Страти і тортури українських військовополонених рашистами: як знаходять та судять винних і що допоможе правосуддю

Минулого року значно почастішали випадки страт українських військовополонених російськими загарбниками. Уповноважений Верховної ради України з прав людини Дмитро Лубінець розповів, що протягом 2024 року зафіксували 109 випадків офіційно підтверджених страт полонених, що вдвічі більше, ніж за два попередні роки. Не кращою є і ситуація в місцях утримання бранців, російська влада застосовує тортури, вибиваючи зізнання для фабрикування справ, про що свідчать звільнені з неволі українці.

На думку українського правозахисника Андрія Яковлєва, до злочинів проти українських військовополонених причетне вище військове командування, високопосадовці. Оскільки вони не могли не знати про те, що вчиняють їхні підлеглі. Тому важливо притягувати до відповідальності не лише виконавців, але й командування для того, аби зменшити кількість таких випадків.

Детальніше про те, як судять окупантів за воєнні злочини проти українських захисників і яким чином можна зробити правосуддя більш ефективним, читайте в матеріалі Центру прав людини ZMINA. 

“Це показує, що ми вміємо бути жорстокими”. Розстріли

Нещодавно у соціальних мережах поширили відео в якому зафільмували воєнний злочин росіян, коли розстріляли щонайменше шістьох полонених на позиціях.  Відео обривається на ймовірному моменті розстрілу сьомого бійця. Українські слідчі вже відкрили кримінальне провадження щодо цього випадку за статтею про порушення законів та звичаїв війни. За даними правоохоронців, розстріл військовополонених трапився на Донеччині.

У листопаді 2024 року опублікували кадри розстрілу українських військовополонених, які опинилися в російському оточенні на території Курщини. Невдовзі пресофіцерка 1 окремої танкової Сіверської бригади ЗСУ Діна Вонг заявила в ефірі телемарафону, що росіяни отримали “прямий наказ не брати в полон українських військових” у Курській області.

Втім, російське вище військове керівництво жодним чином не коментує дії своїх підлеглих, більш говіркі російські солдати. Так, восени минулого року російський військовослужбовець Олександр дав інтерв’ю ресурсу “ФедералПресс”, у якому, відповідаючи на запитання, чому зросла кількість страт полонених бійців ЗСУ, сказав: “Це показує, що ми вміємо бути жорстокими”. Він також спробував обґрунтувати, всупереч міжнародному праву, кого вони вважають полоненим, а кого ні:

“Полонений – це той, хто здався до бою. Якщо противник відстрілювався, поки в нього не закінчилися боєприпаси, і потрапив у полон, він не полонений: здаватися він не збирався. Він бився за своє життя і програв. Вирішувати, що з ним робити далі, має той, хто виграв у бою”.

Українські слідчі та прокуратура розслідують жорстоке поводження з військовополоненими захисниками, зокрема катування, тортури та їхнє вбивство російськими військовослужбовцями. Відомості про ці воєнні злочини вносять до Єдиного реєстру досудових розслідувань, передбачених ст. 438 Кримінального кодексу України.

У відповідь на інформаційний запит видання ZMINA Офіс генпрокурора повідомив, що станом на листопад 2024 року українські прокурори забезпечували процесуальне керівництво в 488 кримінальних провадженнях за фактами жорстокого поводження щодо 4139 українських військовополонених.  В ОГП також зазначають, що випадки страт і вбивств українських військовополонених почастішали у 2024 році.

Так, кількість кримінальних проваджень, відкритих за фактами страт українських військовополонених у 2024 році вдвічі більша, ніж у попередні два роки повномасштабної війни. Якщо за 2022-й та 2023 рік відкрили 16 таких проваджень, то станом на листопад 2024 року прокурори забезпечували процесуальне керівництво у 51 кримінальному провадженні за фактами вбивства понад 150 українських військовополонених.

У зазначених кримінальних провадженнях чотирьом особам повідомлено про підозру за фактами вбивств п’ятьох українських військовополонених. До суду скерували три обвинувальні акти щодо трьох осіб, які скоїли злочини вказаної категорії.

За результатами розгляду, суди ухвалили два обвинувальні вироки щодо двох російських військовослужбовців, які в березні 2022 року вбили полонених під час окупації сіл Слобода й Лукашівка.

 Розстріляв беззбройних. Справа №748/2095/23

11 жовтня 2024 року набрав законної сили заочний вирок, ухвалений Деснянським районним судом Чернігова, який визнав військовослужбовця 55 окремої мотострілецької бригади Аржаана Сата винним у порушенні законів і звичаїв війни, зокрема у розстрілі в селі Слобода на Чернігівщині двох військовослужбовців ЗСУ — 22-річного Олега Сніжка та 30-річного Михайла Лошака. Загиблі не брали участі у бойових діях і були беззбройні, оскільки їхній підрозділ був розосереджений.

Під час судового засідання один зі свідків розповів, що 5 березня 2022 року до його помешкання у селі Слобода зайшли двоє українських військовослужбовців та попросили притулку. Вони розповіли, що їхню колону підбили, а вони дивом залишились живими. Господар дав їм свій цивільний одяг, документи й форму сховали у сараї. Але 9 березня в цей дім прийшли російські військові. Окупанти забрали у всіх телефони й наказали чоловікам вийти з погреба та роздягнутися, щоб перевірити на тілі сліди від носіння зброї, татуювання.

На Олегові Сніжку вони побачили армійську спідню білизну, і російський командир запитав, де взяв. Той відповів, що дали волонтери. Потім зелені підштаники й татуювання побачили й в Лошака. Як з’ясували пізніше, одним з російських військових був Аржаан Сат. Після обшуку росіяни знайшли форму і документи захисників і вивели їх з двору. Далі Сат повів Сніжка та Лошака до напівзруйнованого сараю, і через деякий час господар почув дві автоматні черги. Росіяни повернулись і сказали, що будуть у нього жити, а коли дружина запитала про потерпілих, Сат відповів: “Вони поїхали”.

Після того як окупанти залишили село, господар з сином знайшли в сараї тіла двох українських захисників.

Повістки про виклик Аржаана Сата до суду, а також повідомлення про підозру опублікували на офіційному вебсайті Офісу генпрокурора, у газеті “Урядовий кур`єр”, а також на офіційному сайті Деснянського районного суду Чернігова.

Під час судового розгляду слідчі надали суду низку доказів вини Аржаана Сата, крім показів свідків, долучили висновки експертів, фотоматеріали, координати абонентського номера Сата запеленговані на території Чернігівської області тощо.

Захистом Сата займалася адвокатка, призначена Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернігівській області. Захисниця брала активну участь у допиті свідка, дослідженні письмових доказів, виступала у дебатах.

Аржаана Сата заочно засудили до довічного позбавлення волі. Строк відбування покарання розпочнеться з моменту його фактичного затримання. Захисниця окупанта подавала апеляцію, однак рішення суду залишили без змін.

 Вбив полоненого на очах у підлітка. Справа №748/3511/23

У травні 2024 року набрав законної сили заочний вирок, ухвалений колегією суддів Чернігівського районного суду, згідно з яким військовослужбовця 74 окремої гвардійської Звенигородсько-Берлінського ордена Суворова 2 ступеня мотострілецької бригади збройних сил РФ Данила Кобліка визнали винним у розстрілі українського захисника Вадима Назарова та присудили довічне ув’язнення.

9 березня 2022 року бригада Кобліка після бою із ЗСУ окупувала село Лукашівка Чернігівської області. Вранці того ж дня до місцевої жительки прийшов 23-річний розвідник 16 батальйону 58 бригади Вадим Назаров, який попросив цивільну одежу. Він переодягнувся, сховав військову форму та пояснив, що його взвод розосереджений, а він залишився без зброї, тому хоче сховатися. Наступного дня вранці до господарів прийшли з обшуком окупанти, господиня сказала, що Вадим її племінник, але вони їй не повірили, а згодом знайшли його форму у сараї та забрали з собою.

Полоненого відвели в гараж. Через деякий час туди привели ще чоловіка з неповнолітнім сином та місцевого мешканця, у якого під час обшуку знайшли військову форму його пасинка. Ближче до обіду до них прийшов Данило Коблік, якого інші росіяни називали “Магніт”. Він допитував усіх незаконно затриманих, а згодом розстріляв Назарова та продовжив знущатися з підлітка і чоловіків. Після звільнення Лукашівки тіло убитого військового знайшли на узбіччі навпроти церкви.

Під час допиту одного з цивільних чоловіків сильно вдарили, і в нього злетіла шапка натягнута на очі. Він побачив перед собою Кобліка (“Магніта”). В нього пів обличчя було обгорілим, він був одягнений у військову форму і шкіряну куртку. Від росіян потерпілий дізнався, що їх допитував комбат, який підірвався на міні, тому поводиться неадекватно. Згодом свідки впізнали його за фотографіями.

Повістки про виклик Данила Кобліка до суду, а також повідомлення про підозру опублікували на офіційному вебсайті Офісу генпрокурора, у газеті “Урядовий кур`єр”.

Під час суду бабуся неповнолітнього розповіла, що після полону першим прибіг онук. Він забіг у хату, став навколішки та плакав, а далі сказав: “Бабусю, вони розв`язали очі та холоднокровно розстріляли його у мене на очах, тіло кинули під КамАЗом”.

Слідчі долучили покази свідків, експертизи, перехоплені фрагменти радіозв’язку з Кобліком та інші докази до матеріалів справи.

Данилу Кобліку призначили адвоката з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернігівській області. Захисник обвинуваченого брав участь у допиті потерпілих, свідків та дослідженні письмових доказів, виступав у дебатах.

Розстріляв беззбройного

У січні цього року відбулося чергове засідання Заводського районного суду в Запоріжжі у справі російського штурмовика Дмитра Курашова, позивний “Сталкер”, якого обвинувачують у розстрілі українського військового Віталія Годнюка. Це перший випадок, коли підозрюваний перебуває на лаві підсудних.

Курашов – стрілець штурмового загону ʺШторм-Vʺ 218 танкового полку 127 мотострілецької дивізії 5 загальновійськової армії Східного військового округу ЗС РФ. На фронт він потрапив з в’язниці, оскільки йому обіцяли помилування. Курашова взяли в полон з іншими російськими військовими у січні 2024 року.

Під час допиту один з них сказав, що Курашов 6 січня 2024 року вбив українського військовополоненого в районі села Приютне Запорізької області. На вимогу Курашова український військовий вийшов із бліндажа, склав зброю, підняв руки й став на коліна,  його розстріляли.

“Ми заїхали, почався штурм. Коли виходив ваш полонений із бліндажа, було чути автоматну чергу. Після цього прозвучав вибух, і я втратив свідомість. У той момент мені важко описати, що відбувалося, але я бачив “Сталкера”. Інших солдатів там не було”, – засвідчив російський військовополонений Олег Замятін.

Курашов під час засідання 22 січня мовчав. Раніше на початку процесу він заявив суду, що визнає провину. Втім, у перерві говорив журналістам, що обмовив себе, бо сподівається на обмін. Якщо його провину доведуть, йому загрожує позбавлення волі від 10 до 15 років або ж довічне ув’язнення.

Катування українських військовополонених як державна політика РФ

Російська Федерація практикує жорстоке поводження і порушення прав українських військовополонених ще з 2014 року. Українців в полоні катують електричним струмом, відрізають частини тіла, ґвалтують, садять у камери до хворих на тяжкі інфекційні захворювання в’язнів, не дають спілкуватися з рідними, принижують морально і фізично, що є порушенням Женевських конвенцій.

“РФ продовжує утримувати, зокрема тих військовослужбовців, які отримали поранення на “Азовсталі”, під час вибуху в Оленівці в липні 2022 року. РФ також не відпускає людей з важкими захворюваннями та ампутаціями”, – каже виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко.

У такій поведінці простежується державна політика Росії, вважають правозахисники.

За інформацією департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу генпрокурора, станом на листопад 2024 року прокурори забезпечують процесуальне керівництво у понад 488 кримінальних провадженнях за фактами жорстокого поводження щодо понад 4139 українських військовополонених.

За результатами досудового розслідування у таких кримінальних провадженнях повідомили про підозру 30 особам, до суду скеровано обвинувальні акти відносно 9 осіб. Водночас станом на кінець 2024 року суди ухвалили 1 обвинувальний вирок відносно 1 особи у порядку in absentia.

Віддав наказ влаштувати “жорсткий прийом” полоненим. Справа №727/2166/24

В листопаді 2024 року набрав законної сили заочний вирок Шевченківського районного суду у Чернівцях, який визнав Богдана Осика винним в участі у терористичній організації і державній зраді. У 2014 році Осик приєднався до бойовиків незаконного формування “ДНР” та отримав посаду заступника начальника окупаційного відділу донецького слідчого ізолятора “Державної служби виконання покарань МВС ДНР”. Згодом його підвищили до заступника начальника відділу спеціально-виховної та профілактичної роботи з засудженими “Західної виправної колонії” в окупованій Макіївці. Як встановило слідство, на займаних посадах Осик займався охороною незаконно викрадених і утримуваних окупантами людей, серед яких були й військовополонені.

У квітні 2022 року в колонію у Макіївці, де утримували українських військовополонених, потрапив учасник бойових дій з РФ, який пізніше дав свідчення в суді проти Осика. На другий день перебування в колонії російські найманці, які на той час ще не одягали масок на обличчя, наказали всім полоненим познімати прикраси, обручки та віддати їм. Серед працівників колонії свідок запам`ятав Осика, який віддав наказ своїм підлеглим влаштувати полоненим “жорсткий прийом”. Українських захисників змусили йти шеренгою між охоронців, які вишикувались з обох боків, під час руху їх били палицями по голові та різних частинах тіла. Згодом свідок впізнав засудженого по фото.

Крім показів очевидця, правоохоронці додали до матеріалів справи свідчення колишнього колеги Осика, якому батько Осика зізнався, що син зрадник, а також відео та аудіо листування з його мобільного телефона і соцмереж.

Богдана Осика офіційно викликали до суду та оголошували йому підозри, однак він не з’явився.

Під час ухвалення вироку Осику – 15 років ув’язнення з конфіскацією майна був присутній його захисник. У жовтні 2024 року він подав апеляційну скаргу. За її результатами, 12 листопада 2024 Апеляційний суд Чернівецької області скасував вирок повністю із закриттям провадження в справі. Причина – смерть обвинуваченого.

 Справа відеооператора групи Безлера Віктора Михеда

У травні 2023 року Апеляційний суд підтвердив вирок Слов’янського міськрайонного суду Донецької області для відеооператора групи Безлера Віктора Михеда (позивний “Йожик”) за фільмування допитів та жорстоке поводження з військовополоненими. Йому присудили 11 років за ґратами. Це був перший вирок за воєнні злочини скоєні окупантами на Донбасі.

Михед вступив до лав незаконного угруповання “ДНР” у 2014 році. Він займався “інформаційною діяльністю” під керівництвом підполковника ФСБ РФ Ігоря Безлера, зокрема, знімав на відео допити українських військовополонених і незаконно утримуваних цивільних та розповсюджував так звані “бойові листки” групи Безлера. Серед найбільш резонансних відео – імітація розстрілу полонених.

Також Михед застосовував до українських захисників психологічне насильство, змушував їх прибирати у кімнатах сліди катувань і особисто контролював це зі зброєю у руках.

Працівники СБУ і контррозвідки затримали Михеда в травні 2020 року у Маріуполі. Через два місяці його справу почав розглядати Слов’янський міськрайонний суд. Проти нього у суді свідчили семеро свідків, серед них колишній радник заступника міністра оборони Василь Будик, якого полонила група Безлера в травні 2014 року.

Судовий процес тривав півтора року. Спочатку Михеду інкримінували участь в терористичній організації, а згодом додали статтю про порушення законів і звичаїв війни. Михед своєї провини не визнав, він відмовлявся від свідчень, які дав під час розслідування, а також неодноразово заявляв про порушення його прав, зокрема, щодо надання йому перекладача з української на російську мову. Захисницею Михеда була Оксана Хмаріна.

У грудні 2021 року йому ухвалили вирок – 11 років ув’язнення з конфіскацією майна.

Як притягувати росіян до відповідальності за злочини проти військовополонених більш ефективно

Правозахисник Андрій Яковлєв стверджує, що російська сторона порушує правила поводження з українськими бранцями, на противагу цьому умови утримання російських військовополонених прозорі.

“Для чого полоненого військовослужбовця беруть в полон? Для того,  щоб послабити супротивника, отримавши таким чином військову перевагу, вилучивши його зі складу збройних сил. Сторона, яка захопила військовополоненого, може його законно утримувати протягом періоду до закінчення бойових дій, не позбавляючи інших прав. Російських солдатів, які потрапляють в полон, позбавляють свободи, але ми не чули, щоб їх катували. Ба більше, умови утримання прозорі. Такі претензії навіть від ворога не з’являються”, – каже правозахисник.

Щодо судового переслідування підозрюваних у воєнних злочинах, на думку Яковлєва, потрібно дотримуватися стандартів справедливого суду, який визначений Додатковим протоколом до Женевських конвенцій. Російські солдати, які потрапляють в полон, піддаються в Україні кримінальному переслідуванню. І важливо провести так розслідування і притягнути до відповідальності, аби не було обвинувачень, що наша країна порушила право на справедливий суд, як це робить Російська Федерація.

“Коли ми розглядаємо безпосередньо страти військових, як правило, ми говоримо про конкретного виконавця цієї страти. Але, на жаль, поки що ми не притягуємо до відповідальності керівників таких солдатів або вище військове керівництво, яке, очевидно, або дає накази на страти, або не проводить розслідування і жодним чином не сприяє припиненню страт, оскільки страти відбуваються на різних ділянках фронту”, – каже Яковлєв.

На його думку, до злочинів проти українських військовополонених причетне вище військове командування, високопосадовці РФ. Оскільки вони не могли не знати про те, що вчиняють їхні підлеглі. Водночас проблема з виконавцями в тому, що їх дуже важко знайти та ідентифікувати. Але дуже важливо притягувати саме їх до відповідальності, щоб зменшити кількість таких випадків.

Після імплементації норм Римського статуту МКС до Кримінального кодексу України набрала чинності стаття 31-1 ККУ, яка встановлює кримінальну відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників за злочини, скоєні їхніми підлеглими.

На думку правозахисника також дуже важливо поширювати інформацію про наші постанови або рішення суду на розшук за межами України, оскільки більшість вироків російським воєнним злочинцям ухвалюються заочно.

“Я ще називаю це інфраструктурою виконання вироків або ж ухвалою про розшук. Що з технічного погляду реальніше зробити, ніж привести в дію вироки. Тоді б люди уже почали замислюватися. А якщо ми розширимо зону пошуку таких людей на країни Євросоюзу через використання можливостей Європолу або ж країн НАТО, це нам суттєво допоможе”, – каже Андрій Яковлєв.

Щодо проблем українського судочинства під час розгляду таких справ, то, на думку правозахисника, процес судових розглядів має відбуватися в умовах змагальності для того, щоб суд виступав реально арбітром. Не був на боці сторони обвинувачення чи захисту.

“Мені подобається алегорія про Феміду із закритими очима. Якщо захист не працює якісно через різні причини, то Феміда у нас нахилена до обвинувачення і відповідно таке ж рішення приймає. Поки що ми бачимо, що захист у нас неактивний. І тут не причина в тому, що захист погано відпрацьовує. Як на мій погляд, держава, скажімо так, надає більшу перевагу органам обвинувачення. Банально, якщо ви візьмете статистику, які кімнати сторін є в судах, то зазвичай це є кімната прокурора. Дуже рідко в судах є кімната адвоката, не кажучи вже про інші стимули, які є в обвинувачення, і яких немає у захисту”, – каже Яковлєв.

Ще важливо не піддавати суспільному осуду захисників підозрюваних у воєнних злочинах, оскільки захист виконує свою роботу і це важливо для того, щоб притягнути до відповідальності винних. В таких справах треба робити надзусилля, щоб суди були об’єктивними і достовірними.

 Автор: Інна Кубай

Джерело: ZMINA