Іншого виходу немає? Чому не варто боятися мігрантів з Азії та Африки та як не повторити чужих помилок

Поки сотні тисяч українців захищають країну на полі бою, підприємства стикаються з гострою нестачею робочих рук. Частина бізнесу робить ставку на технологічні рішення, прагнучи максимально замінити ручну працю автоматизованими системами. Інші ж — роблять перші кроки до залучення трудових мігрантів з бідних країн.

Чи справді в українських колективах з’являться колеги з Азії та Африки, чи вплине це на рівень зарплат? І чому залучення таких працівників може бути вигідним рішенням не лише для ринку праці, а й навіть для фронту?

Про це "Телеграф" запитав доктора економічних наук, фахівця з міграційної політики та фінансових програм для мігрантів і діаспори Андрія Гайдуцького.

"Іншого виходу немає"

Дочірнє підприємство "Ламелла" з Тячева на Закарпатті стало одним із перших, хто відкрито заявив про плани закрити свої вакансії іноземцями. Компанія, що виробляє меблі, вже веде перемовини з МЗС щодо працевлаштування 160 робітників з Бангладеш. Для їхнього розміщення вже придбано та переобладнано готель.

Комерційний директор підприємства Ярослав Щербан зізнається: українці неохоче йдуть працювати, оскільки для цього потрібно ставати на облік у ТЦК. Компанія надає бронь, проте може це зробити лише для 50% чоловіків. Певна кількість працівників уже мобілізовані та служать. Серед них є поранені, які пройшли демобілізацію.

Якусь частину робіт виконують жінки, але фізично важкі завдання, наприклад, встановлення кришки столу на обробний верстат, їм не під силу.

У пошуках витривалих працівників підприємство вийшло на міжнародну рекрутингову агенцію та вирішило відкрити двері для робітників із Південної Азії.

Це, однак, далеко не перший і точно не останній кейс для України. Це, скоріше, початок нового тренду на ринку праці. Натомість, цифра у 8 мільйонів економічно неактивних громадян, якою часто оперують, коли говорять про невикористаний внутрішній потенціал, є досить умовною статистикою.

Як говорить "Телеграфу" фахівець з міграційної політики та фінансових програм для мігрантів і діаспори Андрій Гайдуцький, це пострадянський термін, від якого слід відходити.

— Оскільки є чимало осіб, які не працюють через наявність заощаджень чи інші обставини. До прикладу, до цієї категорії потрапляють вагітні жінки, ув'язнені, люди з тяжкими захворюваннями тощо, — говорить він.

За його словами, досвід розвинених країн показує, що навіть якщо створити мільйон вакансій на сто тисяч людей — усі вакансії зайняті не будуть.

Очевидно інше — українські компанії в умовах затяжної війни стикаються з браком кадрів. Нашому бізнесу зараз не вистачає 3 млн працівників, це 32% персоналу. І запросити робітників з інших країн, котрі без вагань погодяться працювати за українські зарплати, може бути благословенням.

Крім того, така модель, попри всі складнощі, може бути економічно вигідною.

— Зазвичай бізнес не наймає працівників самостійно; він використовує рекрутерів. Рекрутерам платять за послуги, що коштує від однієї до трьох місячних зарплат залежно від категорії працівника. Далі бізнес платить заробітну плату — умовно кажучи, українську або на 20-30% нижчу за українську, — ділиться Андрій Гайдуцький.

Хоча підприємства вкладають кошти на старті, до прикладу, на розміщення такої вибірки людей, вони отримують довгострокові переваги.

Важливо уникнути помилок США

Як зазначає Гайдуцький, всі розвинені країни мають високу частку мігрантів у своїй структурі населення, і ще більшу частку мігрантів у робочій силі.

Отже, якщо Україна прагне стати розвиненою країною, ми також повинні пройти цей шлях.

По-друге, досвід таких розвинених країн, як Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Бахрейн, Люксембург, Норвегія та Фінляндія, показує, що мігранти можуть бути безпечними для країни чи регіону лише за умови правильного управління цією безпекою.

— Як ми бачимо на прикладі Сполучених Штатів, Дональд Трамп переміг частково завдяки антиміграційній риториці. Це пов'язано з тим, що США мали надто ліберальні умови для залучення іноземців і їх нелегального перебування в країні. Як наслідок, ці люди роками залишалися там і почали створювати небезпеку для суспільства, — говорить він.

За його словами, у США найбільша кількість мігрантів у світі, з них значна частка нелегальних мігрантів — більше ніж 25%. У свій час там було 13 мільйонів нелегалів, а зараз близько 10-11 мільйонів.

Перше, на що слід звернути увагу, — це безпека. Найкращі практики у цьому аспекті демонструють Арабські Емірати та Катар, де саме роботодавці несуть відповідальність за залучення працівників з-за кордону.

Українці також повинні нести відповідальність за запрошених працівників. Відповідно має бути встановлена система штрафів за недотримання правил. Крім того, відповідальність самих мігрантів також має бути чітко визначена, зазначає Гайдуцький.

— Неадекватна поведінка іноземців у чужій країні, їхнє ставлення до місцевого населення та роботодавців має каратися двома способами: через систему штрафів та систему депортації, — вважає експерт.

Бажано, щоб система депортації була максимально швидкою, як це реалізовано в Об'єднаних Арабських Еміратах. Наприклад, в Дубаї існує окремий термінал в аеропорту для депортації. Щодня можуть депортувати до трьохсот людей [цифра залежить від пори року та економічного циклу].

Після депортації особа може повернутися в країну, сплативши штраф, але це залежить від серйозності правопорушення.

Крім того, за словами Андрія Гайдуцького, місцеве населення також має нести відповідальність за неадекватне ставлення до іноземців, які приїхали працювати чи відпочивати.

— Не повинно бути жодних проявів расизму. Це стосується як фізичних осіб, так і юридичних осіб. Наприклад, ситуація, коли вхід до супермаркету дозволений лише українцям, є неприйнятною і є проявом расизму. Наразі суспільство чомусь вважає, що робочі місця, економічні ресурси та можливості мають бути призначені виключно для громадян України, а не для іноземців, — вважає він.

Та враховуючи дві негативні тенденції в демографічній ситуації — смертність, що перевищує народжуваність, та еміграцію, що перевищує імміграцію чи повернення — ми змушені діяти.

— Інакше Україна може опинитися в ситуації, коли все менше людей заходить до "супермаркету" під назвою Україна. Врешті-решт, ми можемо просто закрити цей "супермаркет", оскільки залишаться лише дві категорії людей: ті, хто помре, або ті, хто виїде, — переконаний фахівець з міграційної політики.

Україні час відмовитися від упереджень

Слід зазначити, після падіння Радянського Союзу наша країна раптово зіткнулася з глобальною міграцією. В українських університетах все частіше можна було побачити студентів з Африки та Азії, а на заводах тих самих трудових мігрантів.

Але навіть сьогодні у коментарях до новин про мігрантів нерідко можна зустріти хвилю хейту – їх звинувачують у неохайності, лінощах, нахабності, хитрості та навіть у небажанні платити штрафи.

Як зазначає у розмові з "Телеграфом" Гайдуцький, такі уявлення українців не завжди відповідають реальності.

— Досвід показує, що зазвичай з країн виїжджають найкращі 10-20% з кожного сегменту професій. Наприклад, якщо виїжджають сантехніки, то це будуть найкращі сантехніки, які прагнуть змінити своє життя на краще. Вони навчилися мови, заповнили анкети та отримали візи — зробили більше, ніж 90% населення в їхніх країнах, — вважає експерт.

Українським роботодавцям не варто ставити питання, чи наймати українців, чи іноземців. Їхнім пріоритетом має бути прибуток, сплата податків, розвиток бізнесу і створення доданої вартості.

— Якщо ви розмістите заявку на work.ua чи robota.ua з вимогою "українець", жодна рекрутингова кампанія не прийме таку заявку, оскільки це перша ознака расизму, — нагадує фахівець з міграційної політики та фінансових програм для мігрантів і діаспори.

Десятки тисяч мігрантів можуть поповнити лави ЗСУ?

Питання вибору працівників саме з Азії має просте економічне пояснення. Середня заробітна плата в Бангладеш становить близько 200 доларів. В Україні ця сума складає близько 538,81 долара (22 500 грн станом на січень 2025 року — Ред). Для людей із бідніших країн різниця у зарплатах у кілька разів є вагомим стимулом.

Натомість спеціалістам з сусідніх країн — Румунії, Молдови чи Польщі — такі суми просто не цікаві. Тамтешні працівники й самі їздять у глиб Європи трохи заробити.

— В Україні зарплати вищі, ніж у 125 країнах світу. Тобто Україна не є бідною країною в економічному сенсі, особливо в порівнянні з іншими державами, — говорить Гайдуцький.

За його словами, цей факт робить ідею залучення десятків тисяч індонезійців до лав української армії не тільки можливим, але й надзвичайно перспективним.

— До прикладу, в Індонезії населення перевищує 200 мільйонів людей, а початкова зарплата новобранця в індонезійській армії становить близько 100 доларів на місяць. Натомість ця острівна держава має великий досвід у військових конфліктах і може стати цінним ресурсом для України. Також залучати людей можна було б з інших бідніших країн, в тому числі з країн СНД, — зауважує експерт.

На окремих відрізках фронту українські військові заробляють 2,5 тисячі доларів на людину, що у 25 разів більше, ніж, скажімо, у військових в Індонезії.

Військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко в коментарі "Телеграфу" наголошує: якби українська держава розгорнула інформаційну кампанію та активізувала рекрутинг, це могло б допомогти закрити певний дефіцит.

— Ми повинні зосереджуватися не лише на побудові ефективної системи рекрутингу в Україні, а й на залученні іноземних фахівців, які можуть підсилити різні напрями. Йдеться про штурмовиків, артилеристів, технічних спеціалістів для обслуговування техніки та інші професії, — говорить Коваленко.

У нас є іноземний легіон, до якого входять представники з різних країн, зокрема з Колумбії, Іспанії, Бразилії та Грузії. Білорусь має свій полк — полк Калиновського. А торік президент України Володимир Зеленський схвалив законопроєкт, що дозволяє навіть людям без громадянства укладати контракт із ЗСУ. Отже, у нас вже є подібний формат.

Інше питання полягає у тому, що у багатьох країнах найманство заборонене. Проте тут, як говорить військово-політичний оглядач, з нашого боку ми можемо запропонувати лише офіційну реєстрацію іноземців. Тоді деякі країни, можливо, не розглядатимуть це як найманство, а радше як звичайне працевлаштування за межами батьківщини.

"Зарплати можуть зменшитися, але ціни на продукти також"

Щоправда, велика кількість іноземних працівників, готових працювати за "копійки", може спричинити демпінг на ринку праці. Міграція завжди тягне за собою скорочення заробітних плат.

Однак, як зазначає Гайдуцький, аномально швидке зростання заробітної плати є гіршим. І це те, що спостерігається в Україні.

— Зарплати зростають значно швидше за інфляцію. Чому? Причина в нестачі робочих рук. Якщо так продовжиться, то багато підприємств можуть закриватися і просто переїжджати за кордон, відкриваючись за сотні кілометрів від України, наприклад, у Польщі. Але там зовсім інший економічний і інвестиційний клімат, — вважає експерт.

За його словами, економічно обґрунтовано, щоб зарплати в Україні зростали не більше, ніж на рівень інфляції, плюс один-два відсотки.

— Тому навіть якщо закордонні спеціалісти суттєво демпінгують наші зарплати, це призведе до зниження вартості товарів і послуг. Для споживачів це буде вигідно, для бізнесу — також. Більше підприємств відкриється, оскільки бізнес зрозуміє, що витрати на оплату праці є прогнозованими. Це є палицею з двома кінцями, — переконаний Гайдуцький.

Він підсумовує: якщо міграційну політику буде організовано правильно і з урахуванням потреб країни, такі гості можуть стати важливим чинником для вирішення демографічної кризи.

Зрештою, чиновники вже давно готують ґрунт для ввезення в Україну трудових мігрантів. Торік, до прикладу, група народних депутатів, включно з представниками президентської фракції "Слуга Народу", внесла на розгляд Верховної Ради законопроєкт, покликаний удосконалити процедуру працевлаштування іноземців в Україні.

Зараз іноземець, який хоче працювати в Україні, змушений отримувати дозволи від трьох установ: Державного центру зайнятості, Державної міграційної служби та консульства України в країні свого перебування.

Однак законотворці пропонують впровадити єдиний дозвіл, який дозволить людині одночасно жити та працювати в Україні. Такий підхід відповідає принципам міграційної політики Європейського Союзу.

Крім того, пропонується збільшити термін для пошуку роботи: зараз іноземці мають 90 днів від моменту отримання дозволу на в'їзд до підписання контракту з роботодавцем, а законопроєкт передбачає 180 днів.