Вбивство дев’ятирічної української дівчинки-біженки у Німеччині: деталі справи й хто вбивця

У ФРН районний суд міста Хемніц 31 січня засудив до довічного ув’язнення громадянина Молдови Андрія П. за вбивство дев’ятирічної української біженки Валерії Гудзенко. Про це виданню Радіо Свобода повідомили батько загиблої дівчинки та одна з його адвокатів Катерина Бобровська.

Вбивство відбулося на початку червня минулого року, а через тиждень – тіло дівчинки виявили в лісі за чотири кілометри від дому, повідомляли німецькі медіа. У матеріалах судової справи, з якими ознайомилися журналісти Радіо Свобода, вказано, що обставини злочину вкрай жорстокі – чоловік відвіз Валерію до лісу, занурив її голову у яму з брудом, поки вона не задихнулася і не померла.

Проєкт «Ти як?» поспілкувався з батьком дев’ятирічної дівчинки про останнє судове засідання, а також розповідає деталі справи, які досі не були відомі загалу.

Деталі справи

9-річна Валерія Гудзенко, як уже ми уже повідомляли раніше, на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, виїхала разом з мамою у квітні 2022 року до Німеччини. Родина з Павлограда, що на Дніпропетровщині. Сім’я розпалася і подружжя розлучилося. 3 червня дитина зникла в німецькому місті Дебельн. За тиждень, 11 червня, згідно з повідомленням німецьких ЗМІ, її тіло виявили в лісі за чотири кілометри від дому. За якийсь час німецьким правоохоронцям вдалося затримати підозрюваного. Ним виявився знайомий мами загиблої дівчинки.

Журналісти проєкту «Ти як?» змогли ознайомитися з матеріалами справи, які отримали від джерела, який має доступ до результатів слідства.

У документі йдеться, що нині засудженим за вбивство є 37-річний громадянин Молдови Андрій П. Чоловіка заарештували в Празі 14 червня після оголошення його в розшук за національним і європейським ордерами на арешт. У судовому документі вказано, що він працював у Чехії на будівництві або виконував електромонтажні роботи. А також, що у країні той був без дозволу на проживання.

За результатами розслідування, чоловік вранці 3 червня зустрів дівчинку, коли та виходила з квартири, де жила з мамою та сестрою. Валерія йшла на автобус, щоб поїхати до школи, але на уроках дівчинка так і не з’явилася. За даними слідства, Андрій П. запропонував дівчинці сісти у автомобіль, щоб проїхатися з ним. Цю автівку чоловік отримав від роботодавця. Валерія на пропозицію погодилася, бо знала його, йдеться у документі. Разом вони проїхали близько чотирьох кілометрів від житла сім’ї біженців до лісового масиву. Шлях, який подолав чоловік із дівчиною, правоохоронці встановили за допомогою камер відеоспостережень.

У лісі, за даними слідства, Андрій П. схопив дівчинку за голову і занурив її обличчя у яму з брудом. Тримав доти, поки дитина не задихнулася. На думку правоохоронців, чоловік пішов на цей вчинок через те, що розійшовся з мамою жінки і ревнував її до інших.

Також у рамках слідства, зазначається в ухвалі, провели технічну експертизу телефонів засудженого, мами і дівчинки. Так правоохоронці встановили, що чоловік на карті мав позначене місце, розташоване неподалік від місця злочину. А в день вбивства цікавився у техпідтримці, як видалити дані геолокації.

«Ніхто не має права забирати життя у людини»

Ці факти у коментарі для проєкту «Ти як?» підтвердив батько Валерії – український військовослужбовець Роман Гудзенко.

Чоловік відвідував усі судові засіданні у справі щодо вбивства його старшої доньки. Для цього він їздив з України до Німеччини. Каже: слідчі зібрали максимум доказів, щоб довести провину на той час обвинуваченого.

«Я дуже здивований роботою поліції й суду в Німеччині. Щоб ви розуміли, в матеріалах справи розписано все до хвилини: час руху машини за останній час, кілометраж, пробіг, коли він отримав машину, куди їздив, де він на камерах «засвітився» – усе зафіксовано», – розповідає Роман.

За словами батька загиблої дитини, під час суду обвинувачений своєї провини не визнавав.

«У матеріалах справи це описано як помста матері Лери. Особисто моя думка – це була помста саме Лері. Знаю, що Лера його не поважала. Прокурор обвинувачення зачитував хвилин сорок, посилаючись на дані поліції, слідства. І після слів прокурора та моїх, навіть його адвокат не заперечував його провини. Та адвокат робив свою роботу, він говорив про вбивство без обставин, які обтяжують покарання», – каже батько.

Зі слів чоловіка, його в цій справі визнали потерпілим. Слово Роману судді надали на останньому засіданні, перед оголошенням вироку.

«Я – віруюча людина, я казав, що вірю в невипадковість – одне із засідань відбувалося на Лерин день народження. 27 січня їй було би 10 років. Я розповідав, якою була Лера, чого вона вже ніколи не зможе пережити й відчути в своєму житті, говорив, що ніхто не має права забирати життя в людини. Я просив про довічне ув’язнення. Як адвокати представляють своїх підзахисних – так я представляв Леру», – каже батько.

Нині Роман уже повернувся з Німеччини до України. Чоловік, каже, готується повертатися на службу.

«Могила Лери – буквально за 500-600 метрів від мене. І я, і мої батьки часто там буваємо. Мене питали не раз: чи задоволений я рішенням суду? У мене завжди всередині буде пустота. Якби навіть була смертна кара – я все одно не був би задоволеним. Я вважав би це дуже легким покаранням», – додає Роман.

За словами адвокатки Катерини Бобровської, звинувачений у скоєнні вбивства отримав вирок: довічне без права на амністію. Однак він може подати апеляцію на вирок.

Радіо Свобода намагалося отримати коментар щодо вироку суду у мами вбитої дівчинки Надії Гудзенко. За словами Романа, її колишнього чоловіка, жінки на останньому судовому засіданні не було. На момент публікації цього матеріалу, Надія не відповідала дзвінки журналістів.

Поховали Валерію у місті Павлограді на Дніпропетровщині 25 червня 2024 року. На прощання з дівчинкою прийшло сотні людей, які принесли з собою квіти, свічки та м’які іграшки.

За словами Романа, старшій доньці Валерії на момент виїзду з України було сім років, вона навчалася в німецькій школі. Утім, у Німеччину виїхала й менша дитина, на той час їй було – 1,5 року. Нині, каже чоловік, він бореться за те, щоби повернути її в Україну.

Авторка: Юлія Рацибарська

Джерело:  Радіо Свобода