовий тиск на депутатів обласних рад, для отримання їхньої згоди за голосування про створення нових обласних виконавчих органів влади, для підпорядкування їм міліції та звернення до Кремля з проханням про введення збройних сил РФ на територію південно – східних регіонів України.

Фактично, спецоперація “російська весна” провалилась із – за відмови переважної більшості мешканців російськомовних регіонів України брати участь в цій російській авантюрі, до того ж російськомовні українці масово виходили в обласних центрах південно – східної України ризикуючи своїм життям на проукраїнські політичні акції, в той час коли проросійські акції були дискредитовані участю в них представників кримінального світу, декласованих елементів.

Росія в 2014 році не мала привабливої пропозиції для українців та респектабельних проросійських політичних лідерів здатних повести за собою громадян України і лише злочинна бездіяльність тодішньої влади дозволила Росії окупувати Донецьк з Луганськом, хоча працівники СБУ визнавали, що для звільнення облдержадміністрацій за короткий період часу в цих містах від проросійських маргіналів достатньо було задіяти один спецпідрозділ, який не був задіяний із – за причин, щодо яких варто проводити ретельне розслідування.

Зараз же в 2024 році Кремль, ведучі мирні переговори, сподівається спровокувати політичну кризу в Україні, яка може призвести до хаосу та періоду безвладдя, яким російська еліта вже користувалась в 2014 році для анексії і окупації українських територій.

Гра Кремля в мирні переговори також направлена на спроби розсварити Україну з її Західними партнерами, дискредитацію західних політиків в Україні під впливом вже готових наративів про нову “мюнхенську змову”, яка нанесе рупутаційного удару по Заходу, наслідком чого може стати реалізація грузинського сценарію для України.

Варто розуміти, що основними причинами повернення Грузії до сфери впливу Росії, були розчарування грузинів в Заході за недостатню підтримку під час агресії РФ, відсутність гарантій безпеки зі сторони західних партнерів Грузії та низький рівень життя громадян цієї прекрасної країни. Українські реформатори повинні винести урок з політичного процесу в Грузії, який полягає в тому, що стійкість демократії базується на розширенні середнього класу та високому рівні життя, оскільки голодні люди не цінують демократію.

Українській еліті варто зрозуміти, що в випадку виправлення Кремлем своїх помилок та створення ним привабливої політико – економічної пропозиції для українців, якщо і надалі українська еліта не домовиться про нові правила гри, зменшенні рівня свого жлобства, не буде зацікавлена в стрімкому економічному розвитку України, в збільшенні рівня життя українців, то на Україну зі 100% ймовірністю очікує реалізація грузинського сценарію, а на українських можновладців повторення долі Михайла Саакашвілі.

Володимиру Путіну не потрібне заморожування війни по корейському сценарію, він прагне отримати від України згоду на відмову від її окупованих територій, він прагне досягнути домовленостей, які будуть передбачати поступове встановлення політико – ідеологічного контролю Росії на Україною з обмеженням її внутрішнього суверенітету. Фактично, те що не вдалось йому досягнути військовими методами, він хоче досягнути політико – дипломатичними методами за рахунок мирної угоди.

Окремої уваги заслуговує точка зору російських силовиків переконаних, що Росії зараз не вигідно погоджуватись на перемир’я та заморожування війни, в той час коли Збройні сили РФ продовжують просуватись в Україні. Російські силовики вважають, що Росії варто продовжувати наступ на території нашої країни, поки для нього існують ресурси, поєднуючи його з посиленням гібридної війни проти Заходу, але варто усвідомлювати неоднорідність російської еліти та груп впливу, які мають різні погляди на російсько – український конфлікт. Зі слів російських технократів, саме період літа 2025 року може мати вирішальне значення для обрання російською елітою сценарію розвитку Росії.

Щодо домовленостей про нову європейську архітектуру безпеки, то максимальною метою Путіна є перетворення Центральної Європи на буферну зону між Росією та старою Європою, що також ,де – факто, обмежить внутрішній суверенітет країн Центральної Європи, які сприймаються в Кремлі проксі силами США, для недопущення створення геополітичної вісі Москва – Берлін – Париж. Тому реалізація вимоги Кремля про повернення НАТО до кордонів 1997 року, призвела би до геополітичної поразки США.

З точки зору російських силовиків, для стійкості путінського режиму Росія повинна постійно мати внутрішніх і зовнішніх ворогів, проти яких можна об’єднувати населення РФ. Тож чекісти зацікавлені, щоб Росія і далі залишалась загрозою для Заходу, проти якого вони хочуть продовжувати вести гібридну війну.

Американську ж еліту також абсолютно влаштовує цей сценарій, оскільки російська влада своїми діями посилила залежність Європи від США, які стали із –за агресії Росії проти України продавцем безпеки для своїх європейських союзників, отримавши можливість більше експортувати американської зброї, нафти, газу.

Чекісти, самі того не усвідомлюючи, другий раз відібрали геополітичну перемогу у Росії. Спочатку вони власними діями зруйнували Радянський Союз, який заважав їм партійним контролем Комуністичної партії, що перешкоджав силовикам збагачуватись за рахунок корупції, не дозволяючи їм встановити контроль над ресурсами радянської імперії.

Вже в 1980 – х роках працівники КДБ почали обговорювати необхідність трансформації Радянського Союзу в капіталістичну імперію на базі російського націоналізму і імперіалізму, тому розпад комуністичної радянської імперії відбувся із – за внутрішніх причин та зради офіцерів КДБ, які зараз керують Російською Федерацією. Безумовно, що якби демократизація і реформування Радянського Союзу було завершено, то після зникнення комуністичної загрози та ідеологічних протиріч, оновлена демократизована радянська імперія змогла би створити геополітичну вісь зі старою Європою, завдавши тим самим геополітичну поразку США.

Так само і в 2022 році Росія достатньо близько знаходилась від геополітичної перемоги над США, якби був добудований “Північний потік – 2”, але агресія проти України стала на заваді реалізації цих планів. Перетворення Росії на теологічний “православний Іран”, як і розворот РФ до Азії абсолютно влаштовує її геополітичних конкурентів, які прекрасно розуміють, що Російська Федерація може стати третім полюсом світу після США і Китаю, лише як європейська імперія здатна створити геополітичну вісь зі старою Європою.

До того ж зараз коли трампісти сприймають ЄС як економічного конкурента, коли можливі торговельні війни між США і їхніми європейськими союзниками, коли в країнах старої Європи наростають економічні проблеми, коли Америка буде зменшувати свою присутність в Європі, коли Росія має критично необхідні дешеві енергетичні ресурси для європейських країн, у Кремля будуть всі можливості вдало вести свою геополітичну гру.

Головною ж умовою успішності цієї гри Кремля буде завершення військової агресії проти України, завершення проекту по перетворенню Росії на “православний Іран”, припинення розвороту РФ від Європи та визнання російською елітою права України на свій суверенітет і незалежність.

Всі останні геополітичні успіхи США пов’язані пов’язані, перш за все, з помилками Володимира Путіна, який влаштував військову агресію проти України, наслідком якої стало зменшення впливу Росії в Європі, на Близькому Сході та пострадянському просторі. Фактично, російську агресію проти українців можна трактувати як беспредел, тож адекватні представники російської еліти повинні згадати про відоме виловлювання з 90 –х років: “ Беспредел це спільна проблема, оскільки він заважає заробляти всім”.