Костянтин Октябрський – про новий поліцейський детектив, зруйновану квартиру та мецената Михайла Терещенка

17 лютого на «1+1 Україна» стартує детективний серіал «Парочка слідчих». Одну з головних ролей, прямолінійного та гострого на слівце судмедексперта Павла, грає Костянтин Октябрський. Актор зізнається, що був у захопленні від сценарію, адже він не схожий на інші історії про поліцейських, то ж йому й самому цікаво подивитися на цю роботу.

В інтерв’ю Коротко про Костянтин Октябрський розповів, чи вистачає роботи нашим акторам, які ролі не готовий грати, хто допомагав оговтатися після влучання у його квартиру, як віра допомагає триматися і чому мріє зіграти відомого мецената Михайла Терещенка.

В умовах війни всі змушені зменшувати бюджети

- Костю, у вас наче непогана залученість у кіно. Роботи зараз вистачає?

- Щиро кажучи, хотілося б, аби зайнятість була більш рівномірна. Бо, наприклад, листопад-грудень – це три-чотири проєкти, у січні – тиша. Про лютий поки що не знаю.

- Чим займаєтеся, поки немає зйомок? Як актору виживати?

- Якщо в плані заробляння грошей, то нічим. В грудні попрацював, відклав заощадження, бо не перший рік в професії, і потім ми на них живемо. Розумію, якщо в грудні не стартував довготривалий проєкт, який буде зніматися січень і лютий, то буду сидіти без роботи. Дякувати Богу, в мене ще є ранкове шоу, де я один із ведучих.

- В інстаграмі ви написали, що самі чекаєте на прем’єру «Парочки слідчих». Справді чекаєте на свої прем’єри чи цей допис слід сприймати просто як анонс?

- Я дійсно чекаю «Парочку слідчих». По-перше, мені дуже сподобався сценарій. Він не схожий на інші поліцейські детективи, які у нас знімають. Було цікаво працювати, дуже крута акторська команда, оператори, режисер. Тому мені дуже цікаво подивитися, що в нас вийшло.

- Переглядаєте свої стрічки?

- Переглядаю в першу чергу для того, щоб зробити роботу над помилками.

- Ви казали, що в умовах українського кіновиробництва дуже важко відтворити все те, що написали тут сценаристи. В чому саме проблема?

- Мова про бюджет і час. Власне, бюджет впливає на те, скільки часу ми будемо знімати, і, відповідно, впливає на якість продукту. На жаль, в умовах війни всі змушені зменшувати бюджети, тому велика кількість матеріалу має бути знята за один знімальний день. Мало часу на репетиції, щоб якісь цікаві ходи з акторами відпрацювати.

- А є для вас сьогодні ролі, які ви грати не готові, не хочете, не будете?

- Я не буду грати якихось ґвалтівників, насильників, людей з нетрадиційною орієнтацією. Таких ролей насправді не так і багато, щоб я міг казати: я це не буду грати, я це не хочу. Просто коли зроблять таку пропозицію, то я радше відмовлюсь.

Дякувати Богу, у нас в Україні дуже багато талановитих акторів, майстерних, талановитіших за мене, технічніших за мене, більш обдарованих за мене, які можуть це грати. Тому не думаю, що це проблема, якщо один актор відмовиться.

- Як ви самокритично про себе говорите, що є актори талановитіші, майстерніші, ніж ви.

- Я не займаюсь самознищенням. Просто знаю свої сильні і слабкі сторони, знаю, що в мене вийде краще, а що ні. Я не применшую свої таланти. Я реально бачу, що є дуже круті актори мого віку, молодші за мене, і вони більш обдаровані, більш технічні.

Щось в них краще виходить, а щось - у мене. Причому в мене немає якихось заздрощів. У мене це викликає тільки захоплення. Мені дуже подобається з такими людьми працювати, бо є чому в них навчитися. Коли твій партнер в кадрі більш потужний, більш майстерний, це ж круто, це для мене можливість навчитися нового і взяти приклад.

- Між іншим, в інстаграмі у вас вказано: потужний актор кіно.

- Це фраза з гумором (сміється).

- Цікаво, що не бачила на вашій сторінці жодного негативного коментаря. Всі пишуть, який ви класний актор. Хейтери вас оминають?

- Навіть не знаю. У нас в команді ранкового шоу працює жіночка, наводить в наших офісах чистоту, і моєму колезі якось сказала: «Костянтин на екрані такий гівнюк, а в житті така приємна людина, цікаво дуже, як це так» (сміється).

Такий фідбек чую, він без якогось негативу, люди з гумором це кажуть. Мені й особисто казали: у вас так добре виходить втілювати на екрані негативних персонажів, якихось підлабузників, людей з подвійним дном, а в житті ви інша людина.

- Ви кажете, що круто чомусь новому повчитися в колег. З ким ви завжди з радістю йдете в кадр? Бо не раз чула від акторів, режисерів, що професіонал хороший, а як людина – не дуже.

- У мене немає списку, з ким би я більше хотів працювати, з ким менше. Мене дуже тішить, що ми збираємося на майданчику на певний проміжок часу. Буває, що виникають конфліктні ситуації. Але ж ми всі дорослі люди. Я можу все проговорити, з'ясувати, розставити крапки над «і» й далі продовжити працювати. Для мене це не є перепоною. Навіть якщо людина за своїми рисами характеру не дуже хороша, я ж з нею жити не збираюся, я з нею просто працюю певний час, аби зробити цікавий продукт.

Намагаюся, щоб якісь конфліктні ситуації не впливали на знімальний процес.

Квартира вигоріла вся

- У жовтні минулого року вашу квартиру було пошкоджено під час обстрілу Києва. Ви тоді писали, що квартирі – торба. Це ваша власна чи ви орендували?

- Квартира вигоріла вся. Це не наша квартира, ми її орендували. Але всередині все було наше – речі, техніка, меблі.

- Хто допоміг, прихистив? Реально, коли така біда сталася, куди йти?

- Дякую своєму другу з Дніпра Артуру Лисоконю, який відкрив збір для нас. Дуже вдячний Лілії Ребрик. Велика їй повага і шана. Я їй особисто теж це казав. Ліля одразу теж відкрила «банку». Оля Сумська теж збір організовувала.

По-перше, мені якось не зручно було просити у людей. Та й спочатку треба було взагалі хоча б прийти до тями, зрозуміти, що далі робити, бо ти втратив все.

Тому допомогли наші друзі, мої колеги зібрати кошти. Подруги дружини одразу запросили нас до себе, і ми день чи два були в них. А потім батьки дружини віддали нам свою квартиру, зараз ми живемо там.

- Слава Богу, що ви були не вдома.

- Ми якраз були вдома, спали. Чув крізь сон, як пролетів перший «шахед», а прокинулися вже від потужного вибуху. У дружини контузія була.

- У вас двоє малих синів, як вони почувалися? Це ж шок. При цьому і самому треба не впасти в якусь паніку.

- В мене є ПТСР. Дружина вже закінчує лікування. Дуже вдячний Богу, що діти фізично не постраждали, як і ми. У молодшого Матвія немає ознак ПТСР, я не помічаю. У старшого Роберта трохи є, але він справляється, працює зараз з психологом.

Намагаюся з ними більше часу проводити, говорити про ці речі. Намагаюся більше давати їм любові, уваги.

- Це наслідки після влучання у квартиру?

- Так. До цього все було нормально. Діти розуміли, що йде війна, що є обстріли, але оскільки ми не хвилювалися, не піддавалися паніці, і вони були спокійні.

- Що вам допомагає справлятися з цим?

- Я хлопець віруючий, тому мені допомагає віра в Бога. Якщо відчуваю, що зі мною щось не ок, звертаюся до нього в молитві, ділюся всім, що зі мною відбувається, телефоную своїм друзям, які теж віруючі, обговорюємо щось, молимось, спілкуємось. Це мене дуже надихає, підтримує, дає колосальну силу, надію - все, що необхідно.
 
- А як не втратити цю віру? Я сама собі часто ставлю запитання: якщо Бог існує, чому він не припинить це пекло, в якому ми живемо?

- Якщо ви запитуєте таке, то одразу перекладаєте відповідальність на Бога. Мовляв, чому він допустив, що люди гинуть, люди страждають. Але треба розуміти, що коли Бог створив людину, він дав їй певну владу і певну відповідальність. Багато чого залежить від людини. Людина сама вирішує, який вчинок їй зробити. Бог не коригує її дії, Бог враховує волевиявлення людини. Якщо людина ухвалює рішення зробити той чи інший вчинок, Бог з цим погоджується. Йому це може не подобатись, але він не ламає людину через коліно, він зважає на її вибір та рішення.

А позиція - від нас нічого не залежить, ми до цього не маємо ніякого відношення - це перекладання відповідальності на Бога. Це трохи не відповідає дійсності і тому, що про Бога каже Біблія.

- Ви проходили для себе якісь навчання, щоб, принаймні, вміти допомогти собі і тим, хто поруч?

- Ходив стріляти, закінчив курси з тактичної медицини. У мене в авто завжди лежить турнікет, аптечка, де є необхідні штуки для надання першої невідкладної допомоги. Це важливо. Це питання свідомості.

Матеріальні речі - це все тимчасово

- Чи є у вас роль, яку б ви хотіли зіграти?

- Колись до рук мені потрапив сценарій фільму «Перший український олігарх», який розповідає про видатного українського мецената Михайла Терещенка. Його онук написав про нього книгу, а мій знайомий режисер Олексій Пантелєєв написав сценарій.

Життя цієї людини просто вражає. Михайло Терещенко – масштабна особистість, меценат, громадський діяч. Коли прочитав цей сценарій, думав: яка краса, наскільки це може бути круто! Там прекрасно все – від костюмів, бо це певна епоха, до локацій, де все планувалося знімати. Але на той момент наше потужне Держкіно просто зрізало цей проєкт. Декілька разів ми зверталися про надання коштів для зйомок, але марно.

Тому я б дуже хотів зіграти цю видатну людину. Маю надію, коли-небудь цей проєкт реанімують. Раз на рік запитую Льошу, як там справи. Це справді вау-кіно.

Є сценарій, є режисер, у якого є бачення, розуміння, як це робити. І найголовніше – в Олексія є культурний смак. Я працював з ним, і мені дуже подобається він як майстер, як режисер. Це було б дуже смачно дивитися.

А так, чесно кажучи, радію кожному проєкту, в який заходжу. Слава Богу, є робота, є зйомки, є гарні колеги, з якими ми працюємо, є люди, які дивляться і цінують.

- Про що ви сьогодні мрієте? Багато хто забороняє собі мріяти, бо не знає, що буде завтра. Ви дозволяєте собі це робити?

- Так, я дозволяю собі мріяти. Я не ставив своє життя на паузу з початком повномасштабної війни. Звісно, певний час був шок, адаптація, розуміння, переосмислення того, що відбувається. Навіть після прильоту в квартиру був певний період переосмислення, чому це відбулося, що далі робити. Відбувалася величезна переоцінка цінностей. Я усвідомив, що матеріальні речі - це все тимчасово. Мають бути цінності, які виходять поза видиму реальність, які тебе будуть тримати і допомагати жити. Для мене це, звісно, стосунки з Богом.

Тому дозволяю собі мріяти, мрію і дітям кажу, щоб вони цим займалися, бо це круто, це розвиває. Мрію стати одним із найкращих акторів в Україні, хочу розвиватися, побудувати класну кар'єру. Хочу нових цікавих ролей, працювати з майстрами українського кіно, аби вчитися, споглядати.

А ще дуже хочу, коли закінчиться війна, подорожувати з родиною Європою. Дуже хочу, щоб мої діти бачили світ, його різноманіття, знали, як живуть люди в інших країнах. Хочу, щоб мої хлопці мали те, чого в мене не було. Я вже в досить дорослому віці вперше поїхав за кордон.

- Багато ваших мрій пов'язані з роботою. Ви вже впізнаваний актор. Завжди вірили в себе, що у вас все вийде?

- Так. Спочатку мене дуже підтримувала мама, надихала, вірила в мене, мої сили. Вона переживала, коли я поїхав вступати в театральний: 17 років, один, в інше місто, можливостей замало, грошей не вистачає, це ж початок 2000-х. Все було дуже складно. Але вона все одно мене підтримувала. І це мене «пушило» певний час. Тому вірю в себе, в свої сили. Тим паче, бачу, що є якийсь талант, щось у мене виходить.